Хламушка. Адже ж через 20 хвилин ваш поїзд роз-. бився, ось телеграма.
Мальванов (вихоплює телеграму). "За три кілометри від роз'їзду. Південний... експрес № 8... два вагони розбито, в,бито,4, поранено 6, в числі убитих..." (Надзвичайно схвильований.) Експедиція! Моя експедиція!
Хламушка. Бачите. Вас врятувала його телеграма.
Любуша (що прислухалася до розмови, обертається). Наш поїзд розбився? Боже!., значить, якби ми не зійшли... Саша, ти чуєш, наш поїзд розбився. Значить, ти, значить, ти нас врятував!
Шалімов. Так, так, я кликав тебе, я кричав — "вернись", я кинувся під колеса долі, щоб повернути тебе, моя любима.
Мальванов (в розпачі). Моя експедиція! Моя експедиція! Вони поранені, може, вбиті, а я! Я ганебно покинув їх в біді, я зійшов з корабля, негідний капітан і товариш. (Затуляє обличчя руками.)
X л а м у ш к а. Та що це ви, Ігоре Миколайовичу, звідки ж ви могли це знати?
Шалімов (що тільки тепер побачив Мальванова, підводиться ще більш схвильований). Хто це, хто? А, це він, це знову він, проклятий Чингісхан! Чого він тут? Скажи, щоб він забирався геть. Скажи, що я не віддам тебе, що я заплатив за тебе своїм життям, що я відняв тебе у смерті.
Любуша (пробує його затримати). Ради бога, заспокойся... Заспокойся, я нікуди не піду.
Шалімов (з новою, останньою силою). А! Тепер ти бачиш. Тепер ти бачиш, хто з нас сильніший. Ти переміг пустині й річки, ти не знав перепон на своєму шляху, але що; що затримав ти для себе пожадливими руками, ти — завойовник простору! Ти відняв і завіз мою любов, але моя душа полинула за нею через поля і дороги й тремтіла, і вилась біля коліс, що несли її до смерті, і билася, мов птах, в шибки вагона, і кликала, і вернула назад. Твій поїзд розбився, але вона жива.
Любуша. Саша, заспокойся, ляж. Тобі не можна хвилюватися.
Шалімов. Так, я умру, але ти не візьмеш її більше. Вона моя — назавжди... (Слабішає.) Моя кров... моя душа., зостануться в ній... у неї під серцем... моє дитя.
Любуша. Саша! Любимий, рідний!
Ш а л і м о в. Не смій... до нього... тебе люблю... (Падає.)
Всі, крім Мальванова, підходять до нього.
Професор. Кінець...
Любуша схиляється над Шалімовим і ридає. Ніна тихо плаче, притуливши
хусточку до уст.
Червоне проміння зорі заливає кімнату яскравим тріумфуючим світлом. З репродуктора чути веселий бадьорий марш і слова ранішньої зарядки.
Велика пауза.
Мальванов стоїть один осторонь, стиснувши кулаки, хмуро понуривши голову'. Підіймає голову, проводить рукою по волоссі. Довго дивиться у вікно на червоне проміння. Хламушка підходить до нього і тисне руку. Один по одному вступають далекі й близькі гудки заводів.
Мальванов. Я зараз їду. Візьміть мені квиток на скорий. (Дає йому гроші.)
Хламушка. Добре. Зараз.
Мальванов. Покличте до мене Любушу
Хламушка. Гаразд. (Шепоче Любуші, потім виходить.)
Любуша підводиться, витирає очі й підходить до Мальванова.
Мальванов. Я зараз їду, Любуша.
Любуша. Так, так, звичайно. Прощай.
Мальванов. Ми почекаємо тебе в Красноводську. Виїжджай днів через три. Дай телеграму.
Любуша (хитає головою). Я не поїду, Ігоре.
Мальванов. Будь же розумною, Любуша, ти повинна, чуєш, повинна поїхати. Піти геть від проклятого минулого.
Любуша. Ні, Ігоре, я лишуся. Моє місце тут. Мальванов (гнівно). Де, біля трупа? Любуша. Ти не смієш так говорити, не смієш! Він вмер, щоб врятувати тебе від смерті.
Увіходить Хламушка з квитком.
Хламушка. Все зроблено. Поїзд уже підходить.
Мальванов. Брехня. Це підлість, а не рятування. Через нього я забув свій обов'язок і покинув товаришів у біді. (Бере квиток.)
Любуша. Ти вернувся через мене.
Мальванов. Так, я вернувся — і це моя провина" Кепський той більшовик, що повертається з дороги.
Любуша. Прощай.
Мальванов. Ти залишаєшься?
Любуша. Так.
Мальванов. Прощай. (Іде до виходу.)
Любуша (біжить за ним). Ти... ти ще повернешся?
Мальванов. Назад — ніколи. Тільки вперед. Якщо хочеш бути зі мною, шукай мене там — попереду. (Виходить.)
Любуша мовчки йде до тіла Шалімова і схиляється біля його ніг.
Завіса.
АКТ ЧЕТВЕРТИЙ
Молодий парк за містом, що безпосередньо межує з стадіоном. Близькість його відчувається в усьому, і насамперед в білій кам'яній галереї, що її крайній ріг починається з правого кутка сцени. Це невисока, в два метри, біла кам'яна естрада, па яку ведуть звідси білі ж кам'яні, півкруглі сходи. Місце перед естрадою досить вільне, стежки, низенькі кущі, які не заступають голубих просторів, що відкриваються за низеньким білим муром вглибині. Зате з лівого боку починається густа тінь великих дерев, що тягнуться вглибину ліворуч.
На стіні естради і ще в двох-трьох місцях розліплені свіжі афіші з надписом великими червоними літерами: "Підеш — не вернешся".
Ясний осінній день. Десь за естрадою грає музика, чути гомін, вигуки. Повз естраду за муром зліва направо проходить парад фізкультурників. Двоє фотографів знімає цей парад. Швидко увіходять двоє репортерів.
1-й репортер. Бачиш! Я ж казав, "Підеш — не вернешся". Він тут, це ясно! Мерщій.
2-й репортер. Та постривай, дай хоч дух перевести, ф-фу... .
1-й репортер. Потім переведеш. Мерщій.
2-й репортер. Стривай, він же в Ленінграді, ну, звичайно ж! Я сам вчора читав, як його там шанували — Мальванова.
1-й репортер. Ну, так то ж учора, а це сьогодні. Бачиш афіші — це крос його імені, на честь експедиції. А він не буде? Чудак!
З естради збігає сходами заклопотаний фізкультурник. Репортери його зупиняють.
1-й репортер. Одну хвилиночку, ви не знаєте, товариш Мальванов приїхав?
Фізкультурник (на ходу). Приїхав. Він там (вказує на естраду), на стадіоні. (Біжить.)
1-й репортер. Бачиш!
Фотографи (перехоплюють фізкультурника). Стривайте, коли початок кросу?
Фізкультурник'. Старт рівно в два. (Біжить.)
Ф о т о г р а ф и. Та стривайте! А Муравська бере участь?
Фізкультурник. (виривається і вибігає). Бере, бере, бере!
1-й репортер. Мерщій! (Іде до сходів.)
Але в цю хвилину гомін праворуч стає гучнішим, і на естраду виходять оточені барвистою юрбою спортивної молоді — Мальванов і Спичаковський. Останній дуже змінився, тримається спокійно й поважно, говорить повільно й широко.
Мальванов (тисне всім руки). Спасибі, спасибі, товариші, дуже радий вас бачити, дуже. 1-й репортер. Він! Впіймали!
1-й фізкультурник. Хай живе товариш Мальванов, славний завойовник пустині, переможець Барса-Кельмес!
Молодь. Хай живе товариш Мальванов! Ура!
Мальванов (замішаний). Та годі-бо, годі! Ну, навіщо це, товариші, повірте, що ніякого подвигу тут немає, ми робили те, що зробив би кожен із нас. Кожен із громадян нашої прекрасної Батьківщини.
Дівчина-фізкультурниця. Товаришу Мальванов! А правда, що в експедиції була одна дівчина... Яка теж перемогла всі перешкоди?
Мальванов. Дівчина? Ах, да... (Проводить рукою по чолу.) Ні-ні. Дівчат з нами не було. Ні. (Стямився, знову весело.) В слідуючий раз візьмемо вас, товаришко. (Тисне їй руки.)
Регіт. Вигуки. Дівчина замішалась.
Молодь. Ага! Попалася, Клава!
Мальванов. Ну, до побачення, товариші.
Всі. Як, до побачення! Зараз же крос! За двадцять хвилин старт! Це ж на вашу честь, Ігоре Миколайовичу! "Підеш — не вернешся!"
Мальванов (сміється). Добре, добре, ідіть, готуйтесь. Я надійду, мені треба про дещо подбати. Спичаковський, друже, подзвони в Одесу до Вернидуба або спитай вдоїла, може, він уже приїхав! Привіт, товариші!
Молодь. Привіт! "Ідіть — вертайтеся"!
М-а л ь в а и о в. Добре, добре, вернусь!
Молодь виходить. Репортери накочуються на Мальванова. Фотографи націлюють апаратами.
1-й репортер. Товаришу Мальванов! Дозвольте вас на одну хвилину. (Блокнот і олівець.)
2-й репортер. Да, да, будь ласка, Ігоре Миколайовичу. На одну хвилинку. Як добре, що ми вас, гм, зустріли. (Блокнот і олівець.)
1-й репортер. Чисто, знаєте, випадково. (Відсапується, витираючись хусткою.)
Мальванов. Пробачте, але я не маю часу.
2-й репортер. Тільки два слова.
Мальванов. Дозвольте, товариші, невже ж і тут немає спокою? Я принаймні двадцять разів розмовляв після повернення.
1-й репортер. Ну, ось бачите. А з нашим журналом жодного разу.
2-й репортер. І з нашою газетою так само.
1-й репортер. Тільки два слова. На якому ви зупинились варіанті в повороті Амудар'ї в Каспійське море? Через Саракамиш чи через Узбой?
Мальванов. По-перше, це діло планувальних органів. А по-друге, які ж це "два слова"? Дивний ви народ, товариші. Я четвертий рік обходжу Устюрт, Узбой, Саракамиш, всі шляхи і стежки пусті, а ви хочете, щоб я "в два слова" повернув вам Амудар'ю в Каспійське море.
2-й репортер. Але ж пустиня жде води. Це ж було завданням вашої експедиції.
Мальванов. Тим-то і не слід лити воду в газети. Прощайте товариші, я не маю часу.
1-й репортер. Одне слово. Чи правда, що ви пройшли болото Барса-Кельмес, де не ступала нога людини?
Мальванов. Щасливе місце — єдине, де не ступала нога репортерів. До побачення.
Повертається, щоб іти, але репортери забігають вперед.
— Дозвольте, товаришу Мальванов!
Увіходить Хламушка.
(Продовження на наступній сторінці)