«Чорний екватор» Володимир Малик

Читати онлайн пригодницьку повість Володимира Малика «Чорний екватор»

A- A+ A A1 A2 A3

Джомо замислився. Поки він роздумував над тим, як змінюється його становище в зв'язку з зустріччю з цими людьми, один з масаїв шаснув у кущі. Повернувся він не скоро.

— Ти сам? — запитав він.

— Сам.

— Він, здається, каже правду. Я оглянув усе навколо. Нікого нема, — тихо сказав масай до своїх товаришів.

Заспокоєні словами розвідника, люди знову заходилися біля бананів. Джомо приєднався до них.

Увечері з далеких гір скотився сивий туман. Він проймав холодом до кісток. Напівголі масаї, тулячись один до одного, тремтіли всім тілом. У Джомо були сірники. Назгрібавши сухої трави і хмизу, він хотів розкласти багаття, але на нього зашипіли, замахали руками:

— Облиш, хлопче!

— Ти нас усіх занапастиш!

— Дим же чути за три милі! Він приведе до нас аскарі або мзунгу!..

Джомо сховав сірники в кишеню і пильно глянув на своїх товаришів.

— Виходить, ви теж тікаєте від поліції?

Настала пауза. Потім старик-кікуйю тихо сказав:

— Ти чув про "Апландс"?

— Чув…

— Ну, а ми самі побували в ньому!

— Ви звідти? — швидко запитав Джомо.

— Так… — ледве видихнув кікуйю.

— Втекли?

— Втекли… Тільки не з табору — звідти не втечеш!.. А з роботи… Ось чому ми не хочемо ще раз зустрічатися з тими шакалами.

— Мене не бійтесь, я такий же, як і ви! Тільки я втік ще до того, як потрапити в табір чи дістати кулю між ребра. Ось лишилася невеличка мітка! — і Джомо показав свою перев'язану руку.

Нещастя швидко зблизило людей. Незабаром Джомо, як свого, прийняли до гурту. Навіть похмурий кікуйю Дедані розгладив рукою шрам на щоці і сказав усміхаючись:

— Твоє щастя, що я стримав руку, а то проткнули б тебе списом!..

Джомо мимоволі глянув на довгі саморобні списи з гострим рогом канни замість залізного наконечника. В досвідчених руках пастухів-масаїв це була грізна зброя.

Утікачі зарилися в купу трави та сухого бананового листя і притиснулись один до одного. На темно-синьому небі спокійно плив великий щербатий місяць, мерехтіли холодні голубуваті зорі. Іноді з савани доносилося гавкання голодних шакалів, десь кричав нічний птах…

Вранці, коли з-за далекого нагір'я бризнули перші промені сонця, Джомо схопився на ноги, його товариші вже сиділи осторонь і жували банани. Джомо сів і собі проти сонця, гріючи закляклу від нічного холоду спину, швидко поснідав і підвівся.

— Не знаю, яка ваша думка, а я вважаю, що ми повинні негайно йти далі. Не варто довго лишатися на одному місці, інакше аскарі можуть застукати нас зненацька. До того ж треба пошукати води.

Вони вийшли з бананового гайка і незабаром спустились у долину, де блищала річка. Джомо з товаришами підійшов до неї, уважно оглянув берег і зачерпнув банановим листком води. Вона була тепла і гіркувата, але Джомо з насолодою випив її. Утоливши спрагу, загін утікачів рушив далі.

Сонце підбивалося все вище вгору. Повітря було непорушне, гаряче й сухе. Обливаючись потом, шестеро чоловіків прокрадалися звіриною стежкою. Попереду йшли масаї з списами напоготові, позаду — кікуйю.

Передній масай ще здалеку помітив у долині стадо антилоп. Він зупинився і махнув рукою, щоб задні присіли в траві, а сам, пригнувшись, тихо поплазував уперед. Минуло кілька хвилин напруженого чекання. Нарешті, попереду почувся тупіт багатьох ніг — тварини кинулися тікати — і радісний поклик мисливця. Незабаром з'явився і сам мисливець, йому пощастило забити молоду антилопу.

Розклали багаття з сухої трави, щоб не було диму, і великі шматки свіжого м'яса зашкварчали в полум'ї. Масаї пожадливо дивилися на нього голодними очима. Кікуйю, навпаки, поглядали на багаття з острахом: для них м'ясо дичини — табу, в ньому живуть злі духи лісів і савани. Старий Мату і Дедані відсунулись од вогнища якнайдалі. Тільки Джомо, коли м'ясо підсмажилось, узяв шматок і, не без внутрішньої тривоги, почав їсти. Ніжне, засмажене так, що взялося коричневою коркою, воно смачно пахло і хрумтіло на міцних зубах зголоднілих людей. Дедані ковтав слину. Нарешті він не витримав і підвів очі на далеку гору Кенія, священне місце всіх кікуйю.

— О добрий Нгаї, це білі мзунгу примусили мене, мов дикого звіра, ховатися від них в савані і оскверняти себе нечистою їжею! Покарай їх, о Нгаї! Нашли на них страшну Ізікукумадеву, нехай вона зжере всі їхні плантації та пасовиська і висушить воду в їхніх водоймищах! А мене звільни, о Нгаї, від табу і захисти від усіх злих духів!

Після такої молитви Дедані з острахом простягнув руку до своєї частки дичини. Тільки старий Мату лишився непохитний і голодний.

Засмаживши ще по невеликому шматку про запас і залишивши решту гієнам та шакалам, що вже никали поблизу, втікачі подалися вздовж річки на північний схід.

Надвечір втікачі підійшли до залізничного мосту через річку. Ще здалеку вони помітили сизуватий димок, який тонкою цівкою підіймався вгору і танув у блідо-голубому небі. Багаття! Втікачі зупинилися.

— Ми не повинні туди йти! — занепокоєно сказали масаї.

— Чому? — здивувався Джомо. — Навпаки, треба довідатися, хто там! Якщо це друзі, вони допоможуть нам. Якщо ворог, то ліпше мати його на оці, самому залишаючись непоміченим…

Думка Джомо була переконлива, і всі погодилися з нею. Обережно, ховаючись у траві, один за одним попрямували на загадковий димок.

Незабаром почулися людські голоси, сміх. Легкий подих вітерця приніс смачний запах пошо — густого супу з кукурудзяного борошна, що варився на вогні.

— Почекайте тут, — тихо сказав Джомо, — а я підповзу ближче: подивлюсь, хто це.

Він обережно поплазував уперед. За кілька хвилин зупинився, відхилив руками траву, глянув і завмер: на піщаній косі, біля води, стояв молодий аскарі і стежив, чи нема поблизу крокодилів, а два його товариші весело хлюпались у воді.

Біля самого мосту горіло вогнище. Там сидів четвертий аскарі, помішуючи ложкою в казанку. За ним, виставивши вгору гострі вуха, лежав собака-шукач. Навколо багаття валявся безладно розкиданий одяг і зброя.

"Засада! — майнула у Джомо думка. — Вони спеціально влаштували засаду, сподіваючись, що втікачі переходитимуть річку через міст. А може, побоюючись нападу повстанців-кікуйю, аскарі охороняють міст?"

Але як би там не було, попереду вороги. Що робити? Зненацька напасти на аскарі, відібрати в них зброю?

Непередбачена обставина зруйнувала всі плани: вітрець раптом подув у зворотному напрямі, і собака, схопившись з місця, кинувся в траву. Аскарі теж підвівся і нюхнув повітря.

— Гей, хлопці, сюди! — гукнув він.

Поки його товариші вилазили з води, аскарі побіг услід за собакою. В ту ж мить за кущами блиснули жовтуваті тіла масаїв і коротко просвистіли два списи — один прошив тіло собаки, а другий уп'явся в груди аскарі. Той, дико крикнувши, впав у траву.

Джомо бачив, як його товариші кинулись тікати. Але кілька пострілів зупинили їх. Один з масаїв з розгону впав сторч на землю. Решта підняли руки вгору… Аскарі підбігли і прикладами погнали всіх до мосту. Джомо з горя затулив обличчя руками: це ж він у всьому винен, бо намовив товаришів прийти сюди! Чому було не послухатися розумної ради масая і не обминути цього злощасного місця?..

Зв'язавши полонених і кинувши їх на землю біля багаття, аскарі принесли свого товариша, що вже конав. Спис наскрізь пробив йому груди. Пораненого поклали на березі і прикрили обличчя панамою.

Оскаженілі аскарі накинулись на своїх полонених і почали їх бити прикладами рушниць і списами. Джомо, причаївшись у своєму сховищі, закипав люттю, бачачи, як катують його товаришів, але нічим не виказав своєї присутності.

Смеркало. Аскарі почали готуватися до ночівлі. Вони розташувалися на невеличкій галявині біля мосту. Полонені лежали поблизу. Їхні руки були міцно зв'язані вірьовками. Вартовий, користуючись тим, що було ще не дуже темно, сидів з товаришами осторонь і жував солонуваті галети. Вибравши хвилину, коли аскарі, зайняті розмовою, не звертали уваги на полонених, Джомо підповз до куща і кинув невеличкий камінець у купу зв'язаних тіл. Камінець боляче вдарив Дедані. Той повернув голову і раптом помітив у гущавині Джомо, що зробив якийсь знак рукою. Дедані сказав про це товаришам.

Вартовий помітив рух серед полонених.

— Нір там? — гукнув він.

— Дайте чогось попоїсти, бвана, — попросив Дедані.

— Не здохнеш! Завтра в таборі нагодують!

Аскарі зареготали, знаючи, яка їжа чекає втікачів у таборі.

Незабаром зовсім стемніло. Вартовий трохи походив, а потім сів кроків за п'ять від полонених. Інші вклалися спати посеред галявини.

Коли вартовий знову підвівся і попрямував до мосту, Джомо підповз ближче до товаришів і причаївся в густій траві. Потім, простягнувши руку, він намацав мотузки, якими були зв'язані полонені. Незабаром руки у всіх були вільні, і Джомо швидше відчув, ніж побачив, як напружились їхні тіла, готові до смертельної сутички.

Чотири довгі постаті наче по команді майнули в темряві і кинулися на ворогів. Обдираючи спину об довгі колючки, Джомо теж підхопився з-під кущів і скрутив в обіймах вартового. Аскарі спросоння не розуміли, що сталося. Вони навіть не встигли вчинити будь-якого опору, їх миттю зв'язали і кинули на землю під кущі, де щойно лежали полонені.

(Продовження на наступній сторінці)