І вмить провалилися під землю. Пан Морок не став чекати і теж провалився.
— Ну от! А ви боялися! — засміявся сонячний зайчик.
— Ой! Зайчик! — здивовано мовив Кося Вухань.
— Схожий на тебе, тільки жовтий, сонячний. З промінців! — сказав Колько Колючка.
— Авжеж! Я — Терентій! З Країни Сонячних Зайчиків!
— А є така Країна? — вражено перезирнулися Кося і Колько.
— Є! По той бік чарівного озера-дзеркала. Звідти ми розбігаємося по землі вранці, коли сходить сонце.
— Диви! Зайчик, а не побоявся тих страховиськ, — з повагою сказав Кося.
— А чого мені боятися? Вони з темряви, вража сила, а я — сонячний!.. І взагалі — не треба нічого боятися! — і сонячний зайчик Терентій заспівав:
Страх — це "Ах! Ах! Ах!"
Сміх — це "Ха! Ха! Ха!"
Літери ті ж самі — а яка різниця!
Той, хто весело сміється, той ніколи не боїться!
Якщо страшно, ти зморгни
Й літери переверни!
Замість "Ах! Ах! Ах!",
Буде "Ха! Ха! Ха!".
Замість страху буде втіха,
Буде втіха! Ха! Ха! Ха!..
Веселіше, друзі, смійтесь
І нічого ви не бійтесь!
А тепер ходімо, я вас проведу додому, поки ви не навчилися переборювати свій страх.
І вони пішли лісом.
Розділ 4
А у підземному палаці відхекувались пан Морок, Баба Яга і Бабай.
— Н-ну, к-клятий Т-терентій! — сварився кулаком угору Бабай.
— Просто неможливо працювати, як він з’являється! — вигукнула Баба Яга.
— І ви теж хороші! — лайнувся пан Морок. — Я кричу: "Рятуйте, Бабо і Бабай! Я ж безтілесний!" А вони: "Тікаєм ми, і ти тікай!" Ще й на "ти", іродове плем’я! Наче я з вами свиней пас! Забагато дозволяєте собі! Познімаю з роботи!
— Пробачте, Ваша Темність! — жалібно скривилася Баба Яга.
— З п-переляку! — промимрив Бабай. — Н-нічого ж його н-не б-бере!
— Ні зловити, ні вхопити, ні втопити, ні вдавити! — розвела руками Баба Яга.
— Треба, треба щось зробити! — вів далі пан Морок. — Кого зайці найбільше бояться?
— Вовків! — сказала Баба Яга.
— О-однозначно! — підтвердив Бабай.
— От і треба на нього напустити вовка! Сонячного! — сказав пан Морок.
— Якби ж то були сонячні вовки! — зітхнула Баба Яга.
— Не були — так будуть! — рішуче вигукнув пан Морок. — Сонячних зайчиків чим пускають? Дзеркальцем. От і для сонячного вовка потрібне дзеркальце. Тільки особливе, чорне, чарівне. І таке дзеркальце є! У Снігової Королеви. Уламок чарівного дзеркала лихого троля. Забули?
— Ну, Ваша Темність, ви — геній! — вигукнула Баба Яга.
— О-однозначно! — підхопив Бабай.
— Це ж треба! Сонячний вовк! У жодній казці такого не було! — захоплено сплескувала руками Баба Яга.
— Терентію він, звичайно, великої шкоди не завдасть. Сонячні зайчики, на жаль, незнищенні. Але попоганяє, пополякає добряче. А ми тим часом будемо спокійно працювати, робити свої чорні справи. А саме це нам і треба.
— Однозначно! — вигукнула Баба Яга. — Тьху! Це ж не моє слово!
— Отож сідай, Бабо, на мітлу і поганяй до Снігової Королеви. Вона тих сонячних зайчиків теж терпіти не може. Дасть чорне дзеркальце без жодних розмов, — сказав пан Морок.
— Єсть, Ваша Темність! — приставила руку до скроні Баба Яга, сіла на мітлу і зникла.
Розділ 5
У казках все робиться блискавично. Не встигли ми з вами, дорогі друзі, й оком зморгнути, як Баба Яга вже у Снігової Королеви побула, морозивом пригостилася, чорне чарівне дзеркальце узяла й назад повернулася. І мерщій у Казковий Ліс, до Колька Колючки, Косі Вуханя і Терентія, який супроводжував їжачка і зайчика додому.
Бадьоро простували вони лісом, і раптом дорогу їм перетнув сонячний вовк. Схожий на звичайного, тільки жовтий, сонячний. Він вищирився і заволав:
Я Вовило! Я Вовило!
Сонячних зайців Ловило.
Ображало і Лякало,
Доганяло і Кусало!
— Ой! Сонячний Вовк! — скрикнув Терентій. — Такого ще не було! Пробачте! Мушу тікати!
І Терентій, а за ним і сонячний вовк Вовило зникли.
— Казав: "Не бійтесь!", а сам… — зітхнув Колько Колючка.
— Ну, ми, зайці, від вовків завжди тікаємо. Так уже заведено, — похитав головою Кося Вухань. — Звідки він тільки узявся, той сонячний вовк?
— А от звідки! — несподівано з’явившись, вигукнула Баба Яга і покрутила у руках дзеркальце. — Чорне чарівне дзеркальце! Тепер Терентію буде не до вас. Попоганяємо, пополякаємо тепер його. Га-га-га! — і Баба Яга зникла.
А перелякані Кося і Колько кинулися додому. Добре, що було вже недалеко.
Розділ 6
Увечері біля хатинки на курячих ніжках зібралися Баба Яга, Бабай та пан Морок.
— Ну, Баба, молодчинка! — задоволено потирав руки пан Морок. — Оголошую тобі догану… тобто подяку! Здорово ви з Вовилом попоганяли того недолугого Терентія! Аж до самісінького смерку, поки сонце не сіло. Ніколи йому було і вгору глянути!
— В-ваша Темність! А я ж Б-бабу підміняв, т-теж Терентія ганяв! — прохопився Бабай. — Сестричка ж к-кри-венька. Їй б-бігати важко.
— І тобі дякую, — скривився пан Морок (не любив він, коли йому вказують).
— Т-тільки ж ти, с-сестро, тепер п-пильнуй, щоб дзеркальце не п-поцупили.
— Та хай цуплять! — усміхнувся пан Морок. — Навіть добре, як хтось його візьме. Дзеркальце ж чарівне. Хто у нього зазирне, вмить стане вражою силою — злим і поганим. А нам треба поповнювати кадри. Нас трьох малувато. Ну, на добраніч, Бабо!.. А ти, Бабаю, на роботу! — і пан Морок провалився під землю, до себе у палац. Бабай пішов на роботу — лякати уночі з темних кутків дітей (хоч він і сам у тих кутках тремтів від страху). А Баба Яга поклала чорне дзеркальце на найвиднішому місці, на підвіконні, і полізла на піч. І відразу ж засвистіла носом — заснула.
Розділ 7
Кося й Колько чистили перед сном зуби на подвір’ї. Вони жили поруч, були сусідами.
— Що ж тепер буде? — бідкався Кося. — Це ж знову боятися доведеться. Терентію тепер таки не до нас. Його з ранку до ночі сонячний вовк ганяє.
Колько задумався, а тоді рішуче сказав:
— Треба викрасти чорне дзеркальце! Поки Баба Яга спатиме!
— Ой, що ти таке говориш? Страшно ж! — жахнувся Кося.
— Авжеж, страшно!.. Але що Терентій сказав? "Страх — "Ах! Ах! Ах!" Сміх — це "Ха! Ха! Ха!" Якщо страшно, ти зморгни й літери переверни!"
— Ага! Я он моргаю-моргаю, а… все одно страшно! — зітхнув Кося.
— Але ж іншого виходу нема, — розвів лапами Колько. — Треба Терентія рятувати. По-перше, він же нас рятував. По-друге, без Терентія на все життя залишимось боягузами. Бачиш же — без Терентія ніяк не навчимося ті літери перевертати. Тільки він може нас навчити.
— Мабуть, так, — погодився Кося. — Тільки давай підемо до хатинки на курячих ніжках перед самісіньким світанком. І Баба Яга тоді найміцніше спатиме, і сонце от-от зійде, Терентій з’явиться.
— Давай! — погодився Колько.
— Надворі сьогодні спатимемо, — сказав Кося. — Я на твої голочки вуха покладу, щоб не проспати.
— Гаразд!
Розділ 8
І от удосвіта прокралися нищечком Кося й Колько до хатинки на курячих ніжках.
Баба Яга так хропла й свистіла носом — аж дерева гнулись.
— Я пильнуватиму, щоб Баба не прокинулась, — шепнув Колько. — А ти дзеркальце хапай… Он воно на підвіконні… І тікай щодуху! Ти у нас прудконогий. А тоді і я за тобою підтюпцем.
— Гараз-з-з-д! — процокотів зубами Кося. Двічі простягав він лапу до дзеркальця і відсмикував, наляканий свистом бабиного носа. Лише за третім разом схопив — і ноги на плечі — чимдуж тікати. Відбіг далеченько, спинився Колька почекати… І тут… Ну, що б ви зробили, дорогі мої, якби тримали у руках чарівну річ?.. Невже б не глянули, що воно таке?.. Отож-то!.. Тим паче, ніхто ж не попереджав, що зазирати не можна. Не втримався Кося — зиркнув. Бачить, а на нього з дзеркальця вовк дивиться — із заячими вухами.
— Ух ти! — вигукнув Кося. — Та я ж, виявляється, вовк. Тільки у заячій шкурі! Гр-р-р! У-у-у!.. — і заспівав:
Отепер я засміюся,
Бо нічого не боюся!
"Ах! Ах! Ах!" на "Ха! Ха! Ха!"
Поміняв я без гріха!
Ха! Ха! Ха!.. Ха! Ха! Ха!
Ха! Ха! Ха! І ще раз — Ха!
Аж тут Колько надбіг:
— Чого це ти, Косю, регочеш?
— Який я тобі Кося, шмакодяв ти колючий! Я — вовк! І звуть мене Косило!
— Дурило ти, а не Косило! То, мабуть, дзеркальце таке з тобою зробило. Ану ж бо давай швиденько його закопаємо!
(Продовження на наступній сторінці)