«Старі сучки й молоді парості» Марко Кропивницький

Читати онлайн п’єсу Марка Кропивницького «Старі сучки й молоді парості»

A- A+ A A1 A2 A3

Меланія Григорівна. І я йому казала: женитись пора!.. А він таки своєї: довчатись...

Кирпа. То я мушу на його всі копитали потратить, а другі ж як? Яшка, Хросічка, Митька?.. Та ще ж і не кінець, ще ж сподіваємось... А там, може, ще та ще?...

Меланія Григорівна. Рублів, каже, чотириста.

Кирпа. Що-о? Чотириста?!

Входить Трохим.

Тобі чотириста рублів?

Трохим. Певно, цілий рік доведеться готовитись до екзамену. Три годи я промаклачив: перший рік не попав через велику конкуренцію, потім довелось солдатчину одбувать...

Кирпа. Ти ж збирався у лавці торгувать?

Трохим. Збирався, але при інших умовах.

Кирпа. При яких?

Трохим. Не пам'ятаєте хіба?

Кирпа. Щоб я не брав ніякого бариша?.. Що ж то за торговля, що то за кумерція?..

Трохим. А інакше я не згоден.

Кирпа. Ти згоден, щоб я ішов на розорення?..

Трохим. Ви не хочете так, як я, а я не можу так, як ви.

Кирпа. Доки громаду збирав до лавки та промови читав, то тоді й кортіло торгувать; а як стало не можна, то вже й годі?..

Трохим. Може, й так.

Кирпа. Не може, а вєрно так. Приятелі усякі наїздили, оратори, белькотали про всяку всячину, торочили ні се ні те, доки доторочились до краю.

Трохим. Та й ви ж слухали те торочіння?..

Кирпа. Одним ухом слухав, а другим випускав.

Трохим. Я пам'ятаю, що дечому ви сприяли, а де з чим і цілком згоджувались.

Кирпа. Як люди, так і я... Хто тоді не сприяв, хто не згоджувався?.. І піп, і старшина, навіть і сам земський... Думалось, що до діла добалакаються... Тепер воно все змінилось, повернуло назад, стало бить, і нам треба понімать...

Трохим. Тобто вертать назад? Куди вітер подмухнув, туди й ви носа повернули?

Кирпа. Авжеж... Щоб, бува, проти вітру нежита не схопить. Громадський розум — великий розум; а я що один проти громади?.. Я за людьми, нічого вихоплюватись...

Трохим. А я так не можу.

Кирпа. Не можеш? Хіба не знаєш, куди запроторюють тих, що не можуть?

Трохим. Знаю. Але ні назад, ні за вітром я не поверну.

Кирпа. Вольному воля...

Трохим. Дайте мені чотириста рублів, зділайте милость! Або позичте мені, опісля зароблю — оддам вам.

Кирпа. Одумайся, парубче. Куди ти сунеш свою голову? Кого не спитай, всі кажуть, що ти багато вже вчений!..

Трохим. Я більш всіх знаю, чого мені бракує.

Кирпа. І я знаю: тюрми!

Трохим. Пословиця каже: "Од суми та од тюрми не зарікайся..."

Кирпа. Може, хочеш навчитись бомби робить?

Трохим. Я їх вмію робить.

Кирпа і Меланін Григорівна (з жахом). Вмієш?

Трохим. Не святі ж горшки ліплять. Я ж служив в артилерії...

Меланія Григорівна. Може, вже й робиш бомби?..

Трохим. Навіщо пустословить? Кажіть, позичите мені грошей?

Кирпа. Не дам і не позичу! Женись — дам, може, й дві тисячі, може, й більш. Женишся на такій, котра нам до мислі,— дам ще більш!..

Трохим. Воно не штука прикинутись слухняним і вчинити по вашій волі, а потім покинуть жінку — тепер подекуди так і роблять,— забрать гроші та й гайда. Доганяй вітра в полі!.. Тільки що в мене інша натура: я не хочу ні собі, ні другій людині світ зав'язувать і вас не хочу заморочувать, я хочу прожить вік правдою, через те і просю: дайте мені грошей або позичте.

Кирпа. Знов кажу: не дам і не позичу!..

Трохим. Значить, це й кінець балачці?!

Кирпа. Оце їй і край!..

Трохим. Буду шукать служби, піду у найми, зароблю грошей, а таки вчитись поїду. (Пішов).

Кирпа. З богом, Парашо, коли люди трапляються.

Меланія Григорівна. Ходімо ж завтрукать.

Кирпа. Який там завтрук, либонь обідать вже пора? (Дивиться на часи). Авжеж, пора.

Пішли в другу кімнату.

Завіса.

 

ДІЯ ДРУГА

ПЕРША ОДМІНА

Обстановка першої дії. Через місяць.

ЯВА 1

Меланія Григорівна і попадя.

Меланін Григорівна. Питаєте, як ми йому дозволили? Чи він же спитав нашого дозволу? Що йому наш дозвіл? Я й раніш казала старому, багато разів казала: не буде пуття з нашого Трошки, не буде; і вийшло на моє.

Попадя. Глянуть на його — такой же достойной молодой чоловєк, такой красивой, і вдруг... Ах-ах-ах!.. І скрізь, душечко, куди тепер не скинеш взором своїм, непоштительство оказують діти, ужасноє непоштительство супроти родителів. Ужасть, ужасть!.. Вразумлять треба, ох, треба!..

Меланія Григорівна. А винна в тім ученість.

Попадя. Да, да. Ужасть, ужасть!..

Меланія Григорівна. Коли б не оддавали до регального, то мали б і поштительство од його...

Попадя. Так, так, істинно. Мої родителі не оддали мене до іпірхального, потому що сказали так: за тобою в придане єсть приход, не засидишся в дівицях, і ученія тобі більшого ненадобно, як читать та писать... скольки-небудь рихметики і делікатних понятійов...

Меланія Григорівна. Машинистом нанявся до парової. Понімаєте, який нам конхвуз? Купецький син — машинистий. Цілий день у сажі баблятись, яка приятність? Ще, кажуть, вчить і сина Музиченкового до регального... А додому за цілий місяць і очей не навернув, бачте який!..

Попадя. Сліхала, сліхала... Ужасть, ужасть!.. Зате щодня вчащає до однії особи...

Меланія Григорівна. Бодай вже ту особу бенеря вхопила, в печінках мені сидить та особа!..

Попадя. Ужасть, ужасть!.. Климиха розказувала. Каже: йду какось од сестри Домахи, вже було так як опівночі... видите, сестра її Домаха заболіла сояшницями, а Климиха поніма кой-що...

Меланія Григорівна. О, так. Хто ж не зна Климихи, що то баба, як дохтурь!..

Попадя. Да-да. Вона навчена однією бабою, котра доводилась їй по мужові свахою удругих, так як помирала, та звеліла прикликать Климиху і навчила її. Да!.. Так кажу, Климиха поніма і можеть... А що вона поніма, то я вам вєрно кажу. Разоднажди меня послі вужинавечері как схватило, как схватило... Ужасть, ужасть!.. Млосно мені іздєлалось, і так, звиніть, піт з мене, как з кабана, лльоть, і лльоть, і лльоть!.. Да! Куди? За ким? Піп мій перепужався, до хвершала послав. Побіжали по хвершала, а його дома не сказалось, говорять: десь у карти грає,— либо у волосного старшини, либо у писаря. Де його розшукувать? Аж тут прибігла дячиха, вона теж кой-што поніма, ну тольки їй далеко до Климихи. Шептала вона, шептала, а з меня так і лльоть, так і лльоть!.. Далі і каже: "Климиху кличте!.." Покликали Климиху, І што ж? У повчаса усьо, как рукою зняла,— да! Сильно поніма. Не кожен і дохтур так поніма! Ужасть, ужасть, как поніма!.. Так і говорить Климиха: "Іду повз школу, слішу, щось рипнуло дверима, потім розговор, приятний розговор: "Душко!.. Тюльпан!.. Букет!.." Зупинилась і стала придивляться. Вони дольжно помітили і зараз: "До свиданія, приятного сна!.." І розійшлись: вона в школу, а він згорбився та попід тинами ходу-ходу... "Горбся не горбся,— подумала Климиха,— а од моїх очей не виховаєшся..." Утвержда, що ніхто другой був, как ваш синок,-да! Ужасть, ужасть!..

Меланія Григорівна. До чого ж воно може дійти?

Попадя. Звісно, до чого, до супризу, не інакше!..

Меланія Григорівна. Може, вона моститься за його заміж, то нехай собі і в головах не поклада. Учителька яка-небудь, ач куди лізе!..

Попадя. Безсовістность тепер так розповсюджується, що ужасть, ужасть!.. Жаль, оченно жаль Трошиньку, такой достойной кавалер!..

Меланія Григорівна. Боже, як я хотіла, щоб він пішов по духовній часті, господи, як жалала!..

Попадя. Ну, нащот видимой наружной хвасонистості, либо ухватки — духовна одежа ніскольки не виявля... От воєнний мундир, либо даже чиновной, когда іщо при кокарді; потім у перехваті і во всьом прочом приятность,-да!.. А про духовну одежу хоч і не говоріть... Пам'ятаю, как ото скоро прибув ваш Троша із воєнной служби та как уз'явився у церкві в мундирі, то, вєрите, я какось как будьте аж помолодєла і успомнила свою молодость... Істинно вам говорю! Я ужасть, ужасть как хотєла замуж за воєнного, ну как за мною, понімаєте, був приход, то родителі уговорили меня, щоб за духовного...

Меланія Григорівна. А мені до вподоби, не так, скажу, духовна одіж, як життя духовне: благообразне...

Попадя. Што ж життя? Хорошо, когда у парахвії єсть такії, скажемо, благородні люди, от как ви, а єжелі їх нема? Какоє вдовольствіє батюшці ходить по хатах та випрошувать сього-того?.. Хорошо, што от ви, наприклад, такі, що скажеш вам: пожалуйте сього-того, і ви сисчас дайотє, ну другой не дайоть!.. Потому що ви понімаєте совість, а другой ніскольки не понімаїть...

Меланія Григорівна. Здається, ми завжди порядок знаємо?

Попадя. Цими днями послала я до Музиченка за мукою. Вообразіть же собі, душечко, он говорить наймичці: "Пущай деньги пришлють, тогда і получайте!.." Видите, какой парахвіянин з'явився?.. За усьо времия один раз тольки і бул у церкві. Ужасть, ужасть!..

Меланія Григорівна (дивується). Один тільки раз?

Попадя. Всього один раз. Ужасть, ужасть!.. (Помовчала). Перш чим зайти у вашу лавку, я зайшла до вас... Хочете, я вам списочок прочитаю?.. Усьо, усьо вже повиходило. Розходу, розходу стольки, што ужасть, ужасть!.. Четверо дєточок дома, треба їх нагодувать?.. Троє вчаться, і тих треба і одягти, і заплатить за їх... Ужасть, ужасть! (Вийма список і чита). Крупчастого борошна... (Питає). Скільки можете?

Меланія Григорівна. То означте пуд.

Попадя. Благодарю. Тут так і означено, неначе вашу думку знала. (Чита). Житнього борошна?

Меланія Григорівна. Скільки ж вам житнього?

(Продовження на наступній сторінці)