— Гм, не гаразд вийшло. Якщо його кинуться шукати, зчиниться переполох.
— Поки це станеться, ми вже будемо далеко. Гамід прибув щойно до хану...
— Справді? Ти прослідкував, де він зупинився?
— Так. На другій половині. Його охороняє лише один аскер — куняє на отоманці біля вікна. Гадаю, ми з ним легко справимося. А от ті чотири, що внизу...
— Ну, що ж, доведеться Гаміда прикінчити тут! — сказав Звенигора.
— Ні, наказ воєводи ясний: ми повинні доставити його живого!
Звенигора на це не сказав нічого, але з виразу його обличчя було видно, що він не схвалює наказу воєводи. Була б його воля — не возився б він зі спахією!
Перевіривши пістолі, вони вийшли в довгий напівтемний коридор. У кінці його, біля вікна, стояв аскер. Побачивши трьох незнайомців, він поволі посунув до них, напевне, щоб краще роздивитися.
— Салям! — привітався Звенигора. — А що, шановний, Гамід-ага вже повернувся додому?
Аскер не сподівався, що до нього заговорять про його господаря, і підозріло глянув на незнайомого спахію.
— Ви знаєте Гаміда-агу?
— Ще б пак! Давні друзі! Я привіз йому привіт від його зятя Фархада і дочки Хатче, а також від свата Ісхака-ефенді...
— О, ага знає моїх добрих господарів! — зрадів аскер. — Що нового в наших краях? Ага давно звідти?
— Не так давно. — Звенигора по-приятельському поплескав аскера по спині, взяв під руку. Вони поволі йшли вздовж коридора. — Всього місяць...
Аскер раптом затіпався: міцна Драганова рука затиснула йому рота, а Звенигора вхопив в обійми, як у залізні лещата. Златка хутко відчинила двері найближчої кімнати, і гайдутини в одну мить увіпхнули аскера туди. Переляканий вояка тільки з жахом поводив очима, слідкуючи, як вправні руки меншого спахії зв'язують йому руки й ноги.
— Хочеш жити — лежи спокійно! — промовив Звенигора. — Увечері тебе знайдуть твої друзі...
Щоб аскер не підкотився до дверей, його прив'язали до ліжка.
— На всяк випадок, — пробурчав Драган, затягуючи тугіше вузол.
Гайдутини вийшли в коридор. Златка зробила знак, що все спокійно. Можна було братися за Гаміда.
— Передостанні двері праворуч, — прошепотів Драган, залишаючись на чатах.
Звенигора і Златка підійшли до дверей. Прислухалися. Тихо. Отже, Гамід у кімнаті сам... Звенигора витягнув з-за пояса пістоль, звів курок, лівим плечем рвучко відчинив двері.
Гамід сидів спиною до входу. Не підозріваючи небезпеки, спокійно, не повертаючи голови, спитав: .
— Що трапилось, Енвер?
— Салям, Гаміде! — промовив Звенигора, направляючи дуло пістоля в спину спахії.
Гамід рвучко повернувся. Уздрівши блискуче дуло пістоля, прикипів поглядом до нього. Його обличчя враз посіріло, а нижня щелепа затремтіла... Нарешті він глянув на незнайомців, які насмілилися так нахабно, вдень, коли в місті повно війська, вдертися сюди. Впізнав козака.
— Звенигора? О аллах!
— Не тільки, — виступила наперед Златка, знімаючи шапку. — Салям, ага!
— Адіке! — простогнав Гамід, бліднучи. — Що ви від мене хочете?
— Султанський фірман! — Звенигора підступив ближче.
— Фірман? — Гамід був вражений і здивований: він сподівався гіршого. — У мене його немає...
— Де ж він?
— Я віддав Сафар-беєві.
— Жаль... Тоді доведеться без зайвих розмов застрілити тебе!
Гамід отетеріло мовчав.
— Златко, подивись гарненько: може, фірман тут, а Гамід просто морочить нам голови?
Златка кинулась на пошуки...
— Чекайте! —скрикнув спахія. — Ви все одно не знайдете! Давайте домовимось по-доброму: я вам — фірман, а ви мені — життя. Згода?
Він усвідомлював безвихідність свого становища — це сповнювало його серце люттю і відчаєм. О аллах, що трапилося з ним! Хвилину тому він почував себе в повній безпеці, мав у руках владу і вважався третьою, після околійного паші і Сафар-бея, особою в місті й околії. А зараз... смерть заглядала йому в вічі, і він не знав, як відкараскатись від неї. Тому хапався за найменшу можливість врятуватися. Фірман, звичайно, дуже важливий, і за його втрату беглер-бей по голові не погладить, та думати про це перед лицем наглої смерті було нерозумно і смішно. Розмова з беглер-беєм буде потім... потім... А може й зовсім не буде! Врешті, головне — врятувати життя! Невже доведеться накласти головою? О аллах екбер [13] .
— Ми не торгаші, — суворо сказав Звенигора. — Де фірман? Я не вірю, що він у Сафар-бея!
— Він ось! — скрикнула Златка, виймаючи із темної шкатулки, що стояла, прикрита міндером, цупкий сувій пергаменту.
Гамід зірвався з місця.
— Адіке, не смій! То таємний наказ! За нього всім нам знімуть голови!
— Тим більше цікаво дізнатися, про що ж пише султан у такому важливому фірмані, — сказав Звенигора. — Златко, прочитай!
Златка пробігла очима напис на пергаменті.
— О! Це справді важливий наказ! — вигукнула вона. — Султан оповіщає воєначальників і військо, що за ганебний відступ з-під Чигирина в минулому році великий візир Ібрагім-паша і хан Криму Селім-Гірей позбавлені всіх чинів і вислані на острів Родос у Білому морі. Великим візиром назначається паша Асан Мустафа. Падишах наказує йому стерти з лиця землі прокляте місто Чигирин, захопити Київ і Лівобережну Україну, а Запорозьку Січ зруйнувати. Всіх запорожців на арканах притягнути в Порту і продати на галери! З цього року вся Україна повинна стати вілайєтом [14] Османської імперії!
— Адіке! — прошипів Гамід. — Ти розумієш, нещасна, що ти робиш? Ти розголосила державну таємницю! Відтепер ти поставила себе поза законом і не можеш розраховувати ні на чиє заступництво... О вай-вай, аллах покарав мене за те, що я вважав тебе майже своєю дочкою і дав таке ж виховання, як і Хатче, — навчив читати й писати, що суперечить духові корану, о вай-вай!
— Даремно Гамід-ага побивається за якимось фірманом. Це всього-на-всього шмат вичиненої телячої шкіри, — сказав Звенигора. — Подумав би про себе... Ми прийшли не тільки по фірман.
Бридкий страх знову засвітився в Гамідових очах. Щойно зараз він збагнув остаточно, що його чекає, коли він потрапить до рук Младена і Якуба. Він раптом сповз з стільця і впав перед Златкою на коліна. Охопив її ноги руками. Притиснувся товстою щокою до мокрих, холодних від талого снігу чобіток дівчини. З його грудей вирвався стогін.
— Адіке! Люба! Я ж був тобі батьком... Ти не знала в Аксу горя... Невже ти дозволиш, щоб мене було піддано тортурам?.. Згадай Хатче... Вона була тобі за сестру... Ви були нерозлучні... Невже ти хочеш осиротити її?.. Адіке... Я знаю: я негідник... Я завдав горя твоїм батькам... Але ж ні ти, ні твій брат не маєте причини мстити мені особисто за себе, бо я дав вам усе, що міг дати своїм дітям... Якщо ти не порятуєш мене, аллах прокляне тебе, і ти будеш тинятися неприкаяною по світу до самого воскресіння мертвих! Адіке...
Златка стояла в нерішучості. Вся злість і ненависть, що пройняли її, коли вона дізналася, хто такий Гамід, раптом випарувалися, як ранкова роса під промінням сонця. Біля її ніг лежав чоловік, якого вона знала протягом багатьох років і який справді не робив їй нічого злого і завжди наділяв подарунками й ласощами нарівні з Хатче, своєю пестункою.
В її очах блиснули сльози. Вона благальне глянула на Арсена, просячи поради й підтримки.
— Досить говорити, Гаміде! — сказав Звенигора. — Вставай! Не намагайся розжалобити жалісливими словами серце дівчини! Не поможе! Ти зараз підеш з нами... І не подумай що-небудь сказати своїм людям або подати їм знак, якщо не хочеш умерти передчасно!
— Я не з тобою говорю, гяуре! — ошкірився Гамід і знову припав щокою до ноги Златки, здригаючись від плачу й страху.
— Арсене, залишмо його... — Голос Златки тремтів. — Врешті, минуло багато років... Скажемо батькові і Якубові...
Вона не договорила. Широко розчинилися двері — і в кімнату зайшов Сафар-бей, а за ним — розгублений Драган.
4
Побачивши Звенигору з пістолем у руці, Златку й Гаміда, який повзав у ногах дівчини, Сафар-бей зупинився мов укопаний. Він оглянувся на Драгана, якого прийняв за Гамідового вартового, але, замість доброзичливості, уздрів у його очах ворожість, а в руці — зведений пістоль.
— Аллах екбер! Що це все означає? — вигукнув ошелешено. — Златко, як ти опинилася тут?
Златка не встигла відповісти. Драган випередив її і вихопив у Сафар-бея з-за пояса пістоль, а з піхов — шаблю. Потім поспішно відскочив до дверей і став там на чатах, визираючи крізь вузьку щілину в коридор.
Становище суттєво змінилося. Звенигора перезирнувся з Драганом: що вони мали робити? Вивести з собою, крім Гаміда, ще й Сафар-бея? Замало сил. Взяти тільки Гаміда, а Сафар-бея, зв'язавши, залишити в кімнаті? Чи ж дасть Сафар-бей себе зв'язати? Напевне, він учинить опір, під час якого наражатиметься на небезпеку і сам ага, і Златка. Що тоді скаже воєвода Младен? А крім усього цього, не виключена можливість, що Сафар-бей прибув сюди з вартою, яка може нагрянути і схопити їх усіх.
(Продовження на наступній сторінці)