Стеха (вже під чаркою). Воно правда, добродію, що краще, як хата добре вкрита, а свита гарно… Ну, та вже коли хвортуна плаче…
Бичок (побачив Олену). Здоровенька була, Олено Юхимівно! (Сміється). Загордувала, що вже й не вітаєшся зо мною!
Олена. Чому ж не привітатись? (Уклоняється). Та й чим би то я мала гордувати? Мамо, йдіть мерщій додому, бо там вже й до скрині добираються.
Стеха. А дулі їм з маком! Осьдечки гроші. (Показує бумажні гроші). І теличка-первісточка буде у хлівці, і одежинка у скриньці! Зась їм та дуля з маком!.. Ох, дитино моя люба, дитино моя паняночко, краще б мені було бачити тебе за нелюбом у розкошах та у добрі, ніж за милим, та в нужді! Прощайте, Йосип Степанович! Пошли вам господь щастя й віку, і куди тілько думка ваша сягне, щоб усе так сталося, як забажається. (Пішла).
ЯВА 7
Бичок і Олена.
Бичок. Але ж ти ще краща стала, як дівкою була!
Олена. То нехай воно при мені й зостанеться.
Бичок. Чого ж ти так скоса на мене поглядаєш, ніби ягнятко на вовка?.. (Усміхається). Хіба у мене такий страшний погляд?
Олена. Ні, погляд у вас лисичий, та вовча думка!
Бичок. Ай-ай-ай! А рученята які стали чорні!
Олена. Он у вас і білі руки, а душа…
Бичок. Живе тобою, тобою дише!..
Олена. Чи вам же пристало балакати про кохання? Від вас вже землею смердить!
Бичок (сміється). Не сердься, моя квіточко! (Хоче її обняти). Золото — не молодиця!
Олена. Ну-ну, рукам волі не давайте! Ач які! Перед людьми вдаєте з себе святого та божого, а наодинці — бісові рідня?
Бичок. Нащо ж господь і дає красу, як не на те, щоб на неї задивлялися?
Олена. Та хоч би й так, то не вам вже про кохання казати!
Бичок. А я все-таки кажу, що люблю тебе, як-дочку, як…
Олена. Знаю я вас!
Бичок (зітхнув). Ти все-таки не віриш, що я добрий чоловік!
Олена. Добрий! Як спите, то їсти не просите!
Бичок. Ти усе шутками та жартами? І дай боже шуткувати, аби б не сумувати! (Зітхає). Боже милий! Усім людям я люб'язний, тілько тобі, моя горличко, моя квіточко… Чого ж знов шпигаєш мене гострим поглядом? Вір не вір мені, а я скажу напрямки, що один твій ласкавий погляд — і пан я над панами!
До нього тим часом підкрався Мартин.
ЯВА 8
Ті ж і Мартин.
Мартин. Йосип Степанович, кумцю любезний, я на вас десять разів ласкаво гляну, тілько позичте мені ще на відро горілки!..
Олена пішла.
Бичок (із серцем). Чортяка тебе піднесла!
Мартин. Не гнівайтесь! А гарна молодичка, га? А мати її ще краща була, на все село, та й навкруги не було кращої дівчини… Та панич звів з ума! Ех, кумцю, кумцю, бодай вас курка вбрикнула! Давай п'ять рублєй та й бери полові, хочеш?
Бичок. Ох, переплатю, либонь, трохи, але нехай вже!… (Б'є по руці.) Піди ж до волості та напиши розписку.
Мартин. Що? Куди? До во-ло-сті! Овва! Стало бить, нема вже Мартинові віри, нема? Так от же з місця не зворухнуся — не попхнуся!.. Давай, кажу, п'ять рублєй!.. Не даєш?.. (Кричить). Юдко, гей! бери чемерку, бери шапку, бери чоботи!.. Гей, збирайсь, голота. Мартин гуляє! (Сів долі й роззувається). Ого-го, у Мартина ще буде на що пити, ще буде та й буде!.. Юдко, бери сорочку, бери чоботи, бери!..
Бичок. Та вгамуйся, не репетуй, ходім у господу, там і гроші дам!
Мартин. Ні в тин ні в ворота, судариня криворота! Гей, куме, пам'ятай приказку: "Коваль клепле, доки тепле!" Гляди, щоб і я не прохолонув!
Бичок. А завтра ж на які похмелишся?
Мартин. Оце вже не твоє діло та й не попове, от що! Слухайте, голубе сизий, кумцю любезний, не будьте ви свинею, коли вас величають! Чуєте, не будьте, кажу, тим, що моркву риє!.. (Співа).
Ой п'є Байда
Мед-горілочку,
Та не день, не два,
Та й не годиночку.
Давай п'ять рублєй, бо, як розсердюсь, не продам полових. Гей, Юдко! Іди сюди, бери чоботи, бери штани, бери, сорочку!..
Із шинку вибіга Юдко.
ЯВА 9
Ті ж і Юдко.
Бичок (вийма гроші). Та на вже, що з тобою подієш!
Мартин. Отут поклади, біля мене!
Бичок. Чи годиться ж хазяїнові та отак посереду вулиці валятись?
Мартин. Не чхай мені в ніс, нехай тобі біс! Сідай і ти рядом… Не хочеш? Ого-го, закопилив губу.
Юдко. Мартин Радивонович, неблагородне так!..
Мартин. Що? На гроші! (Юдко хоче взяти рукою.) Е, ні, не руками, а ротом достань з землі!...
Юдко. Ви все з жартами, нехай будете здорові.
Мартин. Не хочеш? Я зараз піду у другий шинк!.. Чого доброго, а шинків у нас, слава тобі господи!..
Юдко нагнувся і взяв гроші ротом.
Ага, злякався? Стій же так, доки я доспіваю. (Співає).
Прийшов до нього
Цар турецький:
"Що ти робиш, Байда,
Байда молодецький?"
(Юдкові). Кивай, псявіро, оцим пальцем!
Юдко кива.
То-то? (Промовчав). Тепер крути головою!
Юдко крутить.
То-то! (Співа).
"Возьміть Байду
Ізв'яжіте
Та за ребро гаком,
Гаком почепіте!.."
Там він і досі висить, сердега! (Зітхає). Юдко, підведи мене!
Юдко підводить.
Ти, може, думаєш, що я п'яний? Овва! Веди ж під руку, як архарея!..
Юдко взяв його під руку.
Гей, збирайсь, голота, Мартин гуляє! Пропив воли полові, почнемо з рябих!.. Ого-го, у Мартина ще буде на що пити, ще буде та й буде! Відчиняй, бісів капцане, двері!
Пішли у шиньк.
Бичок (один). Починай, Мартине, з рябих, а мені й на руку ковінька! Треба буде на всякий случай векселя заготовити, щоб підписав Мартин, то воно спокійніш буде! (Сіда на гонок). Засіла мені Олена в голову, мов цвяшок! Та чи вже ж вона втече з моїх рук? (Подумав). Коли б мені Андрія куди-небудь запроторити, тоді б інша річ була!.. Тільки б мені його з села випровадити! Хіба звернути на нього яку провину та становому шепнути? Що ж, хіба то великого заходу коштує? У мене на тім тижні коняку украдено, скажу, що Андрій украв, і свідки знайдуться!.. Я їх цілий десяток куплю!.. І суддя свій чоловік, я ж йому немалу суму дав у позику!.. Становий — кум мій!.. А як і вище піду, то є чим руку позолотити!..
ЯВА 10
Іван Павлович і Андрій Кугут.
Іван Павлович (побачив Бичка). Слихом слихать, Йосипа Степановича у вічі видать!
Бичок (убік). От чортяка тебе принесла! Ще чаю попросить… А мені з тебе користі, як з бика молока. (До нього). Яким це вас вітром занесло?
Іван Павлович (чоломкається з ним). Діла, діла! Аж голова тріщить од тих ділові.. Тут чоловічка хочу найняти, та от ніяк до совокупності не проізойдьом!..
Бичок. Якого ж чоловічка, чи не Андрія?
Андрій. Та мене ж!
Бичок (убік). Поможи, боже, воно без гріха ще краще! (Зрадів). Так чого ж тут? Милості просю до господи!
Іван Павлович. Значить, даю йому на год вісімдесят! А робота яка: наглядать за хазяйством і всякою процедурою; значить, будем так говорить, за прикажчика беру.
Бичок. Та вам кращого робітника, як Андрій, то й не знайти! І чесна людина, така чесна!.. Вже я вам за його у поруку!
Іван Павлович. Чув, чув од людей! Звісно, я не стану жбурлять копитал так, заради бога, бо то трудове. Я, значить, посовітувався тут з деякими хазяїнами, ну і… А мені такого чоловіка і треба, щоб він не лежень був і у хазяйстві за всяким сословієм щоб було як своє око! (До Андрія). Одначе спитай хоч і Йосипа Степановича, чи дасть тобі тепер хто більшу ціну?
Бичок. А яка ціна?
Андрій. Тут не про ціну річ!
Іван Павлович. А будеш вірно служити і всякі діла прозводить, так я й прибавлю.
Андрій. Що говорить! Ціна гарна, одна біда що далека сторона!
Іван Павлович. Яка ж то далека, що, будем так говорить, і двохсот верст не буде!..
Бичок (лукаво). Ой ні! Далека, далека сторона, аж на краю світа!.. Як же таки так, ви тілько розміркуйте: одно, що далека сторона, а друге, що тут зостається жінка молода, так страшно покидати, щоб іноді на самоті не знайшла собі забавки!..
Андрій (блиснув очима). Йосип Степанович! Моя жінка — то мій і сором буде! А вам до цього діла зась!
Бичок (убік). Ото, який баский! (До нього, сміючись). Гарячий, як у горні залізо!
Іван Павлович. Запорозька кров! Люблю таких молодців! Гарячий чоловік, будем так говорить, до всякого діла гарячий!..
Бичок. А я тобі скажу, Андрію, по-приятельськи, тілько ти не сердься на мене! Бач, якби найнявся, то й мені б швидше віддав позику.
Андрій (почервонів). Йосип Степанович! Не пристало путати чужого чоловіка у наші з вами стосунки!.. Дуже вже часто стали ви дорікати мене тією позикою.
Бичок. Господь з тобою! Як вже я тебе дорікаю, то й не знаю! По-божому, по-божому з тобою обходжусь!.. (Сміється). Хоч, по правді кажучи, ти, голубе сивий, ніби й честі вже не знаєш! Ще торік слідовало віддати? Ну, та тепер вже, як наймешся, то я буду забезпечений!..
Андрій (заскреготав зубами). Годі, Йосип Степанович! Не знаю, хто з нас честі не має! Ви б краще розказали, як та позика складалась. Ну, та що вже тут говорить: засунув шию у ярмо, так треба й везти!.. (До Івана Павловича). Я йду, я согласен!..
Іван Павлович. Хвалю. Значить, молодець!.. Щоб уся ета процедура зразу,— іду або не іду! Молодець, одно слово, молодець!
Бичок. Ну, слава господеві, що все благополучно! Ходімо у господу і там вже побалакаємо собі любенько до ладу.
Андрій. Можна і тут балакати! Я не крадене продаю, а свій піт, свою кривавицю!
(Продовження на наступній сторінці)