— Згадайте, як жили ми до цього миру! — Брукс патетично махнув руками. — Який був робочий день, які надурочні — з подвійною оплатою! Який сервіс! Журнали! Які видовища в кіно: детектив! кримінал! сенсація* Чотириста п'ятдесят найновіших видів криміналу екстра-кволіте! Це треба було створити!.. А секс! Світ не бачив таких видатків на секс! Шістдесят процентів фільмів ми зняли для вас у спальнях найпікантніших красунь.
— Йес, сер,— сказав Том Бедфорд, жуючи гумку і з цікавістю слухаючи свого боса.— Проте я хотів... якщо вже роботи немає, і ми тепер вільні... е-е... деякі запитання...
— Ніяких запитань! Це шпигуни, слов'яни і негри вигадують питання. Вони хапаються за будь-яку нашу помилку і вселяють вам страх перед війною! Брехня! — випалив Гаррі Пейн вивіреною скоромовкою... Цю скоромовку підхоплює Гаррі Вууд, і далі йде вже праворуч і ліворуч спарована синхронна промова:
— Сорок два проценти з вас до війни не годяться за станом здоров'я, плюс вісім процентів психічновільних, всього — п'ятдесят процентів. Це статистика, хлопці, ви вже повірте, і нехай який-небудь комуніст спробує її спростувати!
— Ми хотіли б, крім сексу, кримініалу й цієї статистики, трохи думок, сер...
— Думок?
Том. Йес, сер! Недавно мені доводилося чути один дуже огидний жарт, сер: буцімто мій мозок з усім його вмістом дорівнює мозкові чотирнадцятилітнього хлопчика, сер. І от тепер, коли я про це думаю, я починаю почувати себе ніяково, сер.
— О, йес! — почулися голоси з натовпу.— Нам би хотілося справжніх думок!
— Як у росіян, наприклад...— підтримав Тома його брат Марк.
— Дозволите, дозвольте... Що-о?!
— Я хотів дати запитання...
— Я бачу, яке в тебе запитання... Тебе вже завербували в шпигуни?!
— Сері Але ж запитань самих ще не було, будь вони прокляті,— сказав Том і, звівши брови, почав оглядатися на товаришів.— Білл, про що ми говорили? Про ці надурочні, про детектив і красунь у спальнях!
— Ей! Дивись, що робиться!
Рух у натовпі, гамір. Поліція в протигазових масках. Свист, рев моторів. Бандит з американського легіону прямує на Тома.
Затемнення.
— О-о! Приїхав благородний свідок! — В голосі Тома Анна почула гіркий сарказм.— Чув по радіо! Хе! Марк! Іди привітай сестру! Вона вже дістала підвищення в банді. Я не знаю тепер, як з нею розмовляти. Боюсь, у нас теж не вистачає лояльності... Дай води, жінко. Пити хочу.
Появився Марк. Він жив у автопричепі, тут же, за два кроки. Він ще не вгамував у собі гніву і з вигляду був цілком протилежний Томові. Анна зрозуміла: злидні обох братів — халупа одного й причеп другого, і бідні діти, й зажурені, похилі дружини,— якої зустрічі вона могла сподіватися?
— Тату, хто це тебе вдарив? — спитав семирічний Сем, помітивши в батька синяки. Четверо дітей обступили Тома.
— Це містер Трумен, Сем,— усміхнувся Том, витираючи обличчя.
— А хто він, цей містер, тату?
— Це головний боббі, Сем.
— Він дуже сильний, тату?
— Но. Не особливо сильний. Тільки він дуже боязкий.
— Він боїться тебе?
— О, та ще як боїться. Як тільки побачить мене, він місця собі не знаходить.
— Так боїться?
— По-моєму, повинен боятися.
— А за що він тебе побив?
— Ну, за багато чого,— сказав Том, беручи на руки найменшу дитину.— Мене треба годувати, роботу давати. Я не можу сидіти без роботи, Сем. Вже нічого купити не можна,— чим я вас годуватиму?
— Сьогодні я дещо зрозумів. Ми можемо мріяти про виробництво знарядь винищування.— Марк показує сестрі свій автопричеп з таким виглядом, наче він був прикутий до нього. — Війна — єдиний хліб наш насущний... будь вона проклята.
— Звичайно, вони дограються до того, що в нас тут вибухатимуть бомби, як у Гітлера.— Том обернувся в бік Марка й Анни.
— Я теж хочу кидати бомби, тату,— сказав Сем, що любив військові ігри.
— Ну, це тому, що ти нежонатий і в тебе немає дітей.
— Я можу оженитися потім.
— Так, але коли це буде. А в мене вже є жінка й діти. Крім того, в мене є совість, я дорослий, і в мене є держава й сором, я не можу хотіти такої війни, як Трумен і тьотя Анна.
— Але тьотя Анна теж не хоче війни. Вона боїться.
— От бачиш,— сказав Том і подивився в бік своєї любої сестри. Звичайно, вона не може хотіти війни, ця розумниця, славна Анна, і на суді, про який так багато трублять по радіо, вона не може стати на боці банди. Він прочитав у її очах одразу велику тривогу й клопіт. Як багато вона, мабуть, знає щонайцікавіших речей про життя: вона жила в Москві, бачила зовсім інший світ.
— Анно,— сказав він, усміхаючись до сестри, що підійшла, — скажи нам, ти завжди була розумніша за нас усіх... Я звертаюся до тебе за порадою...
— Том, я теж прийшла до тебе за порадою, і пораду я вже дістала...
— Так, Анно. Все, видно, правда, весь спосіб життя... Ти поспішаєш на цей суд?
— Так.
— Візьми мене з собою, Анно. Я не признаюся, що я брат. Я сховаюся ззаду в натовпі... Анно, я тебе прошу...
Зал, де відбувався суд над Армандом Хауордом і Стідом, звинувачених в антиамериканській діяльності, переповнений людьми до краю, і це не подобається суддям. Це нервує їх з кожним днем усе більше й більше. На довершення всього їм доповіли, що серед публіки присутні видатні учені й письменники, члени прогресивної асоціації. Дуже неприємно. Голова судової комісії Парнелл Томас ось уже п'ятий день не може впоратися з підсудними. Смішки й шепоти серед кореспондентів. Величезна більшість аудиторії явно на боці підсудних, котрі весь час тримаються з визивним спокоєм. Серед свідків — лікар Уїнчелл, кілька журналістів, що побували в Москві, й Анна Бедфорд.
На лаві підсудних Арманд Хауорд. Він схуд. Щось нове з'явилося в ньому. Він наче виріс за ці кілька днів. Гамір. Томас стукає судейським молотком.
— Перестаньте стукати. Ви можете не стукати молотком?— Хауорд дивиться на Томаса з неприхованим презирством.— Ви цілий тиждень чорните мене перед народом. Ви відмовляєтесь дозволити мені зробити заяву про мої права американського громадянина...
Т о м а с. Містер Хауорд, у ваших словах я весь час чую виклик: вам відомо, що буває з кожним, хто виявляє зневагу до комісії?
Хауорд. Так. Тільки даремно ви загрожуєте. Я не з лякливих.
Мітчелл (серед публіки). Містер голова. Я вимагаю!..
Т о м а с. Хто це я?
М і т ч е л л. Професор Мітчелл. Від імені асоціації тисяч прогресивних діячів культури (точна назва асоціації буде згадана) я висловлюю протест...
Т о м а с. Вас ніхто не викликав сюди, містер Мітчелл. От коли ми покличемо (рух в бік лави підсудних) вашу асоціацію, тоді ви тут висловите всі свої почуття...
Мітчелл. Я...
Т о м а с. Припиніть! З вашої асоціації виступатиме професор Енштейн. Я викликав його... як свідка. Тільки навряд він щось скаже на вашу користь.
Слідчий Стріплінг. Містер Хауорд, чи ви є зараз член Комуністичної партії США?
Хауорд. Питання про комунізм ніяким чином не зв'язане з цим розслідуванням, яке має заздалегідь визначену ганебну мету...
Томас стукає молотком до того часу, поки Хауорд не замовкає. Повної відповіді Хауорда, таким чином, ніхто не чув. Томас нетямиться. Він ненавидить підсудного і вже не може приховати свою ненависть.
Слідчий. Звольте відповісти, чи є ви зараз, чи коли-небудь були членом Комуністичної партії, так чи ні?
Оборонець. Містер Хауорд на це запитання відповідати не буде.
Томас. Сьогодні п'ятий день суду. Я просиджу тут ще тиждень, але ви відповісте, комуніст ви чи ні. Чому ви мовчите? Чому ви не хочете, якщо вам так хочеться це заперечити, підтвердити свою непричетність до комунізму? Ви про це заявляли послові в Москві?
Хауорд мовчить. Так, він заявляв послові. І ось на лаві підсудних, на батьківщині, вперше в житті, він подумав, чи точно він відповів послові? Щось нове, що ввійшло в його свідомість, примусило його засумніватися в цьому. Тисячі бентежних питань, думок, здогадів і приголомшливих співставлень наринули на нього з небувалою силою. Він подивився на Анну, згадав одвідини колгоспу, День перемоги, згадав усе, що хвилювало його в Радянському Союзі, що кликало до перегляду найголовніших питань життя. І Анна подивилася на нього. Вони були чужі тут, на батьківщині, йому хотілося крикнути Анні: не говоріть нічого на мою користь. Мені тут ніщо не допоможе. Все наперед визначене. Рятуйтеся. Т о м а с. Свідок Уїнчелл!
Лікар Уїнчелл. йес, сер. (Він менше тверезий, ніж звичайно).
Т о м а с. Заявив містер Хауорд послові в Москві на прес-конференції?..
Уїнчелл. О, йес! Я ще пам'ятаю, як містер Скотт назвав Хауорда ледарем, а Хауорд його провокатором, падлюкою, шпигуном, вже точно не пригадую. Взагалі я не заздрив у той час Скотту.
Гучний сміх серед публіки, шум, свист. Стук молотка. Томас нетямиться. Із залу видворяють частину публіки. Виштовхують брутально, як череду. Б'ють. Хапають. Вивертають руки. Надівають наручники і в клітку.
Слідчий. Свідок Уїнчелл, ви працювали з підсудним у Москві. У вас були підстави гадати, що він комуніст?
У ї н ч е л л . Безумовно. Томас. Увага! Слідчий. Конкретно?
(Продовження на наступній сторінці)