Заливає кров'ю.
І воює, і руйнує
Всюди духа правди,
І нема людському серцю
Між людьми відради.
Я одну відраду маю,
Що меча стискаю, ,
Світ широкий озираю
І за лжу караю.
Сим мечем я покарати
Хочу в Римі папу,
Що криваву простягати
Звик по світу лапу.
І найперш усього вдарю
В передмур'є церкви,
Баламутниці народів,
За живих і мертвих, —
В передмур'є, де руками
Русь ляхові служить»
З єзуїтами ксьондзами
Накладає-дружить.
Ми чотири вже столиці
Взяли в християнства,
В ницого сього ублюдка
Древнього поганства,
Що своїм кощунством в Римі
Вірі в Бога шкодить
І гарем в Єрусалимі
Для прочан заводить *.
Гроб замученого Бога 65
Кров'ю обливає,
Чистоту його чертога
Торгом оскверняє.
А я п'яту завоюю,
Як ляха зруйную,
І тобі, царице люба,
Київ подарую.
Слухай же, моя надіє,
Правди чисте око!
Зазирни Осману в душу
Розумом глибоко.
Зваж обох нас духом щирим,
Серцем дивом дивним:
Від кого добра постане
Більше нещасливим, —
Тим, що в тьмі сидять і в сіні
Смертній погибають,
Ні впокою на Вкраїні,
Ні пуття не мають.
Я в твоїх руках престольну
Цеху зоставляю:
І тебе, царицю вольну,
Чтить повеліваю.
Вже одна в нас Роксоляна
Розумом світила,
Мого предка Солимана 66
Над усе любила.
Полюби мене за душу,
Що жадає правди:
В тебе я шукати мушу
Щирої поради.
Я з усіх до тебе земель
Буду посилати
На поклон посли з їх почтом
У твої палати.
Розпитайте в них обидві,
Де які звичаї,
Де такі видали злидні,
Як у вашім краї.
Де таке видали п'янство,
Дике грубіянство,
Всегубительне козацпво,
Люте гайдамацтво?
Ти людей між ними знайдеш,
Що світ облітали,
Навкруги землі дорогу
По морю верстали.
Може, й інше станеш мислить
Про свою країну
І не рай побачиш дома,
А страшну руїну.
Може, так як я, побачиш,
Хто ваш край пліндрує
І татарськими руками
Рік у рік руйнує,
Бо піснями хижу здобич
Славить-вихваляє,
По старих нові нещастя
В селах засіває.
Ще ти по світу, серденько,
Оком не ширяла,
У віконечко маленьке
З хати визирала.
За віконечком же світу
Крильми не злітати,
Мислями не перемірять,
В книгах не списати.
Ще не вповні сад розвився
У твоїй ограді,
І не все благоухає
В пишнім вертограді.
Пасучи щасливі очі,
Будем літа ждати,
Як на сонечку закаплють
З нарду аромати.
А тим часом, о царице!
Глянь на Україну,
Спогадай свою останню
В тій землі годину.
Побіч серця золотого,
З розумом високим
Ти не вдіяла б нічого
В тім багні глибокім,
Де одно одного топить,
Одно 'дного давить,
Собі славу з того робить,
Чим себе безславить.
Тут живеш ти в упокої,
Пані повна дому,
Не підвладна в нім нікому
І мені самому.
А щоб жити й не тужити
По тій Україні,
Ти собі знаходиш пільгу
В щедрій милостині.
Паніматко! Я й до тебе
Річ мою 'бертаю:
Вас обох до діл спасенних
Добрих призиваю.
Серце чисте, милостиве —
Дар найкращий Бога:
Найповніша, найпростіша
До небес дорога.
Ти з Письма Святого знаєш,
Що сини Адама
Прийдуть од восток і запад
В рай до Авраама 67
І возляжуть опочити
На святому лоні,
У якому б не родились
Темному законі.
Серце чисте, без лукавства —
Дар найкращий Бога,
До небесного нам царства
Всім одна дорога».
Тут Осман мій до Марусі
Стиха похилився,
Приложивши к серцю руку,
Тихо віддалився.
ДУМА ТРЕТЯ
«Мамо, зіронько! Пречиста
Нас обороняє:
Люте серце азіатське
Кротостю сповняє». —
Так промовила небога,
І обидві впали,
І, мов діти, до німого
Лику промовляли:
«Чудотворная святине,
Божа благостине,
Нам прибіжище в невірній
Стороні єдине!
Сохрани нас, заслони вас,
Благодатна Мати!
Дай нам чудеса, мов крилас,
Дивні воспівати!
О Пречиста! Ти все можеш:
Можеш скелі-гори
Розкопати і дорогу
Проложити в морі;
Кам'яне, несите кров'ю
Серце обернути
І небесною любов'ю
До людей натхнути.
Ти вже чудо сотворила
Між чудес велике:
Несподівано зробила
Кротким серце дике.
Сотвори ж, да спасемося
3-між сього поганства,
В рідний перенесемося
Край до християнства!
Дай крилі нам. Божа Мати,
Крилі голубині,
Як витали, знов витати
В рідній Україні!
І нехай твій лик явленний
В край наш завітає
І народ благословенний
Навкруги збирає!
Нехай людські очищає
Душі там од скверни
І від Росі одвертає
Нарід сей мерзенний.
І нехай усі трудящі,
Всі обремененні
Веселяться, мов гулящі,
О Твоїм спасенні!
І, забувши всі тривоги,
В молитвах зіллються,
І в божественні чертоги
Духом вознесуться!
Ти, свята, всепіта Мати,
Повна благодати;
Дай нам рідний край вбачати,
Бога прославляти!»
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
ДУМА ПЕРВА
І
О Києве, оманна просторік святине,
Безодне мідяків дурних мозольних!
В тобі останній глузд народу гине
По капищах безумно-богомольних...
По капищах твоїх многопрестольних
Теряють розум вкупі з мідяками
Ті, що в своїх роботах потогонних
(Продовження на наступній сторінці)