Н о с и л ь н и к. Та ні ж бо, ні, ще рано. Ще через двадцять чотири хвилини, якщо не спізниться. Я зайду — не звольте турбуватись.
Ю р к е в и ч. Стривайте, носильник! Стривайте! (Поривається до дверей за носильником). Носильник!
К а р ф у н к е л ь (хапає Юркевича за руку). Просіть чого хочете! Одну лише краплю!
Ю р к е в и ч (обурений). Та ви просто глузуєте! Та ви чули, що через двадцять чотири хвилини буде поїзд? Ви чули? Ви знаєте, що для мене ця подорож — мета всього життя? Я ж казав вам, що не можу спізнитися на поїзд!
К а р ф у н к е л ь. Один крапля! (Стогне). У-у-у!
Ю р к е в и ч (у гніві). Треба двадцять хвилин, щоб тільки розпакувати цей чемодан! А щоб його знову запакувати, треба тричі упріти, і ви хочете, щоб я за двадцять чотири хвилини... Тьфу! Двадцять чотири хвилини! (Береться за голову, знімає пальто і, відсапуючись, витирає хусткою лоба). Та це просто глум, натиск на інтелігентну людину!
К а р ф у н к е л ь (що відійшов був до стола, зігнувшись і тримаючись за щоку, тепер обертається розгніваний, забувши навіть про зубний біль). А, натиск на інтелігентну людину! Дас іст юбермесіг! О, я дуже хотів, щоб хтось справді натиснув на вас — на руський інтелігент — і змусив вас робити. Працювати. Працювати, а не мріяти про краще життя, не ворухнувши пальцем, щоб його завоювати, здобути!
Ю р к е в и ч. Неправда! Не наша провина, що нам не дають працювати!
К а р ф у н к е л ь. Вам не дають! Ві самі єсть лежебок і ледар — ві, руський інтелігент! Ві чекаєте десять років там, де потрібні хвилини. Ось і тепер ві пошкодуваль для хворій людина двадцять чотири хвилини — нікчемні хвилини вашого життя. Ві говоріль, що двадцять чотири хвилини не досить, щоб розв'язати паршивий чемодан? А ви знаєте, що таке час? О, я довго вивчав проблему часу і дещо розумію в житті. Ви чули коли-небудь про "закон тісного часу", повного, як склянка з водою?
Ю р к е в и ч (береться за голову). Закон тісного часу! Хіба час може бути тісний? Це ж не черевик, щоб бути тісним або завеликим.
К а р ф у н к е л ь. Ві й цього навіть не зналь! Ві десять років мріяли про такий пустий подія, як поїхати за кордон. А ві знаєте, скільки подій може вміститися в один півгодина, якщо вони захочуть потіснитись? Не знаєте? Ну, звісно, для вас потрібні роки, щоб діждатись один подія. Коли ві одержаль листа або ночуваль в чужий жінка, ві вважаль, що це величезний подія, якої стане на чотири роки!
Ю р к е в и ч. Це божевілля! Прощавайте, я не маю часу слухати ваші теревені.
К а р ф у н к е л ь. Ві не маєте часу? Та невже? (Виймає з кишені годинника і починає його накручувати, той мелодійно грає). А ваші двадцять чотири хвилини, яких ві для мене пошкодуваль. Стережіться — ха-ха! — щоб в них не поналазиль події, від яких ви так старанно ховалься. О, ві ще не зналь, скільки подій може трапитись за двадцять чотири хвилини! За цей час можна знайти щастя, можна втратити щастя, можна покохати на все життя. Так, так, можна навіть умерти — або кого-небудь убити — і все за ті самі двадцять чотири хвилини. А не те що розв'язати чемодан. Ха-ха! Ну, ну, побачимо, чи пощастить вам зберегти для себе ці двадцять чотиги хвилини, яких ві для мене пошкодуваль.
Виходить, тихо сміючись.
Ю р к е в и ч (очманілий, падає на стілець). Знайти щастя, втратити щастя... покохати на все життя... кого-небудь убити... (Зривається на рівні ноги). Диявол! Це якийсь кошмар, краще піти на перон. (Надягає пальто і з зусиллям тягне свій чемодан до дверей). Мерщій на повітря!
ІІІ
Але двері розчиняються і входить Софія Петрівна, дама років ЗО, брюнетка, в чорному манто і вуалі, яку вона відкидає нетерплячим рухом руки.
Ю р к е в и ч (злякано). Софія Петрівна! Ви! Ви!
С о ф і я П е т р і в н а. Не сподівалися? Не чекали?
Ю р к е в и ч. Я.. я дуже радий... Я не знав, що ви повернулися з села... Добрий вечір, моя дорога!
С о ф і я П е т р і в н а (не приймаючи його руки), Справді — ви не знали? Ви гадали, що я на дачі і ні про що не довідаюсь і ви встигнете спокійно поїхати? Встигнете поїхати з вашою... коханкою, з цією Марусею, або я вже не знаю з ким.
Ю р к е в и ч. Та господь з вами! Якою Марусею? Я ж один — зовсім один!
С о ф і я П е т р і в н а. І ось я довідалась — яка невдача! Але нехай ви мене розлюбили, нехай не любили ніколи — це я готова пробачити, готова. Але чи подумали ви про мій гонор, чи подумали ви про те жахливе...
Ю р к е в и ч. Але, запевняю вас, дорога Софіє Петрівно! Соню!
С о ф і я П е т р і в н а. Що я пережила за ці хвилини! Ціле місто говорило про вас, на всіх перехрестях кричали про ваш від'їзд, і лише я — одна я — нічого не знала. (Ламає руки). Який сором! Яка ганьба!
Ю р к е в и ч (у розпачі). Але я дійсно їду в Париж на виставку, невже ж це такий злочин? Це якийсь кошмар — справжній зубний біль...
С о ф і я П е т р і в н а. А ця ваша Маруся, яка з вами їде, це теж кошмар? Теж зубний біль?
Ю р к е в и ч. Але присягаюся вам усім святим...
С о ф і я П е т р і в н а. Не брешіть. Марія Іванівна мені все (сідає і плаче, затулившись хусткою), все... розказала. Облиште... не чіпайте мене!
Ю р к е в и ч. Та це ж неправда, брехня! Соню, моя дорога, заспокойся, благаю тебе. Соню! Господи! Справді, краще розв'язати три чемодани, чотири, двадцять чемоданів і скринь.
С о ф і я П е т р і в н а (підводиться). Тікати крадькома, тікати від мене, яка віддала йому все, що може віддати жінка!
Ю р к е в и ч. Соню! Благаю тебе! (Озирається). Скандал — зараз поїзд.
С о ф і я П е т р і в н а. Любов, душу, честь! І тепер, коли всі говорять про мій скандал.... А! Хтось іде! (Опускає вуаль). Тікати з іншою, з першим дівчиськом...
Ю р к е в и ч (у розпачі). Та їй-бо ж це неправда! Я один — невже ти не віриш?
С о ф і я П е т р і в н а. Сюди йдуть. Прощайте. Можете їхати. Можете тікати один або вдвох — мені однаково. Коли я побачила, як ви злякалися, мені стало гидко. А тим часом — дивіться, якби я застала вас удвох (виймає з торбини маленький револьвер), мені здається, що я... (Юркевич злякано відступає). Прощайте!
Швидко виходить, зіпхнувши з порога графа Лундишева, що спішив увійти.
Юркевич, очманілий, сидить на своєму чемодані.
ІV
Ю р к е в и ч. Та після цього зубний біль... сама тобі насолода!
Л у н д и ш е в (жвавий дідусь у шикарному пальті і плескуватому кашкеті). Чорт візьми, трохи не збила з ніг — не жінка, а буря, ураган!
Ю р к е в и ч (знесилений). Іменно ураган... Зубний біль!
Л у н д и ш е в (помічає Юркевича). Слава богу, ще тут. Пардон, якщо не помиляюсь, мсьє Юркевич?
Ю р к е в и ч (підводиться). Я — Юркевич, до ваших послуг!
Л у н д и ш е в. Дуже, дуже радий! Граф Лундишев. Давно шукав нагоди —можна сказати, ваш поклонник. Чув вашу лекцію в нашому клубі взимку — про містичний анархізм або анархічний містицизм — точно не пам'ятаю. Дуже мило, дуже мило! Але справа не в тому. Страшенно поспішав. Слава богу, ви ще не поїхали, фу!
Ю р к е в и ч. Ви... хотіли мене бачити?
Л у н д и ш е в (сідає). Курите? Будь ласка. Ну, звичайно ж, мчав двадцять верст із села. Справа ось у чому. Вчора в мене обідав Андрій Іванович, ваш директор, і між іншим розповів, що один його вчитель — тобто, розумієте, ви, їде в Париж на виставку. Я так і підскочив. Коли? — питаю. Та, каже, завтра, якщо вже не поїхав. Сідаю в екіпаж і лечу на станцію...
Ю р к е в и ч. Ви хотіли мені щось доручити?
Л у н д и ш е в. От-от! Маленьке, але дуже цікаве доручення. Буду вам безмежно вдячний!
Ю р к е в и ч. Будь ласка, дуже приємно...
Л у н д и ш е в. Любий мій, ви повинні привезти мені з Парижа принцесу Буль-Буль ель Газар...
Ю р к е в и ч. При... принцесу Буль-Буль?
Л у н д и ш е в (регоче). Ха-ха-ха! Заспокойтеся, це не так уже важко. Ця принцеса є не що інше, як чудова, е... принадна, е... чарівна курочка. Курка, ви розумієте?
Ю р к е в и ч. Ку... курочка?
Л у н д и ш е в. Ну, так, курочка. Треба вам сказати, що я завзятий курівник. В моєму маєтку, в Лундишевці, ціле куряче містечко — щось невимовне. Такий, розумієте, парк, грати, будиночки, вода — всі існуючі породи курей — кури малайські, японські, брабантські, китайські, бентами, плімутроки, лангшани, кури жовті, червоні, сині і білі, кури малесенькі і величезні — словом, ціле куряче царство. А які півні! О! Якби ви бачили мого герцога де Гіза! Весь, розумієте, чорний, неначе в оксамиті, а яка велична постава — куди тобі Шаляпін! Хоч зараз на сцену.
Ю р к е в й ч. Скажіть, просто дивно!
Л у н д и ш е в. Да, так ось про нашу принцесу. Ви, звичайно, розумієте, що я стежу за всіма виставками, журналами з курівництва і таке інше. Сам багато разів посилав курей на виставки, маю силу медалей, дипломів і т. д. І ось тиждень тому одержую останній журнал з Парижа — і що ж ви думаєте? Довідуюсь, що на виставці в числі інших чудес виставлено предивну, чудову, надзвичайно гарну, невимовної краси курочку. Індійська порода — принцеса Буль-Буль ель Газар. Ви розумієте? Небувала рідкість, єдиний в Європі екземпляр. Ні в Ротшільда, ні в лорда Дурлея нічого подібного немає. Можете собі уявити, як я розхвилювався!
Ю р к е в й ч. Чим же вона така надзвичайна? Пробачте, адже ж я в цій справі профан.
(Продовження на наступній сторінці)