А вчення марксизму-ленінізму, як і комунізм, який мав перемогти в усьому світі, виводило месіянський народ і месіянську Росію на всепланетарні терени. Як співається в "Інтернаціоналі": "Мы наш, мы новый мир построим". Як у цьому випадку, як і в інших випадках — таки "наш". Ясна річ, з "гегемоническим преобладанием" Росії, бо такий "Божий промысел". І тут усезрячий "Божий промысел" гармонійно поєднувався як з ученням марксизму-ленінізму, так і з месіянською — якогось буквально "запредельного" наповнення — роллю російського народу у світовій історії, бо цю роль поміж інших народів він просто приречений зіграти.
Отож не може не зіграти?! Отож таки неминуче знову постарається зіграти, бо така його доля, й це неминуче позначиться на долі інших народів?
А як саме позначалося і позначається, — ми добре знаємо з історії вчорашньої і нинішньої.
От не давала й не дає мені спокою ота пісня давня російська, монолог Баньки Каїна-розбійника, бродяги й хайла, котрий, сидячи в тюрмі, страждає:
Мне сахарная — сладкая ества, братцы, на ум нейдет.
Мне Московское сильное царство, братцы, с ума нейдет.
Бо оте "Московское сильное царство" — і його розбійницьких кривавих рук справа, і його, хайла, предмет душевних турбот.
А мені от, наче тому хайлу, теж не йде з голови бодай отака нав'язлива ідея: а як би велося отому королівству Еллінському в складі "единой и неделимой"? Як би, скажімо, отой самий не такий уже й фольклорний хайло (за прототипа — реальний Ванька Каїн) потерпав таки за вічну приналежність королівства Еллінського до матушки Росії? Це б яку тоді генеалогію, яке історичне древо нафантазували собі хайли в коронах і хайли в еполетах, а ще ж і хайли з науковими академічними званнями, а ще ж і хайли в поезії! А ще б і камаринський мужик дав десь із Рязані тягу на Олімп, сподіваючись там на безплатну сивуху та на кисільні береги Егейського моря. Й гора Афон — ото вже "исконная земля!" — поближчала б. А Гріб Господній? Е-е, таки бачився, бачився свій хрестовий похід, зі своєю відвічно "сермяж— ною" мотивацією (Г. Державін: "О Росс! Шагни — и вся твоя вселенна!") Думаю, дали б собі раду і з грецькою міфологією, і Геродота б приватизували та русифікували, а от щодо філософів... Це ж бо яке сузір'я — Фалес, Солон, Хілон, Евклід, Платон, Арістотель, Стратон, Діоген, Зенон, Піфагор, Емпедокл, Геракліт, Демокріт, Протагор, Епікур, Платон... Невичерпне море грецької філософії!.. Та можна не сумніватися, що таки зуміли б загнати в свою генезу. (Отоді, очевидно, академік Д. Лихачов міг би ще з більшою гордістю заявити: "Тысячелетние культурные традиции ко многому обязывают".) І в який би спосіб "освоїли" всю грецьку філософію? (Академік Д. Лихачов: "Одно освоение Сибири чего стоит!") Та, безсумнівно, у випробуваний традиційний спосіб, диктований характером державності. Як то в О. Грибоедова: "Фельдфебеля в Вольтеры дам". М. Данилевський: "Каким дух занимающим восторгом наполнило бы наши сердца сияние нами воздвигнутого креста на куполе святой Софии!"
А тепер згадаймо, як у Москві в тридцятих роках висаджено Храм Христа-Спасителя. І скільки знищено храмів у Києві, в Україні. Можна не сумніватися, що серця в більшовиків при тих акціях були наповнені "дух захватывающим восторгом". Як можна й не сумніватися в тому, що при іншому ході історії отой хрест з купола Святої Софії в Константинополі було б не тільки скинуто, а й сам храм висаджено в повітря. Річ у тому, що оце варварське з "Інтернаціоналу" — "весь мир насилья мы разрушим до основанья" — це не тільки з комуністичних засад, а й з природи російської ментальності, тут вони гармонійно поєдналися, поклавши за принципи — неодмінно руйнувати, пообіцявши на пізніше "перестройку", та насправді процес завжди зводився до руйнування, бо ж і "перестройка" — це теж руйнування.
Ех, а могли ж ми, таки могли б побувати екскурсією у Пар— феноні, перетвореному, скажімо, на музей Леніна, й побачити там монументальну скульптуру вождя світового пролетаріату.
Ех, могли ж ми б так само побувати на Олімпі — й навряд чи побачили б там богів грецького пантеону, бо ж — атеїзм, але піднебесну постать батька всіх народів — цілком, цілком.
Я вже не кажу про те, що енергія сербського шовінізму й енергія боснійського націоналізму спричинялися б до детонації інтернаціоналізму таки на "окраїні" Росії, таки в СНД, і цей конфлікт був би для нас — свій, він порушував би якусь там фантастичну федеральну цілісність чи ще фантастичніший простір конституційний.
Таки не пощастило з задумуваним євразійським простором. Власне, з надпростором, без якого одна шоста — якась наче й не справжня одна шоста. Чи тому, що "Божий промысел" підвів? А чи тому, що взагалі не було такого "Божьего промысла"? Спробуй пофілософствуй, коли ментальністю тебе обділено, та й "русское дело" видається дуже підозрілим, та й "как нам обустроить Россию" — маєш зовсім інше поняття.
Піддана геноциду Чечня — це і є наочна "науково-практич— на" конференція: "Как нам обустроить Россию"? Більше століття тому генерал Скобелев був відвертий: "Раз начав войну, нечего толковать о гуманности. Война и гуманность не имеют ничего общего между собою. Или я задушу тебя, или ты — меня. Лично иной бы пожалуй и поддался великодушному порыву и подставил свое горло — души! Но за армией стоит народ, и вождь не имеет права миловать врага, если он еще опасен. Штатские теории тут неуместны. Я пропущу момент уничтожить врага — он меня уничтожит. Нерешительные люди не должны надевать на себя военного мундира. В сущности, нет ничего вреднее, и даже более — никто не может быть так жесток, как вредны и жестоки по результатам своих действий сентиментальные люди. Человек, ненавидящий войну, — должен добить врага, чтобы вслед за одной войной тотчас не начиналась другая".
Ось такий генерал Скобелев (не фельдфебель, ні) у ролі російського Вольтера. Й чомусь незмінно оці російські Вольтери — в еполетах. Звісно, і камер-юнкери в еполетах.
Так і здається, що цю промову "вольтер'янець" Скобелев виголошує і сьогодні — під грім канонади і завивання бомб "точечных ударов" — у Чечні.
Коли правозахисник Сергій Ковальов у Кремлі зустрівся з президентом Єльциним і говорив з ним про необхідність відновлення миру у Чечні, то почув від нього, що це — "преждевременно". Про цю "преждевременность" миру почули й ми, почув світ. Війна там точиться й досі, отже, до яких це пір мир у Чечні з точки зору президента здаватиметься "преждевременным"? Які ріки крові ще треба пролити?
Тоді ж таки "вольтер'янець" Скобелев говорив: "Никогда не настанет время, в которое мы будем в состоянии обойтись без войны".
Генерал-оракул не помилився, на жаль.
Фігурально висловлюючись, Росія мічена знаком Хіви. "Бог шельму метит". Цей знак можна назвати й знаком Чечні. Знаком Константинополя. Знаком Криму. Знаком України. Хоч як назви, а суть зостається споконвічно незмінною.
Ото, як бачите, на всю велетенську Росію знайшовся лише один сентиментальний правозахисник Сергій Ковальов, який, звичайно, тільки шкодить, заважаючи "обустроить Россию"...
1995
РАБИ РАБІВ, АБО Ж "КАКУЮ РОССИЮ МЫ ПОТЕРЯЛИ?"
І. Наче якийсь невмолимий пекельний дух знову й знову повертає буття "на крути своя". Невмолимий провісницький Еклезіяст! Скільки Росія знала всіляких смутних епох, що проносилися крізь її історію з моторошною періодичністю комети Гал— лея! І хочеться помилитися у своєму враженні, що нині ми знову є свідками лихої з'яви комети Галлея її злої історії, а ця ж бо комета її історії своїм смертельним хвостом завжди зачіпала нас, ми ніяк не могли порятуватися з її силового поля.
(Продовження на наступній сторінці)