— Відскоч на півтора вареники! Бо я тобі зараз так закопаю, що… — схопив Кося дрючка замашного…
Ледве встиг Колько відскочити.
— Геть здурів заєць! Ще й справді вб’є!.. Треба тікати. А як сонце зійде, побіжу Терентія шукати. Треба якось Косю рятувати!
Розділ 9
Викотилося з-за небокраю сонце. Впав промінчик на чорне дзеркальце, яке тримав Кося, і враз з’явився сонячний вовк Вовило.
— О! Заєць! Ги! — вищирився він на Косю.
— Був заєць! А теперечки — вовк! У заячій шкурі. Косило я! Гр-р-р! У-у-у!.. — І Кося теж вищирився.
— Ти диви! Справді злий! Як вовк! Ну, тоді давай дружити, — усміхнувся Вовило.
— Давай! Вовку з вовком чого не заприятелювати.
— Тоді біжімо Терентія шукати! — І Вовило з Косею побігли.
Розділ 10
А Колько Колючка роззирався на всі боки, виглядаючи Терентія.
Сонячний зайчик з’явився перед ним так несподівано, що їжачок аж відсахнувся.
— Слухай уважно і не перебивай! — сказав Терентій, сторожко озираючись. — Я все знаю. Кося з Вовилом шукають мене, тому часу обмаль. Скоро мені доведеться тікати. Негайно біжи до нашої Країни Сонячних Зайчиків по чарівне біле дзеркальце. Тільки зазирнувши у нього, Кося зможе стати таким, як був.
— Ага! Ясно! — усміхнувся пан Морок. Вигулькнувши з-під землі разом з Бабаєм та Бабою Ягою, він ховався з ними неподалік у чагарях. Колько і Терентій їх, звичайно, не бачили.
— Як же я знайду вашу Країну Сонячних Зайчиків, коли не знаю, де вона? — захвилювався Колько.
— Ось тобі промінець-дороговказ! Він покаже тобі дорогу до чарівного озера-дзеркала, по той бік якого лежить наша країна. Тільки не барись!.. Поспішай!
Колько схопив промінець-дороговказ і подріботів лісом. А тут і сонячний вовк з Косею з’явилися. Терентій кинувся навтіки.
— Що б-будемо р-робити? — спитав Бабай.
— По-моєму, треба одібрати у Колька промінець та й все! — сказала Баба Яга.
— Силоміць не одберемо аж ніяк! — зауважив пан Морок. — Промінець же сонячний, а ми темна вража сила. Він для нас смертельно небезпечний. Треба хитрістю діяти. Добро щире й дурне. А Зло підступне й хитре. На цьому й зіграємо…
— Я-як? — роззявив рота Бабай.
— Подумати треба! — сказав пан Морок. — Мені найкраще думається під землею. Ходімо у мій палац.
І вони провалилися під землю.
Розділ 11
Бігаючи по лісу за Терентієм, Кося так виснажився, що нарешті не витримав і впав.
— Усе! Більше не можу!
Терентій спинився.
— Стривай! — сказав він Вовилу. — Хай Кося перепочине трохи. Бачиш, як захекався. Ми ж з тобою сонячні, не втомлюємося. А він звичайний.
— То хай не бігає. Я сам! — огризнувся сонячний вовк.
— Як же він може не бігати, коли йому весь час треба пускати тебе чорним дзеркальцем на мене. Я віддзеркалююсь від будь-якого скельця, будь-якої калюжки. А ти — тільки від чорного дзеркальця.
— То виходить, я цілком залежу від цього вуханя? — здивувався сонячний вовк.
— Авжеж!.. А поки він відпочиває, давай хоч у піжмурки пограємо. Тобі ж, мабуть, набридло просто так за мною ганятися… Ти жмурись, а я сховаюся.
— А що? Це ідея! Бо й справді нуднувато просто так бігати. Давай! — і Вовило затулив лапами очі. — Раз-два-три-чотири-п’ять! Я іду шукать! Хто не заховався, я не винуватий!
І, поки сонячний вовк промовляв лічилку, Терентій зник.
— Я іду шукать! — нарешті вигукнув Вовило і розтулив очі.
— Еге! Шукай вітра в полі! — пхикнув Кося. — Він тебе обдурив і втік.
— Це ти, ти винен! Розлігся тут! — закричав сонячний вовк. — Ану вставай! Мерщій навздогінці!
Розділ 12
А Колько Колючка тим часом дріботів собі туди, куди вів його промінець-дороговказ. І тихенько намугикував пісеньку, підганяючи себе:
Треба, треба поспішати
Друга Косю рятувати!
Треба, треба швидше йти —
Біле дзеркальце знайти!
Аж раптом перед ним просто з-під землі вигулькнули пан Морок, Баба Яга і Бабай. Усі вони всміхалися так лагідно і привітно, наче побачили наймилішого родича.
— Голубе ти наш дорогий! — улесливо заговорив пан Морок. — Не бійся! Бачиш, ми тебе не лякаємо. Ми хочемо тільки поговорити з тобою.
— Так-так! — підтакувала Баба Яга.
— О-однозначно! — підхопив Бабай.
— Краще не сваритися, а домовитися. Ми присягаємося, що ніколи не будемо тебе лякати, а ти… — пан Морок не доказав. Бо в цю мить з’явився Терентій.
— Не вір їм, Колько! Не вір! — вигукнув сонячний зайчик. — Вони хитрують, обдурюють тебе! Ану геть з дороги! — і Терентій спрямував на них свій сліпучий промінь— спис.
— Вва-вай! — панічно скрикнули Бабай та Баба Яга і негайно провалилися під землю.
— Що таке?! А де ж сонячний вовк?! — закричав пан Морок і, не чекаючи відповіді, провалився теж.
— Давай, Колько, поспішай! І не піддавайся на хитрощі!.. А я мушу тікати, бо оно Кося й Вовило вже близько!
І Терентій зник.
А Колько Колючка поспішив далі.
Розділ 13
Неподалік чарівного озера-дзеркала, по той бік якого була Країна Сонячних Зайчиків, зачаїлися у кущах пан Морок, Бабай і Баба Яга.
— Поки у Колька промінець-дороговказ, силових методів до їжачка ми, звичайно, застосувати не можемо, — сказав пан Морок. — Але, прийшовши до Країни Сонячних Зайчиків, він той промінець там залишить, дороговказ йому буде вже непотрібний. І тоді дзеркальце в Колька треба буде одібрати. Силою, хитрістю — як пощастить. І одбиратимете дзеркальце ви!.. Я ж безтілесний, фізично робити нічого не можу… Отже… Оно Колько вже пройшов по той бік озера-дзеркала. Незабаром вертатиметься… Тільки ви ж у жодному разі не зазирайте у дзеркальце!
— О-однозначно! — прошепотів Бабай. Він взагалі у дзеркало ніколи не дивився — сам себе боявся.
— Хапайте його, відбирайте — і одразу до мене, під землю… Закопаємо дзеркальце там, щоб ніхто-ніхто не зміг ним більше скористатися… Ну, а я провалююсь. Чекатиму вас там. Бо мені навіть дивитися в бік тієї Країни шкідливо для здоров’я. — І пан Морок провалився.
— "Давайте! Хапайте! Відбирайте!" — невдоволено пробубонів Бабай. — Л-легко с-сказати й п-провалитися. А м-ми — н-наражайся н-на н-небезпеку!
— Ну досить, досить, брате! Нікуди ж не дінешся! Начальство!.. Отже, план такий: коли Колько вийде, я обертаюся на звичайнісіньку бабусю, яка зламала ногу. Кричу: "Поможіть!" Не впізнавши мене, він, добрий і чуйний, підходить. Я — рраз! — відбираю дзеркальце. Тоді підбігаєш ти, я передаю тобі дзеркальце. Так безпечніше, ти у дзеркало ніколи не дивишся. І ми спокійно провалюємося.
— Х-хай б-буде т-так! — погодився Бабай.
І от нарешті з’явився Колько з дзеркальцем.
Баба Яга обернулася на звичайну бабусю, гепнулася на землю й зарепетувала:
— Ой, нога, нога! Ой! Рятуйте хто-небудь! Підвестися не можу! Поможі-іть!
Колько Колючка, не впізнавши Баби Яги, кинувся до неї:
— Що з вами, бабусю?
Мить — і дзеркальце вже в руках у Баби Яги.
— Ги-ги! — вищирилася радісно вона.
Колько одразу все зрозумів. І, недовго думаючи, вигукнув:
— Ой, бабусю! А що у вас на носі?!
Ну яка б жінка, тримаючи у руках дзеркальце, після таких слів не зазирнула б у нього?!
Баба Яга зиркнула тільки на мить. І враз перевтілилася: очі засяяли добротою, губи розпливлися у лагідній усмішці. І Баба заспівала:
Ой! Не Баба Яга я! Не Баба!
Я маленька жовтенька кульбаба!
Я легка і тендітна, мов квітка!
Ви не бійтесь мене, любі дітки!
Мов метелик, себе почуваю
І злітаю, злітаю, злітаю!..
Баба Яга почала підстрибувати, кумедно змахуючи руками.
— С-сестро! Що з т-тобою?! — кинувся до неї Бабай. — Віддай-но дзеркальце! Віддай!
— Стривай, мій братику! Стривай! І ти у нього зазирай! — і Баба Яга піднесла дзеркальце до очей Бабая. Той мимоволі глянув, теж разюче змінився і радісно заспівав:
Та я ж зненацька добрим став
І вмить боятись перестав!
У гріхах я каюсь, каюсь
І… уже не заїкаюсь!
— А тепер віддайте дзеркальце назад! — сказав Колько.
— Авжеж! Будь ласка! Ми ж тепер добрі! Ми ж тепер позитивні! — Баба віддала дзеркальце Колькові і заспівала:
Я не буду більше на мітлі літати!
В хаті буду нею тільки підмітати!
І, пританцьовуючи, Баба Яга разом з Бабаєм зникли.
А з-під землі залунав раптом відчайдушний голос пана Морока:
Що ж ти, Бабо, наробила?!
Відтепер же вража сила
Безтілесна і безсила!
Що ж ти, Бабо, наробила?!
І тут з’явився сонячний зайчик Терентій.
— Молодець, Колько! — вигукнув він. — Ну, а тепер треба примусити і Косю зазирнути у біле дзеркальце! Он вони вже наздоганяють мене.
(Продовження на наступній сторінці)