Я попрощався з п. Кобцем, який дав мені свою адресу (на Rogenhausen, Mauerkircher-Strasse, pir Motgelas-Strasse, 2-b) й ми поїхали. Спочатку сіли на фіякр число 13, а потім зараз зустріли й трамвай також ч. 13. Це — моє щасливе число, й я подумав, що мені добре поведеться в Монахині. І поки що мої сподіванки дійсно не були марними!..
Ми поїхали чудовими вулицями. Насамперед бачили величезний палац Юстиції (Правосуддя), потім проїздили біля знаменитого "Кришталевого палацу", Наукової академії, біля самого знаменитого собору — Frauenkirche, що має дві величезні дзвіниці з круглими банями, потім — біля королівських палаців і, нарешті, розкішними садами приїхали на Prinzregentstrasse, дім***".
Це — розкішний, величезний будинок на розі. Блискучою віндою, з люстровими стеклами ми поїхали аж на п’ятий поверх, де живуть Шульці.
Яка в них чудова кватира, а який знаменитий вигляд на величезний Англійський сад, що тут — в двох кроках навпроти.
Фрау Магду я пізнав одразу. Тільки я не знав, що вона трохи сива й така повна. Вона зустріла мене тепло й ласкаво:
— Мій чоловік вже багато розказав мені, як ви мандрували з ним по річці з собакою й як вас виганяли з кірхи. Правда, про Вас він і раніш писав мені, й Ви трошки подібні до мого Фріцхена, але ж Ви зовсім дорослий мужчина!
Для мене було оставлено обід, який мені дали в чудовій хаті (я думав, що то — їдальня, аж то — тільки кухня!) Вона вся біла, стіни виложено такими кахлями, як у Празі в ресторації "Обецного дому". Ми часами всі там обідаємо. Але ж це — така кухня, проти якої їдальня мого київського "дядюшки" просто хлів, дарма, що тоді мені здавалося, ніби вони живуть пановито!
А тут же нема й постійної жіночої прислуги: тільки приходить "фрейлейн Ельза" з ранку, а увечері в брилику й з парасолькою йде собі додому. Зате цілий день — денщик, Авґуст Кіссер.
Взагалі все тут — самий порядок і дивовижна чистота та акуратність!..
За обідом я розповів, яка мені була притичина в Дрездені, й як я вибріхувався, що маю два наймення. І Іоганн Карлович, і пані Маґда мене похвалили й сказали, що я:
— Braver Kerl! .
По обіді почали вирішувати, що ж зо мною робити? Я сказав, що коли їх не буде це утрудняти, то я б дуже радо зостався у них і платитиму, що вони скажуть.
На моє щастя — у Шульців була вільна кімната. Місяць перед тим умерла стара Фріцова бабуня, яка жила тут, і мене поселили в її покою. Чудова кімната з вікном просто на Englisher-Garten , з дубовим ліжком, що має височенні бильця, з гарним писальним столом і з умивальним грантом. А який фотель перед столом! Чисто тобі — королівський трон! Фріц каже, що бабуня завжди спала в ньому, сидячи. Я, власне, не розумію,— нащо? — коли є таке чудове ліжко!
А, до речі. В перший вечір зо мною вийшов маленький анекдот через те ліжко! Коли я вже лягав спати, то відкинув перину й ліг на щось страшенно гаряче. З несподіванки я закричав. Прибіг Фриц — і почав качатися зо сміху, бо виявилося, що я, зроду ще не чув про грілки. Тим часом мені поклали в ліжко грілку, щоб я швидше нагрівся з дороги. Я ж її не відсунув під ноги, а просто на неї навалився всім тілом та й перелякався.
* * *
Ну, так уже спочатку запишу все про помешкання. В кватирі п’ять кімнат і величезна прихожа, кухня та кімната для Кіссера. Кабінет Іоганна Карловича, як музей. Чого тільки там нема! Статуї мосянжові й мармурові, ціла колекція рушниць. На чудовому килимі, що висить на стіні,— чотири блискучі шпаги; а над ними — величезний орел, як живий. По боках оленячі роги, а на них висять всякі мисливські торби, ножі, кинджали. Чудові, темні дубові меблі, а на столі — всякі речі й величезна "шрапнель", така гостроверха бомба з гармати!..
По стінах — різні мапи, якісь інструменти. Є й телефон. А яка величезна бібліотека — на всю стіну одна шафа аж до самої стелі!..
Так само багато й пишно по інших кімнатах. Особливо чудові меблі у вітальні. Сила квіток, розкішні великі образи, величезний рояль "Мюльбаха" й чотири акваріуми з незвичайно диковинними рибками. До одного проведено по підлозі тонісіньку цинову дудочку аж з купелі, й крізь неї безустанно проходить повітря, яке продуває воду...
Взагалі я страшенно здивований. Чи міг я думати в Полтаві, що наш навчитель німецької мови, такий, здавалося, вбогий,— має таке багатюще житло дома? Видко, що він всі свої заробітки посилав додому.
Дуже гарна хата й у Фрица, обіч з моєю. Тільки в нього ще є й балкон! Так само в нього образи по стінах, бібліотечні шафи, мольберт (бо він теж малює!); боксерські рукавиці й ще два акварії. Взагалі всі риби — його власність і він сам лише їх доглядає й навіть уміє гоїти, як вони заслабнуть. Він каже, що вони часто хворіють. А у нас же є приказка: "будь здоров, як риба!.." Але я про акварії зараз писати не буду, бо він мені обіцяв спеціально розповісти про всіх риб: я бо так само люблю риб!
Є ще в нього "Поппі", червоний папуга "Арра" з довжелезним хвостом. Він уміє й говорити, й співати.
В кімнатах фрау Маґди я не був. З нею живе її любимий собачка — волохатий такс, а називається "Шрапхен". Дуже гарний собачка, тільки вже, здається, старенький...
Ех, що там поробляє мій Самзнай!?..
О, знову й знову я згадав про свій дім... Та й ще б не згадати, коли ж я вже одібрав тут листи й від В’ячеслава В’ячеславовича, й від мого найдорожчого побратима Ярослава з Курського. Приліплюю їх тут.
* * *
"Любий мій юначе!
Дякую тобі за привітання, що ти послав мені з Кракова. Виходить, що ти щасливо перескочив кордон, і тобі вже не загрожує жодної небезпеки. Цікаво буде взнати, як ти доїдеш до Монахина й як почнеться твоє нове життя? Але я сподіваюся, що ти все напишеш мені докладно.
З свого боку я радив би тобі використати нагоду, що ти потрапив до цих "Нових Атен", і записатися до малярської школи. Я не дуже тямлю в малюванні, а все ж мені здається, що ти маєш здібності, а здібності, брате, шкода занехаювати. А втім, тобі там буде видніше, та й, певно, від свого доброго Шульца дістанеш відповідну пораду.
З наших новин, які тебе може найбільше зацікавлять, скажу тобі одну: Микола Карпович Садовський вирішив цієї осені поставити "Дон-Жуана". Гадаю, що це буде свято Українського театру, бо, як тоді, коли ми "Ревізором" повернули собі Гоголя, нашого великого письменника, так тепер, з поміччю світових класичних п’єс, наш театр виступає далі на широкий європейський шлях...
Друге, що маю тобі сказати, це те, щоб ти, коли будеш мені писати, пиши так, щоб можна було дещо подати й до газети. Я був на днях в "Раді", а там зайшла мова й про тебе, й пан редактор казав, що буде цікаво мати свіжі відомості з Німеччини про нас, бо там є люди, які й про нас пишуть. Особливо корисний нам приятель — професор Рорбах. Коли щось він, або хтось інший написав би в німецьких газетах про Україну, то ти пересилай мені вирізки з тих газет, а я подам до "Ради". Це буде поміч, бо наша бідна редакція не може тримати власних кореспондентів по всіх державах світу.
Справа з заставою твого дому — на доброму шляху. Фактично гроші вже видано, тільки я ще їх не одібрав у Києві. Гадаю, що на цім тижні будуть, і я перешлю тобі аж 12 000 марок. Коли будеш шанувати, то цього тобі вистачить на кілька років, або й на все життя. Тим часом справу твоєї спадщини я передав нашому відомому адвокатові, й він сам тобі напише, які ти мусиш прислати йому папери.
Про те, що робиться в світах,— писати не буду: певне, туди приходять київські газети, то ти будеш знати все. Звісно, "Москва" нас тисне... Але не хочу про це говорити...
Бачив твого "дядюшку",— чистий бандит. Шкода, що йшов з незнайомим паном,— ну, та при нагоді я йому встружу моркви!.. Щиро тебе здоровлю; вірю, що ти добре вчитимешся й коли-не-коли "незлим тихим словом" згадаєш і про мене, старого.
Твій серцем
Київ, р. Б. 1914, 27-го березоля.
В’ячеслав.
***
"Товаришу мій любий, побратиме щирий!
От, ми — й на інших кінцях світа: ти вже добираєшся до самої середини Європи, а я наблизився до Азії. Але ж, як той Нухим писав телеграму, так і я тобі скажу: "Через холодну проволоку шлю тобі гарячі привітання". Й не від себе тільки, а від татуся й мамочки.
(Продовження на наступній сторінці)