— Єреван.
— Полонений?.. А чого не втік із отими двома? Поліцай мовчав.
— Гаразд, про це поговоримо потім.— Підійшов до вікна, провів по склу пальцем: на сірому тлі лишилася світла доріжка. Глянув на забруднений палець, скипів: — Це що? Приміщення поліції чи свинарник? Ферфлюхтіге швайне!.. Негайно привести жінок, щоб прибрали і вимили!.. Ну!..
Наступаючи один одному на п'яти, поліцаї метнулися до дверей.
— Назад! — крикнув їм у спину Гайдук Поліцаї перелякано повернули назад.
— Що треба сказати?
— Є, пане начальнику! — невпевнено відповів місцевий поліцай.
— Не "є", а "яволь"! Пора б уже навчитись розмовляти по-людському!
— Яволь, пане начальнику!
— Йдіть! Щоб за п'ятнадцять хвилин були з жінками!
Не встигли ті зникнути, як до кімнати ускочив поліцай, що бігав по лопату.
— Приніс! — Молоденьке, як у підлітка, обличчя було геть мокре од поту.
Наказавши поліцаєві взяти недопалок, Гайдук повів його надвір. Тут же, у дворі, одміряв два кроки уздовж, крок ушир, коротко кинув:
— Копай! — Закотив обшлаг рукава, глянув на годинника: — Даю дві години. Щоб було два метри углиб.
Обличчя поліцая враз посіріло, лопата застрибала у руках.
— Дядечку, я більше не буду! — Він, либонь, подумав, що Гайдук наказує копати для себе могилу.
Гайдук догадався, про що подумав поліцай, однак не став заспокоювати:
— Рівно дві години! — Постукав пальцем по циферблату.—
Ну!
Схлипуючи, поліцай увігнав у землю лопату.
Гайдук трохи постояв над ним (важка тінь іадала прямо на згорблену постать), а потім глянув у бік воріт: чи не появилися поліцаї з жінками. Сам ще не знав, як їх покарає, коли не вкладуться в п'ятнадцять хвилин, але покарає напевне. Варвари, інакше з ними й не можна!
Поліцаї упоралися раніше.
— Ґут! — похвалив їх Гайдук. Перевів погляд на чотирьох жінок з віниками, ганчірками й відрами, скомандував так, наче жінки оці й не були людьми, а худобою: — Ведіть їх у приміщення. Щоб усе блищало і сяяло. Перевірю через годину.
— Яволь! — закричали поліцаї і потурили переляканих на смерть жінок до поліції.
Закипіла робота. Жінки замітали, мили, шкребли, поліцаї носили воду, аж хлюпотіло, а той, третій, заривався у землю, як кріт...
За годину Гайдук зайшов до приміщення: жінки домивали підлогу. Гайдук постояв у дверях, чекаючи, поки вони закінчать, ткнув під ноги пальцем:
— Поклади.
Одна із жінок догадалася — послала ганчірку. Гайдук старанно витер підошви, зайшов до кімнати.
Кімната сяяла вимитими шибами, сонячні зайчики одбивалися од столу, гуляли на побілілій підлозі. Гайдук дістав білу як сніг хустину, провів нею по шибці, по столу, нахиливсь до підлоги. Одірвав, невдоволено буркнув:
— Шлехт!.. Зер шлехт!.. Перемити!
— Та ми ж її й так шарували! — озвалася одна з жінок. Гайдук пильно подивився на неї, спокійно спитав:
— У в'язниці сиділа?
— Та Бог милував,— злякалася та.
— Сидітимеш... Перемити! — І вийшов надвір. Поліцай, який копав яму, старався, аж груддя летіло.
Добрався до глини, твердої, мов камінь, хекав, як загнаний кінь. Гайдук же стояв і мЬвчки дивився донизу, й для поліцая це було, мабуть, найстрашніше...
Коли жінки ще раз вимили підлогу й хустина тепер лишилася чистою. Гайдук наказав поліцаям відвести їх до будинку, що в ньому жив Івасюта: хоч наспіх прибрати, бо гидко туди зайти. То потім, пізніше, він подбає про те, щоб будинок вибілили й усередині, й Зокола, ще й дах пофарбували (не в червоний колір, він його; ненавидів, а в зелений чи синій), та викине геть усе барахло, щоб і духом Івасютиним не віяло. Можливо, не викине, а одвезе у Хоролівку й спродасть, Гайдук не з тих, хто викидає на вітер добро. Ну, там видно буде. А поки що хай хоч повитирають пилюку, та помиють підлогу, та винесуть гній із корівника...
— Та в нас і так уже ноги гудуть! — почали молити жінки.— Одпустіть нас, будьте' ласкаві, в нас же діти ще негодовані.
— Но, но! — сказав строго Гайдук, точнісінько так, як говорив комендант отам, на подвір'ї нового поміщника. І до поліцаїв: — Ведіть!
— Яволь! — крикнули поліцаї та й потурили жінок у бік воріт.
— Одведете — й одразу ж назад! — гукнув услід їм" Гайдук: він уже поглядав у бік ями, з якої вилітала жовта глина. Зачекав, поки минуло рівно дві години, скомандував: — Вилазь!
— Я ще покопаю! — почав проситися поліцай: так йому, бідоласі, хотілося жити.— Ще ж немає двох метрів.
— Ну, покопай, покопай,— усміхнувся Гайдук: все одно треба чекати, поки оті двоє повернуться. Глянув трохи згодом в бік вулиці: біжать. Збивають пилюку, мов коні.
Орднунг. Порядок.
— Вилазь! — скомандував строго.
І коли той виліз — вибрався з ями, мов на той світ, наказав підняти недокурок, покласти на дно ями. Не вкинути, а саме покласти... Поклавши на дно недокурок, поліцай аж голову в плечі ввібрав, аж скімлився весь, чекаючи, певно, пострілу в потилицю.
— А тепер закопуй,— сказав спокійно Гайдук Не став читати нотацій. Знав: віднині кожен із них скоріше проковтне недокурок, аніж кине на підлогу.
Потім, коли яма була закопана, ще й утрамбована, взявся за поліцаїв. Прискіпливо перевірив зброю, чи добре почищена. Повів на луки, за річку, поставив мішень, показав поціляти в яблучко. Поліцаї чи то хвилювалися, чи не стріляли ніколи: мазали, аж кулі висвистували.
— Шлехт!.. Шлехт!..— примовляв щоразу Гайдук Не сердився, не кричав, однак од голосу його, крижаного, спокійного, поліцаям ставало аж млосно. Відчували: цей не помилує. В разі чого — стрельне й не зблимне.
Під кінець узяв гвинтівку в одного з поліцаїв, сам ліг на землю. Прицілився, випустив п'ять набоїв. Обганяючи один одного, поліцаї побігли до мішені: всі кулі поцілили в яблучко!
— Так стріляти! — сказав строго Гайдук. Дістав портсигар, закурив, мружачи холодні очі від цигаркового диму.
— Яволь! — вигукнули поліцаї.
Щось подібне до сміху торкнуло тверді Гайдукові вуста.
— Щодня, з дванадцятої до першої, ходитимете сюди й стрілятимете. Доки не поцілятимете в яблучко. А зараз ідіть повечеряйте. І щоб в цванціг нуль-нуль були вже на службі... Дотримується комендантська година?
— Дотримується, пане начальнику!
— Погано дотримується.. Населення ходить по вулицях кому коли заманеться, посеред ночі украли кулемета в поліції — це не комендантська година, а суцільний бордель!
— А як вони не слухаються,— поскаржився поліцай, що копав яму.
— Що значить — не слухаються? — запитав суворо Гайдук— Ви хто: поліцаї чи тільні корови? Гвинтівку з плеча і стріляйте. Одного-двох уб'єте, решта слухатиметься, аж присідатиме... І зарубайте на носі: я вам не Івасюта!.. Ідіть!
Поліцаї обернулися невміло, закрокували, мов гуси.
"Вояки! — дивився їм у спини Гайдук.— З такими хіба наведеш порядок у селі!" Подумав про те, що варто підібрати ще двох-трьох поліцаїв уже в Хоролівці. Серед карних злочинців, що сиділи у в'язниці. Злодії? Убивці? Бандити? А Гайдукові такі й потрібні. Щоб і матері не пожаліли рідної. Головне — прибрати одразу ж до рук, щоб більше смерті боялися.
Ну, це він зуміє.
І ще про одне думав Гайдук, повертаючись до управи. Коли перевозити Ольку: зараз чи трохи пізніше. Врешті вирішив перевезти, як наведуть сякий-такий лад у хаті. Вибілять, вишкребуть, пофарбують, аж тоді поїде забирати майно. Забере все до трісочки, лишить новому начальникові голі стіни — хай сам наживає.
Аж усміхнувся, задоволений.
А коли пізно ввечері зайшов до прибраної хати та ліг на застелене старанно ліжко (не роздягаючись ліг, наче на фронті, ще й кобуру на живіт пересунув, щоб була під рукою), коли вмостився як слід, став думати про Івасюту. Який мов у воду пірнув, мов провалився крізь землю. Знайшли тільки коня, зловили за десяток кілометрів у полі, та наткнулися на місце, де одлежувався Івасюта: прим'ята трава, запечена кров, кілька набоїв загублених, а Івасюти так і не знайшли, хоч обнишпорили
всі ярки і переярки, перевернули всі довколишні села. Привезли
навіть собаку, але було пізно: пройшла злива і позмивала всі
сліди. і
А він же десь є, Івасюта. Десь І одлежується, зализує рану: не міг. забігти далеко, не міг. Все оддав би Гайдук, аби упіймати свого ворога! Що вже не по батькові — по ньому ударив...
"Начальник сільської поліції,— аж скрипить він зубами.— Дорфполіцай!" — Найнижчий щабель у німецькій драбині.
Пригадав, як кричав йому в спину комендант, вимагаючи бігти, і аж кров ударила в голову...
Звівся, закурив, щоб заспокоїтись. Нерви, друзяко, нерви. Старіємо, чи що?.. Рано... Рано списувати ще Гайдука, Гайдук іще себе покаже, Гайдук іще вибереться з оцієї смердючої ями! Не для того він скінчив школу розвідників і заслужив дві медалі, щоб кінчати кар'єру дорфполіцаєм...
"Кістьми ляжу, а збудую палац! Півсела на кладовище спроваджу, а цього року таки справимо новосілля! А попадеться Івасюта — живим з рук не випущу. Замурую у фундамент, щоб і після смерті катувався".
(Продовження на наступній сторінці)