— йому однаково нічого не допоможе, Анно, повірте мені, його судитиме зграя бандитів, у яких я служу сміттярем. Не губіть себе. Рятуйтеся од нас.
Форрестол страшний і жалюгідний одночасно. Здається, дослід удався, його вітають, йому здається... Так, так, треба захопити не тільки уяву, а й свідомість Уолл-стріту:
— Дякую, дякую... Тепер наблизимось до об'єкта атаки й розглянемо його в головному аспекті сучасності. З вашого дозволу, слово науці. Професор Фогт! Дві хвилини!
Коло глобуса один із "світочів американської думки" німецького походження професор Фогт.
— Джентльмени! — догідлива усмішка на обличчі.— Щоранку, прокидаючись на Землі, ми збільшуємось на ній на 57 тисяч громадян, яких не було вчора. Людство, що населяє сьогодні планету, збільшується на 21 мільйон одиниць за рік.
— З них 20 мільйонів майбутніх комуністів! — не втримався Кеннон.— Росіян, китайців, індусів. Ці гав не ловлять. Народжуються!
Фогт. Сьогодні озброєна наукою людина...
Кеннон (перебиває Фогта). Ах! Переглянути "план Маршалла" хоч би для Західної Європи! Обумовити хоч би в ній скорочення цього кролячого приросту.
Лауелл. Підождіть. Не дрібніть питання з вашою Європою.
Кеннон. Містер Лауелл, Західна Європа...
Лауелл. Яка? Немає Західної Європи! Взагалі немає вже Європи! Є невеликий півострів Азії. (До Фогта). Продовжуйте. Сьогодні...
Фогт. Сьогодні озброєне наукою людство — це геологічна сила, що діє на планету як руйнач. Така його природа. Воно зруйнувало в самій тільки Америці вже мільярд сто п'ятдесят чотири мільйони акрів, з них сто мільйонів безповоротно.
Кеннон. Все ясно.
Лауелл. Підождіть.
Фогт. Виснажується родючість ґрунту й надра. Ми підійшли впритул до конечної потреби ефективних заходів для приведення людства в норму. (Лицемірний патетичний рух у бік обвинуваченої). Планета не може годувати 2,25 мільярда. Це їй понад міру. Самі тільки Сполучені Штати вже мають 40 мільйонів зайвого населення!
Лауелл. Що думають з цього приводу більшовики?
Кеннон. Не згодні, звичайно.
Лауелл. Я питаю, що вони думають? Є їхні висловлювання? Нотатки? Що говорять навколо них? Що присилає Скотт з Москви?
Кеннон. Дуже мало... Більшовики вважають, що планета ще перебуває в чернетковому вигляді... Так, Скотт прислав нові матеріали про хід їх лісозахисних заходів. Карти...
Лауелл. О, ви можете показати їх тут?
Кеннон. Так.
Глорія Пірс, стенографістка й шифрувальниця, шкільна подруга Анни Бедфорд, стояла коло столу в секретарській і за допомогою диктофона чула все. Коли погасло світло й почалося випробовування моделі, вона навіть одчинила трошки двері в зал і бачила "розстріл Землі". Глибоко приголомшена, вона ніби закам'яніла після цієї картини.
— Міс Глорія! — почувся голос Кеннона.
— йес, сер,— здригнулась Глорія Пірс і заніміла в позі шанобливої готовності.
— Розкрийте план лісів, котрий прибув з Москви дип-поштою.
— Йес, сер!
— О-о! — промовив Лауелл, підходячи до плану. Кеннон. Ось доповідна записка Скотта. Лауелл. Не треба. Все видно...
Кеннон. "Нові види примусової праці в СРСР". Ось фото. Томас Лауелл бере фото по лісонасадженню. Одна фотографія напливом переходить в широчезні динамічні живі кадри роботи колгоспників на полях: небо, прапори, народ, машини. На трибуні під прапором — Волошин, професор Громов. Прапори тріпочуть, усміхаються дівчата.
— Те, що ми робимо, так само безсмертне, як битва на Волзі, так само незмірне, як наша перемога,— говорять учені.— Це давня мрія людства. Вгамуються грізні бурі, згине посуха, облагородиться клімат, і ми ввійдемо в безсмертя прекрасні, як і діло наших рук. Тридцять мільярдів дерев, які ми посадовимо в найближчі п'ять років за великим планом,— ось історична відповідь, яку дає сьогодні комунізм анархічному спустошенню лісів і рослин Землі епохи капіталізму!
Молоді колгоспники й колгоспниці слухають ученого. У декого на очах горді сльози.
— Немає ні барв, ні слів! Може, тільки музика в силі передати в симфонії цей незвичайний рух нових людських сил на Землі. Це воістину географічний труд! І якщо є розумні істоти не тільки десь в Америці, а навіть на інших планетах, то й вони побачать у свої телескопи наші перетворення на Землі.
Поступово живі кадри перетворюються в звичайне фото в руках Лауелла. Але він уже на нього не дивиться. Поринутий у споглядання могутнього, але чужого й безмежно ворожого світу, він довго мовчить. Чути тільки його важке склеротичне дихання.
— Це грандіозно. Хто може сказати, що це не грандіозно?! Цього не було ще на Землі... Так, вільне підприємництво має свої дефекти...
Всі притихли. Тишу порушив Кеннон:
— Містер Скотт пише...
— Бовдур ваш містер Скотт і невіглас! — спалахнув раптом Лауелл і з неприхованим презирством подивився на Кеннона.— Сьогодні в СРСР у відділі розвідки нам потрібні шпигуни учені, професори, академіки, а не ця ваша дрібна зграя напівп'яних невігласів, що базікають за столиками в барах в гонитві за дріб'язковими плітками. Кіплінги! Лоуренси! Черчіллі! Ось хто потрібен!
— Там сидять кращі знавці Росії, сер, я смію вас запевнити,— сказав Кеннон.— Все, щоб я виховав кращого силою ненависті до комунізму. Весь цвіт департаменту. Найпершорядніші дезінформатори.
— Дезінформатори. Треба дезінформувати й обманювати, але не треба обманюватися,— сказав Лауелл з саркастичною гіркотою.— Ми обманювали світ чотири п'ятирічки. Поки там побудували індустрію. А тепер ми будемо знову молоти язиком, а вони побудують комунізм. Це така сама правда, як правда, що вони розбили до нашого вторгнення того німецького йолопа, якому ми довірили долю Європи!..
Ф о г т. Дозвольте викладати далі, сер? Лауелл. Не треба. Ви написали дурну книгу. Ф о г т. Сер, я це саме...
Лауелл. Все. Ми перевидамо її, тому що вона має в собі одну цінність — в ній є страх. Це зараз те, що потрібне. Дайте їй назву — "Шлях до порятунку". Тільки
додайте розділ про рабську примусову працю в СРСР у гнівно-патетичному стилі. Ми зробимо з неї бестселлер 48-го року. (До всіх). Вкажіть цьому... як його... так!.. Примусова праця в СРСР — головний пункт пропаганди. Нічого не шкодувати! Від Скотта вимагати з Москви найгостріших матеріалів.
Кеннон. Скотт скаржиться: в СРСР майже неможливо працювати. Не можна проникнути нікуди.
Л а у е л л. Нехай вигадує. Нехай залучить письменників, якщо бракує фантазії в бюро інформації... Радянським лідерам потрібне збільшення людства, нам цього не треба! Нам потрібне зменшення людства. (Знищувальний рух руки над територією СРСР). Те, що продемонстрував сьогодні містер Форрестол, не годиться. Ми не можемо чекати десять років. Через десять років вони нам влаштують такий демпінг, од якого ми всі здуріємо. Вони завалять своїм хлібом усю свою півкулю... І це ще не найстрашніше... Де міністр Форрестол?
Кеннон. Містер Форрестол!
Д р е й п е р. Містер Форрестол! Де містер Форрестол?
Заглянувши в другий кабінет, вони побачили дивну картину: Форрестол стояв посеред кімнати в дивовижно напруженій позі, розставивши руки й балансуючи з глобусом на голові. Обличчя його обливалося потом. То було божевілля. Коли його покликали, його ударив шок. Куля впала, і міністр війни з криком: "Летять! Летять! Комуністи летять!" — вискочив у вікно тридцять восьмого поверху.
Було видно його політ, поки не впав він у потік автомобілів.
Звучання польоту — катастрофічне.
Літак летить над Атлантикою.
— Новий Світ!..— з гіркою ненавистю й прикрістю дивиться Дуглас Стід на "ділових" людей.— Колумбія! Атомний вік... Але чому світ став ворогувати з нами? Хто це посіяв? Чия це проклята робота?.. їм страшно. Я плюю на ваш страх!
— Ви п'яні... Сядьте!
— Нехай він сяде. Він здурів! Він забув, де перебуває!
— Ідіть під три чорти! Трясуча сволоцюга! Я точно знаю наші координати: де ми й хто ми. Ось Земля! Ось літак над нею! Середина XX століття! Швидкість 450!.. Що ж несе ця швидкість над світом? — Дуглас стоїть посеред літака.— Які почуття? Щастя, радість, солідарність? Які ідеї? Будь ласка, відповідайте!
— Я ідеями не займаюся. Чого ви на мене дивитесь? Нехай він сяде! — сказав Брукс.— Дайте мені таблетку!
— Тривогу й страх! — сказав Стід.— Анно!
— Сядьте, Дуглас, не треба,— сказала Анна із слізьми на очах.
— Слухайте, припиніть! Дайте йому в пику!
— Слухайте! Ідіть під три чорти! Ей! Ей! Покличте!..
— Кого?
— Я не хочу летіти в вашій смердючій компанії! — Стід швидко пішов до кабіни пілота. Стукає в двері кабіни.
— Ей! Не пускайте його! Він занапастить літак!
— Пустіть мене!
— Е-е! — пцохрипів Брукс.— Телеграфуйте Нью-Йорк!.. Х-х... Х-х!..— Він здихав од польоту, обводячи ошалілим звірячим поглядом літак, який він ненавидів.— Це не американець. Він дістав освіту в Москві!.. Ой! Що ви робите?!
— Я викидаю вас геть.
— Що? Ой! Ви здуріли!
— Чоловіки й жінки Америки! — Стід підняв Брукса за комір.— Хто за те, щоб цього замінника людини викинути геть?!
(Продовження на наступній сторінці)