З Полтави мав звістки, що там нашим людям теж не мед. Олексу, здається, випруть з земства за "неблагонадійність". В твоїй хаті зміни нема. Влітку дещо трохи підлатали.
Був у мене твій монахинський приятель, оповідав про все: і як ти там жив, і як тікав. Його, здається, так само потягли на війну, не згадаю, хтось казав принагідно.
Бачив кілька разів і другого твого приятеля "Я". Вони вже більш не поїдуть до кацапів, бо батькові буде посада в тутешній політехніці. Розповідав і "Я" чимало про тебе, бо, виходить, що ти його добре інформував про свою подорож.
На всякий випадок, коли я прочитав твою оповістку, то послав йому поштою вирізку, бо вони живуть далеко, в трамвай тепер за москалями не влізеш, а моїм старим ногам ходити вже тяжко. Сподіваюся, що й він тобі напише.
Ну, бувай здоров. Не забувай своїх старих друзів та Рідної Неньки України. А буде якась нагода,— черкни докладно: де ти тепер і що з тобою?
Міцно тебе обнімаю й зичу всього найкращого.
Твій серцем, а сам знаєш, хто"
Що ж то за причина, що від Ярка ні рядочка? Може, перехопили?..
— — —
Давно вже я не брався за цей зшиток: аж пилом він припав! Зате другий росте й росте. Містер Патрик вкупі зо мною переглянув першу частину й похвалив мене. Це піддало мені бадьорості й я тепер використовую кожну хвилину, щоб попрацювати. Цілими вечорами майже нікуди не виходжу, а все пишу та переписую... А сьогодні прийшов лист від пана Зуараба. Пише мені з Аделаїди, що скучив за мною й хотів би вже побачитись. Та ще радить мені покинути мої ювелірні вправи, а їхати до нього: пише, що йому треба секретаря, який би добре знав московської мови, й що я б йому дуже поміг привести до ладу всі його висліди в Австралії.
Порадився я з містером Патриком, а той теж умовляє поїхати. Він так само може поїхати туди, подивиться, чи не буде йому там роботи, бо в нього вже швидко вийдуть всі гроші. А там, каже, можна буде йому знайти посаду вчителя. По дорозі заїдемо до Мельбурну.
Ну, що ж? Їхать, так їхать! Я ще маю досить часу до початку осіннього семестру. Кімнату залишу за собою, а треба й Мельбурн та Аделаїду подивитись і не можна відмовляти панові Зуарабові, коли, й справді, я можу йому чимсь прислужитись.
Завтра піду прощатись з моїми сіднейськими приятелями. Особливо треба вже давно піти до Глоба, бо більш як два тижні я не годував його цукром!
— — —
Учора ми пішли з паном Патриком та Свенсеном до обержі "Чорний Лебідь". І от, мій щирий працівник, що завжди мав таку незвичайну витривалість, на цей раз зіпсував собі славу. Коли він углядів, що ми з’явились в дверях, а я ще його привітав рукою, то він раптом кинув свою працю й прожогом метнувся до мене. "Чорного Гаррі" в той момент не було біля плити й, поки ми примусили Глоба сісти на своє місце,— шматок баранини добренно підгорів з одного боку. В тій хвилині з’явився Гаррі й зняв страшну бучу, маючи намір віддубасити Глоба за його несовісне виконання своїх обов’язків. Я кинувся його рятувати. Тим часом хтось з гостей загукав, мов в рупор:
— Стій! Гей ти, чорний чорте! Коли тільки ти торкнеш собаку, то будеш мати діло зо мною, з Маком Флітом!
Ми спинились. Проти Гаррі виріс кремезний діґґер, як ми потім дізнались,— американець, який підперся кулаками в боки й заявив:
— Сакредам! Мак Фліт не дозволить свавільно розправлятись з чесним робітником! Ми мусимо пам’ятати, що ми в Австралії, сто чортів!.. А тут існують третейські суди. Ми мусимо негайно розсудити справу, бо я вважаю, що Глоб не винуватий, або принаймні варт певного поменшення вини! Правду я говорю, джентльмени?
— Правду! Правду!..— зачулося зо всіх кутків.
— "Чорному" пора забувати свою капіталістичну Францію!
— Негайно зложити трибунал! — загукали всі гості.
Ми стояли ні в сих, ні в тих. Але ж швидко побачили, що нічого страшного не буде.
Робітники негайно вибрали суддів, нас запросили, як свідків, а також, щоб ми дали пояснення. Тим часом обвинувачений сидів на своїм стільці й раз-за-разом вимахував лапою по колесу.
Я з місця заявив, що беру цілком всю провину на себе, бо я зробив рух, якого Глоб міг не зрозуміти: я салютував йому, а він, видимо, помилився й подумав, що я його кличу.
Свідки заявили, що все було дійсно так, як я розповідаю, і, після короткої дебати, ухвалили виправдовуючий вирок Глобові, чесність і сумлінність якого було доведено одноголосно всіма присутніми. Тоді я запропонував заплатити Чорному Гаррі всі збитки, але суд, довідавшись, що я — робітник, рішучо запротестував. Навпаки, було ухвалено таку резолюцію, що я не мав жодного наміру перешкоджати Глобові, а кожний джентльмен на моєму місці повинен би був зробити так само відносно свого приятеля, як зробив я.
Промова голови трибуналу, Мака Фліта, була дуже дотепною й такою веселою, що й сам Чорний Гаррі вилискував своїми білими зубами навіть тоді, коли суд присудив, щоб він поставив трибуналові бренді, бо деякі свідки довели, що негр встиг таки один раз цокнути безневинного "робітника" по його білому чолу тією ложкою, якою він виливає на печеню сік.
Ми щиро посміялися, й нарешті я таки поставив всім учасникам суду кларет з лимонадом, і ми примусили Гаррі випити з нами тост "за Австралію — рай робітників". А Глоб одібрав подвійний пайок цукру, позаяк для того, опріч першого поводу, був і другий — наша розлука...
Крім того робітники заприсяглися, що, коли Глоб доживе до 60 літ, то вони допоминатимуться, щоб держава забезпечила йому спокійну старість, як і всім іншим старим робітникам Австралії.
* * *
Сьогодні ж, знову-таки з містером Патриком, ми були в гостях у Коддонів. Прийняли нас, як звичайно, дуже ласкаво й сердечно. Частували якоюсь національною потравою з овочів та запашних трав, потім ми співали пісень, грали в садочку, дивилися ще "докультурні" маорські вбрання. Нарешті нам подарували на пам’ятку по костяній стрілі, зробленій з кістки якоїсь риби й дуже гарно прикрашеній горорізьбою.
"Коші" живе знаменито й з кожним днем стає все більшим джентльменом. Белла запевняє, що принаймні він буде єдиним щасливцем свинячого кодла, доживе в неї до "преклонного віку" й, коли буде добре працювати, то, як і Глоб, на старість піде на "державну пенсію". Нарешті Коші при нас перевів всі свої вправи. Дійсно, це слухняна й мила животина. Він вже настільки вихований, що коли злазить на стільця, то спокійно сидить біля столу обіч зі своєю господинею, "побожно" дивиться на неї своїми малими, але розумними очима й "не кладе ноги на стіл".
Ми з містером Патриком жартували, що лише в Австралії нам довелося сидіти за одним столом з свинею, але ж вона поводилася далеко делікатніше, як багато знаних нам людей в Європі, або принаймні — в Росії.
Після Коддонів ми поїхали за одним заходом до панів Дуванів, де нас так само дуже мило гостювали. Я повернувся додому досить пізно, але, під впливом веселих вражень дня, мені й досі не хочеться спати. Завтра опівдні ми виїздимо до Аделаїди...
* * *
Між іншим я довідався, що тут навмисне не пускають дуже швидких потягів і через те на австралійських залізницях майже ніколи не буває катастроф. Правда, це залежить ще й від того, що тут взагалі не буває зморених тяжкою працею робітників, позаяк і всі ті, що служать на залізницях, так само працюють лише по вісім годин в день і мають вільні дні в тижні.
Взагалі, по правді кажучи, тут люди працюють зовсім небагато, але зате всі вони веселі, дужі, сильні й загально-освічені та завзяті спортсмени. Вони мають досить часу, щоб думати не тільки про свій заробіток, а також і про своє самовиховання та здоров’я.
Ех! Що й казати: хороша це сторона! Може — мрію я — й у нас колись буде так.
І яким же тепер контрастом видається мені життя робітників в Японії. Там робітник — голодний, знесилений віл, а тут — пан свого діла. Там працює, та — не працює, а мучиться без відпочинку й тремтить, щоб пан його не вигнав, як непотрібного пса,— а тут не тільки йому самому ніхто не посміє вчинити якоїсь кривди, а він навіть не дозволить скривдити робочого собаки!..
Ну, пора спать! Уявляю собі, як завтра піду прощатись з моєю Ружичкою! От, буде плачу! Вона вже й сьогодні мені говорила:
— "А цо, кдиби, стичку, ти не єл?"
— — —
Ми виїхали з гостинного Сиднею увечері й їхали на Південь до Мельбурну тими частинами Австралії, що мають "найстарішу історію". Це — ті місця, де кілька десятків літ перед теперішнім часом були найбільш страхіття, бо там господарювали різнорідні злочинці та розбишаки, позаяк Англія раніш посилала до Австралії своїх злочинців, як Росія — на Сахалін. І от, тута, під впливом благородної сучасної культури, з тих злочинців та англійських каторжан, яких сюди було вивезено більш ніж 82 000 душ, тепер утворився простий, вихований, гуманний народ, може, щасливіший за всі інші культурні народи світа. "От що, виходить, справжня воля!" — каже містер Патрик.
* * *
(Продовження на наступній сторінці)