«О! Тепер я, — рече, — ні царів, ні катів не боюся». —
«Хто ж єси ти, чудовна людино? Звідкіль ти взялася,
Що нам сонцем, і світом, і раєм небесним здалася?»
«Я Маруся, — рече, — Богуславка, коли ви чували,
Що татаре в ясир, у полон, у неволю забрали».
Затрусились невольники бідні з журби та з печалі
І від туги тяжкої лицем до землі припадали.
«О, бодай же, Марусю, ти щастя та долі не мала,
Що ти нам царюваннє своє осяйне показала!» —
«Ні, не лайте мене, земляки, не кленіть, не коріте,
А за душу мою милосердного Бога моліте.
Дарував мені цар ціле царство, та я не схотіла,
У темницю до вас непорочними крильми летіла.
Се у мене в руці царське берло, дивітесь, сіяє:
Всіх людей під моє повеліннє воно нахиляє.
Бо поїхав далеко на влови султан із башами,
І до ранку владичиця я над землею й морями.
Тріумфову галеру тобі, мій Левко, я дарую,
Киндяки, златоглави, і утвар, і снасть дорогую.
І невольників тих порозковуєш сам ти на морі,
І звірюку ляха зоставляю на всій твоїй волі.
У галеру червінців я безліч із скарбу набрала,
Поставами без міри кармазину й сукон наклала,
І габою турецькою добре звеліла прикрити,
Щоб не вельми стамбульцям завидливі очі дражнити.
Випливай, мій лебедику, з вітром попутним тихеньким,
Уклонись там од мене всім людям поклоном низеньким».
І волшебним жезлом, царським берлом, Маруся махнула
І кайдани залізні з Левка, мов солому, струснула.
Від кайдан Кочубей, мов приснилось йому, слобонився.
На Марусин він лик, мов на образ чудовий, дивився.
«Духу мій! — прорекла вона, зблідлій і зціпивши руки. —
Наступила хвилина гіркої земної розлуки...
Знай, ніколи тебе, о! Ніколи я так не любила,
Як у нужді страшенній, в багні та в кайданах уздріла,
Приступи, щоб у нас по Вкраїні та слава постала,
Що велика цариця в уста козака цілувала!»
Приступив та й упав на коліна, і серце замерло…
Покотилось із рук у Марусі Османове берло.
«З твоїх уст я п'ю смерть, — прорекла вона, — добре се знаю,
І кончину мою поцілунком солодким вітах».
І закрилась полою своєї царської порфіри,
І побігла, покинувши берло в руках у Заїри.
«О, спасибі ж тобі, похвало України велика,
Що ти нас слобонила з сього бесурменського лиxa!»
Козаки, стрепенувшись, як мурі ведмеді, казали
І хрести величезні на себе, ридаючи, клали.
«Хоть потурчилась ти ради лакомства й панства, небого,
Та пісень по шинках, молитов по церквах буде много.
Спасемо від гріхів ми гуртом твою душу убогу,
А до турчина знайдемо луччу, тверезу дорогу».
Обізветься Левко Кочубей, і гуде його голос,
Мов той дзвін великодній, і зв'яв у комишників волос.
«О сліпе ви бурлацтво! Не вам її душу спасати:
Її жде на небі Пречиста Ісусова Мати.
Ось галера блищить золота перед нами: рушаймо.
І Марусину славу із роду та в рід передаймо».
ДУМА ШОСТА
Дивна чутка по Стамбулу,
Дивна вість літає:
Кантемир галеру в море
Сам випроводжає!
Тріумфову проводжає
Пинду правовірних,
І на ній із вітром грає
Корогов невірних!
І не хвиля на Босфорі
Мармури змиває,
Чадра чадру зустрічає,
За руки хапає.
І не вітер крутить хвилю,
В кучері звиває:
До чалми чалма белькоче,
Стиха промовляє:
«Кінець світу наступає:
Серце-бо жіноче
Всім Стамбулом повертав,
Як само захоче.
У руках в джавурів клятих
Шабельки блискають.
На наругу нам з гармати,
Пливучи, гримають.
І несе їх вітер буйний,
Мов стрілу по морю,
І співають гайдабури
Про козацьку волю.
Ні, не нам, не туркам править
Світом сим широким:
Переважила русинка
Нас умом глибоким».
Як народиться між ними
Цар її удачі,
Наш Восток не раз гіркими
На морі заплаче.
Як народиться ж цариця
З розумом Марусі,
Не одна тогді присниться
Нам біда й на суші».
ПІСНЯ ВОСЬМА
ДУМА ПЕРВА
І
Горить лампада ярко, аж палає,
Неугасима жертва, дар любові,
Що й турчинові душу просвіщає.
Дає високі мислі й козакові...
Се чисте серце так горить-сіяє
У мороці глибокім ізувірства,
Що з Бога правди людям виробляє
Чудовище ненависті да звірства.
Ума й науки бич, корону суєвірства.
ІІ
Постила цілий день старенька мати,
Крижем перед Пречистою лежала,
Щоб непорочну трисвяту вблагати,
Немов якого турка-яничара,
Послать її дочці тиху кончину.
«А на мене, стару, — рече, — всі муки,
Що мали впасти на мою дитину,
Перенеси — аж до душі розлуки...
Нехай за доччину вину страшенно гину!
ІІІ
Нехай до Бога я, мов дим од жертви
Кривавої, здіймусь і преблагого
Умилосерджу, щоб сі кості мертві
Воскресли для блаженства неземного,
І вкупі з ним, вовіки незабутим,
І бідною Марусею моєю
В Твоїм чертозі святопресловутім
Жили й цвіли щасливою сім'єю...
О Боже! Не карай нас помстою твоєю!
IV
Се, може, нас біда за те постигла,
Що я дочку в коханні покривала,
її любов, мов немовля, пестила
І рідним сином бесурменця звала.
Чи, може, я Тобі не догодила,
Що і в неділю дещицю робила, —
Не кожну п'ятінку постом постила,
Не кожне свято приносами штила...
Ой, чи не тим же я дочку мою згубила!»
V
І, впавши ниць, хрестом стара лежала,
Стогнала стиха, мов уже кінчилась,
І, як листок осінній, трепетала:
Бо їй Пречиста в омряці з'явилась.
Мережаний божник зробивсь престолом;
Божниця темна зорями окрилась,
І янголи, злетівшись там собором,
Співали, ніби архирейський крилас;
А серед них якась людина засвітилась.
VI
О Боже! Се ж сіяв небесним світом
Той, хто явив їй образ Твій пречистий.
Як сонце праведне барвистим літом,
Блищить на нім одежа снігом чистим.
Возносить він молитву, мов кадило,
І воздіяніє руку своєю творить...
Ущухло все кругом і заніміло:
Бо Пресвята, мов стиха грім, говорить:
Тим, як листок, тремтить запостуване тіло.
ДУМА ДРУГА
І
«Матусю, зіронько! — рече Маруся,
До матері припавши головою. —
Чого ви тремтите? Я не боюся
Тепер і пекла, й сатани самого». —
«О доню!.. — І встає мов з мертвих мати. —
Я бачила святе, предивне диво...
Не маю слова, щоб оповідати...
Боюсь промовити що-небудь криво
Про те, що прорекла Цариця милостива». —
ІІ
«Яка цариця?» —
«Пресвята, пречиста
І поки світу преблагословенна.
Тепер уже в квітках тропа терниста;
Тепер блищить, мов рай, темниця темна.
Я бачила й його в вінці святому,
Кому нема в мене іменування, —
Отця твойого у житті земному...
Сподобивсь він на небі царствування.
О доню! Вже нема печалі й воздихання». —
III
«І не повинно бути!» —
Чий се голос?
Чи з-під землі, чи з неба?..
Стуманіли
Обидві, і заворушився волос
(Продовження на наступній сторінці)