А фрау Маґда поцілувала мене в чоло. Взагалі я почуваю себе, майже як дома. Невже ж я знайшов собі нову сім’ю, хоча й в чужих людей?!..
— — —
Вчора Фриц оповідав мені про свої риби. Він витримав тяжкий іспит і спочивав. Ми проводжали вкупі з ним Іоганна Карловича, який від’їхав до Берлину. Потім пройшлися по місту, подивилися новий чудовий пам’ятник Петенкоферу, великому ученому, який доводив, що при охайному житті можна легко вберегти себе від всяких пошестей. Фриц оповідав, що цей професор на лекціях перед студентами пив заразу холери й нітрохи від того не хворів. Вже будучи семидесятилітнім дідусем й почуваючи, що він не може більше працювати, він сам собі заподіяв смерть.
Коли ми прийшли додому, виявилось, що трапилась прикра для Фрица пригода. Поспішаючи на двірець, він не щільно засунув один акваріум, в якому були дуже цікаві рибки, що можуть по кілька годин бути без води; звуться вони "Анабасп". Коли ж не затулити акваріума склом, то надвечір вони починають плигати з води або вилазять по камінні нагору й плигають на підлогу та й лазять по хаті. От, і сьогодні вони повиплигували з води й почали скрізь лазити. Одна залізла аж у кімнату фрау Маґди, підібралась до Шрапхен, а та, мабуть, думала, що це — миша, й задушила рибку. Другого анабаса ледве знайшли під канапою.
Фрицхен дуже шкодував і почав приводити до порядку своє водяне хазяйство. Я йому допомагав зміняти воду, що робиться взагалі дуже рідко; вибирати з акваріума болото, гнилі рослини, промивати цвіль на стінах.
І справді, майно Фрицове дуже цікаве. В тім найбільшім акваріумі, де воду увесь час продуває особливий цмок, живе аж дев’ять "телескопів" причому кожна трійка — іншого кольору: чорні, мов оксамитові, з прозорими довгими хвостами,— ніби з чорного серпанку; червоні й білі з червоними плямами. Це — японські риби, властиво — не натуральні: їх навмисне виводили японці із звичайних золотих рибок. Для того японці сажають золотих рибок в темні акваріуми, в яких пророблено тільки в покришці вузеньку щілинку, куди проходить світло. Риби, сидячи в темряві, силкуються роздивитись на світло, а через те завжди мусять підводити догори очі. От, після довгого ряду поколінь, і виробляються такі потворні рибки, страшенно булькаті, з дуже виряченими, величезними очима... Через те, що ці рибі — неприродні, вони хиряві й вимагають пильного догляду. Власне, Фриц їх не любить, бо їх часто доводиться гоїти, давати їм проносного, підогрівати в теплій воді, обмивати марганцевим калієм, і тому подібне. Єдине, через що він їх тримає,— що вони дуже плохі, самі йдуть на руку, а коли він починає свистіти "Wacht am Rhein" — то вони всі враз припливають до бережка. Тоді він їм дає вареного жовтка з яйця, що вони дуже люблять.
В другім акваріумі живе двоє "мокроподів". Це — дуже гарненькі рибки червоно-синього кольору, в пасках, мов тигри. Вони мають довжелезні хвости й довгі плавники. Ці мешканці невибагливі, можуть жити навіть у гнилій воді, до якої вони призвичаюються ще в Хинах, де розводяться в рисових каналах. Вони цікаві тим, що мають цілком своєрідну систему жабрів, одмінну, як інші річні риби: в них у жабрах є особливі "лабіринти" — дудочки, куди вони набирають запаси повітря, висовуючи голову з води. Коли їм приходить час плодитись, то вони будують собі з водяної піни гнізда, куди викладають кашку. Через 8–9 днів з тієї кашки наплоджуються манісінькі, як мачинки, рибки. Батьки часто з’їдають своїх дітей, коли їх не відсадити в окремий акваріум. Це, між іншим, дуже люті риби, й коли їх буває більш одної пари в акваріумі, то вони страшенно б’ються, викльовують одно-одному очі й часто убиваються насмерть. Фрицхен завжди віддає молодих "мокроподенят" до зоологічної крамниці. Цікаво ще й те, що коли вони лютяться, то бувають дуже гарні. Для того у Фрица мокроподи живуть аж у двох акваріумах, які стоять обіч. Крізь скло одна пара бачить другу, й так вони увесь час сваряться, заспокоюючись лише на ніч. От тобі й кажуть, "плохий чи тихий, як риба!.."
Тим часом Фрица вони люблять й їдять у нього з рук.
В четвертому акваріумі живуть "ксифофоруси". Вони так звуться через те, що мають дуже довгий нижній плавник, який нагадує собою меч, по грецькому "Ксифос". Самі вони досить великі, як добра сардинка, цілком блакитні, мов бірюза, а плавник мають темно-темно синій. Вони теж невибагливі й знамениті тим, що плодять живих дітей, а не відкладають кашки. Їх у акваріумі десятків зо два. Але вони так часто розплоджуються, що вважаються зовсім нецінними, й Фриц здебільшого молодих ксифофорусів віддає мокроподам, а ті з’їдають їх з страшенною жорстокістю.
У Фрицовій хаті стоять два гарних акваріуми. Один дуже заріс світло-зеленою ніжною рослиною, що нагадує собою ялинку, а зветься "Міріофилум" Поміж цією рослиною плавають тринадцять маленьких рибок світло-жовтого кольору з чорними пасочками. Ці рибки звуться "Шенбенбарші" або плисковаті окуні. Вони зовсім плисковаті, плавають та граються дуже граціозно. Плавнички мають цілком прозорі й здалеку нагадують собою чмеликів у повітрі, а не риб у воді. Це — страшні чепурухи, й самі підмітають плавниками своє житло, зганяючи все сміття в один куточок. Відтіль Фриц щоденно особливим цмоком те сміття збирає. І добре робить, бо вони в брудній воді швидко здихають. Взагалі ці рибки вимагають пильного догляду, вже хоча би й через те, що їх щодня треба годувати тільки "живим кормом" — спеціальними комашками, що звуться "дафнія" чи "циклопи" або ж тонісінькими червоними гробачками (зародками комарів). Цей корм щодня приносить до нас хлопчик.
В останньому акваріумі тепер перебувають чотири "індійські щучки" ("хаплохплуси") — манісінькі, з вершок завдовжки, рибки; наче не живі, а намальовані в книзі, щуки. Вони бувають різних барв, дуже швидкі, блискучі, немов обсипані дорогоцінними камінцями. Особливо гарна одна пара з жовтогарячими плавниками. Хоча з щуками немає мороки, але ж вони набридли Фрицові, й він хоче посадити в цей акваріум "конхіто". Це — велика риба, яка дуже цікаво виводить своїх дітей. На вигляд вона мені не дуже сподобалась, коли ми роздивлялися чудовий Фриців альбом риб. Але він каже, що вона дуже цікава, тільки тепер її немає в зоологічній крамниці.
Під той час, коли ми порядкували з рибками, прийшла двоюрідна Фрицова сестра, Гільда. Вона дуже гарна, з світлим, майже білим волоссям й темними бровами та довгими темними віями. Вона також добре тямить на рибах і дуже радила повикидати анабасів, а замість них добути "лаліусів", діамантових окунів, та ще якихсь риб, що водяться в Генхарецькому озері.
Я, жартуючи, запитав, чи це не ті, якими п’ятьма Христос нагодував 5000 душ? І, як я був здивований, коли Фриц мені сказав, що спеціалісти саме так і гадають. Ці риби зовуться по-латинському "Chromis multicolor". Їх є багато порід, що складають один рід "хромідів".
Кажуть, що в Генісарецькому озері, крім цих риб, не живуть ніякі інші. От, цікаво буде на них подивитись...
Після того ми грали в "Schwarzen Peter", причому до нашого гурту пристала й пані Магда. Це досить цікаво, але я увесь час по-дурному "пік рака", бо фрау Магда, жартуючи, кілька разів говорила Гільді, що я гарний хлопець, і щоб вона звернула на мене більше уваги.
Страшенно в мене дурна звичка — червоніти, коли так зо мною жартують. Треба буде конче відучитися... Але, як?..
Потім Фриц грав на роялі, а Гільда співала якусь гарну пісеньку: "Лорелея". Я тільки тепер узнав, що "Лорелея" — була чарівна русалка з Рейну, яка мала довге, чудове волосся. Мабуть, як у Гільди... А голос, як каже легенда, був у Лорелеї незвичайно гарний, всіх, кого вона хотіла,— принаджувала своїми співами...
Тепер я тільки дізнався, чого човен Іоганна Карловича звався "Лорелея" й чого нас художник Маконілі під Багачкою питався: чи не пливуть за нами й "Нікси"? "Нікси", це — теж легендарні істоти, що нібито живуть у Рейні. Це — такі русалки, що стережуть заховані на дні річки казкові золоті скарби та граються з Лорелеєю. Пісня про Лорелею починається словами:
"Ich weiss nicht, was soil es bedeuten, dass ich so traurig bin".
Це означає:
"І сам я не знаю, від чого
Нудьга обгортає мене?.."
Коли я сказав, що Іоганну Карловичу дуже подобались наші пісні,— мене також примусили співати. Але я сьогодні співав дуже погано й мені аж шкода. Тим часом їм подобалося…
Після вечері ми проводили Гільду додому...
Взагалі сьогодні був гарний вечір. Чимсь мені Гільда нагадує Тіну...
— — —
Сьогодні мені трапилась перша прикра пригода в Монахині.
Почалося з того, що Фриц за обідом сказав, як йому страшенно кортить побувати в Prinz-Regent-тeaтpi, де на тім тижні випадково будуть виставляти Ваґнерівського "Танґейзера" з славнозвісними співаками. Фрау Магда відповіла, що він в цім році вже в театрах був кілька разів і ще піде в серпні та вересні, коли будуть вряд йти Ваґнерові опери.
— А ходити частіш,— то треба мати дуже багато грошей! — сказала вона.
Я й запитав:
— А хіба не можна взяти дешевих квитків?
— А не можна,— відповіла пані Магда,— бо там всі місця в одну ціну: по 20 марок.
(Продовження на наступній сторінці)