«Золота медаль» Олесь Донченко

Читати онлайн повість Олеся Донченка «Золота медаль»

A- A+ A A1 A2 A3

— Я відмовлюсь,— серйозно промовила Шепель.— Я скажу, що моя спеціальність — земні машини. І потім,— додала вона,— для такого завдання є інші фахівці, наприклад, твій тато.

— Лідо, як ти обирала собі професію? — спитала Марійка.

Вона взяла Шепель за руку і з цікавістю приготувалася почути її відповідь. Дівчину гостро хвилювало це питання. Ще в дев’ятому класі вона даремно намагалась визначити, до якої роботи в неї найбільший інтерес. Їй хотілось бути то видатним зоологом, дослідником природи, то агрономом-селекціонером, як її мати, то геологом-розвідником. У кожній із цих професій було стільки привабливого, стільки можливостей принести найбільшу користь своєму народові, що Марійка зовсім губилась, не знаючи на чому зупинити свій вибір.

В останні місяці вона захопилась астрономією. Перші уроки з цього предмета спочатку здалися їй сухими. Невідомо для чого, здавалось, треба було осягнути премудрість знаходження зірок на небі, вивчати всі ці сузір’я Великого й Малого Пса, Лебедя, Ліри, Орла, Оріона... Але з кожною новою сторінкою підручника, з кожним новим уроком "астрономічки" Людмили Прохорівни перед дівчиною розкривався захоплюючий, сповнений ще нерозгаданих таємниць неосяжний світ. І водночас приходило все глибше розуміння великого практичного застосування астрономічної науки в житті.

Поліщук написала на цю тему змістовну доповідь, почавши її описом безприкладного перельоту Чкалова через Арктику. Такий переліт був би неможливий,— підкреслювала учениця,— без астрономічних способів орієнтування. Вона писала про астрономію, як про науку, що звільнила людину від забобонів, вступила в боротьбу з релігією, допомогла людині пізнати закони природи, щоб скорити її.

Доповідь мала великий успіх у десятикласників, і Людмила Прохорівна перед усім класом похвалила ученицю за прекрасну підготовку. Товариші стали жартома величати Марійку "астрономом", вона жартами відповідала їм але все частіше зринала в дівчини думка — а чому б їй і справді не присвятити своє життя цій науці.

Все життя — легко сказати! Таке рішення не можна було приймати відразу, треба було ще глибоко подумати над цим.

І Марійка думала. Вона питала себе, чи знайде в собі стільки запалу, щоб усе життя любити цю науку, щоб віддати їй усі сили. А що коли настане розчарування? Що може бути страшнішого за професію, яку не любиш!

Марійка трохи заздрила цій "воблі", яка вже твердо обрала собі майбутню спеціальність,— вона працюватиме інженером, будуватиме машини.

Ліда відповіла не зразу.

— Гм... Як я обирала професію? Тут, мені здається, у кожного може бути свій метод. Так, так, метод. Я свідомо вжила це слово, і тобі, Ніно, нема чого посміхатись.

— Ні, ні,— запевнила Коробейник, ледве стримуючись, щоб не зареготати.— Навпаки, я уважно слухаю, як і Марія.

— І мій метод,— говорила далі Шепель,— я вважаю за найдосконаліший. Я виходжу з міркувань, що професію треба обирати ту, в якій зараз держава відчуває найгострішу потребу. Само собою зрозуміло, що коли вдало обереш дефіцитну професію, можна і слави швидше досягти, і взагалі...

— Що — взагалі? — шарпнулась Ніна.

— Ну, все інше. Досягти визначного місця серед громади. А власні бажання тут не мають особливого значення. Ти можеш захоплюватися, скажімо, астрономією, та це не значить, що з тебе буде видатний астроном і що астрономи — найбільш потрібна і дефіцитна професія в нашій державі.

Ніна знову шарпнулась, щоб щось сказати, та Шепель зупинила її:

— Мовчи, я ще не висловилась до кінця. І ось я стала міркувати над цим питанням і дійшла висновку, що в роки наступу на стихійні сили природи найбільше потрібна відповідна техніка. Заступами не вириєш велетенських каналів. Потрібні могутні машини. І ось я остаточно визначила своє виробниче кредо. Вам відоме це слово?

— Досить, усе ясно, — нарешті не витримала експансивна Ніна Коробейник. — Але я ніяк не погоджуюся з твоїм "методом"! Ти пропонуєш просто якийсь... бухгалтерський засіб, хоч і бухгалтер — теж корисна спеціальність... Ні, Маріє, ти тільки вдумайся, що вона сказала!

— Не кричи, будь ласка,— затулила вуха Шепель.— Ми на вулиці, і взагалі я не люблю ефектних промов!

— Ти кажеш,— заперечувала з запалом Ніна,— що вибір професії — це холодний розрахунок, а не справа серця. Не правильно, Шепель! Професія обирається на все життя, і тому треба, щоб вона була любимою, щоб ти горіла на своїй роботі! В любимій праці ти будеш творити, а у вимушеній, випадковій зостанешся ремісником!

Марійка гаряче підтримала Ніну:

— А що коли в людини хист, талант? Нехай це буде навіть звичайна прихильність, любов — скажімо, до педагогічної роботи. Невже ця людина повинна стати не педагогом, а ветеринаром тільки з тієї причини, що ветеринари в нас, як ти висловлюєшся,— дефіцитна професія? Що ти на це скажеш, Лідо?

— Давайте змінимо тему,— позіхнула Шепель.— Я залишаюсь при своїй думці. І взагалі, це нудно.

Вони підійшли до клубу, де над головним входом десятки кольорових лампочок освітлювали червоне полотнище з великими літерами: "Виборча дільниця № 34".

Ніна важко зітхнула.

— Заздрю вам,— сказала вона.— Скоро ви тут голосуватимете. А я трохи спізнилась народитися. Всього на три місяці. Ну, хіба не прикро!

На дверях висіло оголошення, що сьогодні в приміщенні агітпункту буде прочитано для виборців доповідь, після чого демонструватиметься кінофільм "Мусоргський".

— Піти б! — подумала вголос Марійка.— Давайте подивимось фільм! Як ви? Мені соромно признатись, але я так мало знаю про цього композитора.

І, сказавши це, Поліщук згадала, що на завтра багато уроків і, крім того, буде контрольна робота з алгебри. Згадала, мабуть, про це й Ніна, бо нерішуче промовила:

— Якби це напередодні вихідного дня. Знаєш що, Маріє? Підемо на "Мусоргського" в неділю, в кінотеатр! Підеш з нами, Лідо?

— На жаль, Мусоргський не відповість за мене з фізики,— сухо сказала Шепель.

Марійка глянула на Ніну, стрілася з нею очима. І обом їм стало чомусь ніяково за Ліду.

6

Марійка довго думала про суперечку з Лідою Шепель. На перший погляд її слова справедливі: професію, мовляв, треба обирати тільки таку, яка найпотрібніша народові. Але чому, зрештою, Шепель думає, що нам найбільше потрібні тільки будівники машин? А хто допоміг будівникам здобути освіту, хто навчив їх будувати машини? Вчитель! Отже, виходить, професія педагога ще потрібніша! Вся справа в тому, що в нас немає непотрібних, некорисних професій.

Нова думка вразила Марійку: чи не байдужа Шепель взагалі до будь-якої професії? Хіба не однаково для холодного серця де працювати: чи педагогом у школі, чи інженером на заводі? Та це вже й працею не можна буде назвати...

Марію дивувало, що Шепель так обмежує коло своїх інтересів. Хіба можна так жити? Звісно, фізику треба знати добре, але як можна радянську дівчині, комсомолці, не цікавитись політикою, мистецтвом? Згадалось, як одного разу Юля Жукова спитала в Шепель, чи читає вона газети. Шепель відповіла:

— Адже в нас щосуботи буває політінформація, я в курсі політичних подій. Крім того, це мій комсомольський обов’язок читати газети.

Марійка впіймала себе на тому, що замислилась і не зробила жодного уроку. Дуже дивно: як тільки вона розкриває підручник, одразу ж з’являється якась стороння думка, якась мрія і заважає зосередитись. Згадала, що між п’ятірок (їх так мало!) і четвірок у неї затесалась навіть трійка з української літератури. І досі цю трійку ще не виправлено. Прикро — адже вона, Марія, має цілковиту можливість знати літературу. А от минулого року вона одержала трійку навіть на екзамені...

В чому ж річ? Що заважає їй мати п’ятірки з усіх предметів?

Дівчина з подивом подумала, що ніколи раніше не ставила перед собою цього питання. Чому вона досі не замислювалась над цим отак серйозно, як тепер? Чому? Може, вона непомітно для себе стала зовсім дорослою?

Напевне, це так. Уперше цього року вона матиме право обирати депутатів до Ради. І екзамени цього року будуть в неї особливі,— екзамени на атестат зрілості.

Знайомий стукіт у двері, знайомі кроки. Мати!

Євгенія Григорівна прийшла весела, збуджена. Дочка відразу здогадалась, що в матері якийсь великий успіх.

— Марійко, чаю! Ой, як хочу запашного, міцного чаю! А втім, я сама, сама!

Але Марійка вже побігла на кухню, зашипів газ, і коли за кілька хвилин вона повернулася з паруючим чайником, на столі вже стояли склянки, сахарниця й тарілка з кексом.

— О, кекс! — вигукнула Марійка.— Та ще й лимонний, мій улюблений! Мамцю, ти, що? Зарплату одержала? Сьогодні ж тільки дванадцяте.

— Сусідка борг віддала. Візьми оцей шматочок, з підсмаженою шкоринкою. Ти ж любиш. У мене сьогодні, доню, хороший день. Стривай, зараз усе розкажу...

Дочка лукаво поглядала на матір, знала, що зараз почує від неї розповідь про якесь дивовижне зерно або про успішний дослід з новим сортом жита.

Євгенія Григорівна працювала науковим співробітником в інституті генетики. Вона вивела сорт посухостійкої пшениці, якою вже було засіяно на півдні України тисячі гектарів колгоспних ланів. На все літо мати виїздила з дочкою за місто, де були дослідні ділянки інституту.

(Продовження на наступній сторінці)