І нагородою за те, що вчиниш,
І охороною від гультяїв.
А прийде час — коронного клейноди
Перебереш і станеш можновладцем
Таким, як і Жолкєвський. Отже, зважся,-
Чи, може, ти волієш у багні
З голотою і далі пробувати?
То залишайсь... Але тоді навіщо
Занапащаєш ти з собою разом
Її, гербовану шляхтянку родом,
А вродою — на світі найяснішу?..
Невже вважаєш ти, що цей курінь,
Брудний — красі ясній такій оздоба?..
Ти гвалтом взяв в коронного її,
Тож мусиш дати їй все, як і коронний!..
Гетьмане запорозький! не забудь,
Що все одно поб'є коронний вас
Раніше чи пізніш, і стратиш ти
Не лиш її, а і життя своє...
Лобода (зупинившіїся, рішуче).
Так, правда... Смерті не боюся я,
Але тебе, позбутися, кохана,
Не маю сили...
(Підходить до столу. Касильда подає каламар і перо).
Най же буде те,
Що Бог призначив!
(Бере перо й підписує).
Віддаюсь цілком
На ласку й милость короля й під зверхність
Коронного гетьмана.
Будь що буде!
Ігнотус (ховає папір).
Не станеться лихого, вір мені:
Себе врятує лиш і запорожців.
Касильда
(склавши руки, як до молитви, підносить очі горі).
Нарешті сталося... Пречиста Діво,
Побожно дякую тобі за те,
Що в час тяжкий на поміч ти прийшла
Урятувати віру і отчизну!..
(Обнімає Лободу).
Й тобі, коханий мій, моя подяка
За те, що не забув ти і про мене!..
Ігнотус
Не гаймося ж, гетьмане, час не жде,
І північ недалеко вже, коли
Свій замір виконати ви хотіли...
Лобода
Так, так... вже час... ходімо.
(До Касильди).
Я вернусь
За хвильку, серце, захистить тебе,
Коли почнеться завірюха.
Касильда
Добре,
Чекатиму тебе.
Ігнотус і Лобода виходять.
Гей, джуро!.. Де ти?..
Джура (входить із сіней).
Я тут, вельможна пані.
Касильда
Де Пазила?
Джура
Не знаю, пані,— не вернулась ще.
Касильда
Це дивно... Прибери зо столу все!
(Ходить у глибокій задумі по кімнаті.
Джура прибирає зо столу).
Чиюсь я чую тупотняву... Хто там
У пізній час такий?..
Джура (прибирає рештки).
Пазина, мабуть...
Касильда (дослухаючись).
Ні, ні... це не вона... Дізнайся вийди!..
Стук у двері.
Хто там?
Джура відчиняє двері і впускає Наливайка, Орішевського, Мазепу, Кремпського й Мамая, сам знов іде до столу.
Наливайко
Пробач, вельможна, що ми пізно так:
Як бачу, ви з гетьманом по вечері...
(Сміється).
Ну, та дарма! Добривечір у хату!..
А де ж — не бачу я — гетьман наш славний?
Касильда
(страшенно схвильована, але намагається
затамувати це усмішкою).
Добривечір! Хоч і нема гетьмана —
Господаря,— проте гостей вітаю
Й до столу всіх ласкаво прошу. Джуро!
Подай нам меду доброго.
Гості сідають до столу. Джура виходить і за хвильку вертається з великим дзбаном меду, подає кубки й виходить.
Наливайко
Спасибі,
Прекрасна господине, за гостинність.
А все ж таки хотіли б знати ми,
Де сам гетьман: нараду маєм з ним.
Касильда (наливає кубки).
Спокою, лицарю,— ще маєм час,-
А то помислити я можу справді,
Що нудишся в моїм ти товаристві,
Як і колись знудився в Білій Церкві.
Наливайко (посміхаючись).
О, як помислити вельможна пані
Могла таке!.. А чи ж не добре дбали
Тоді на тім бучнім весіллі ми,
Танцюючи й впиваючись червоним
Під сальви із гармат ворожих?..
(Далі з цікавістю стежить за її незвичайним
настроєм).
Касильда
(усміхом покриває ледве триману ненависть).
Правда,-
Забула про страшне своє весілля...
(Підносить кубка).
За що ж тепера будем пити ми?
Всі з кубками підводяться.
Орішевський
За пані красної здоров'я п'єм!
Всі (Крім Наливайка).
О, віват! віват! віват!
Касильда (до Наливайка).
А гетьман?..
Своєю думкою в степах десь, певне,
Витає лицар? Тісно в Солониці
В коронного гетьмана під замком?
Наливайко (ніба прокинувшись).
О, я з братами вкупі завше... Віват!
Мамай (нетерпляче).
Та не марудь! — від спраги я конаю...
П'ють, сміючись, і знов сідають.
Касильда (наливає знов).
Оповідав мені коханий муж,
Що, ночі цеї ще, лицарство славне
Останні з ворогом рахунка звірить...
Наливайко
(перезирнувшись з товаришами).
Не втримався...
Мамай
От проклятий бабій!
Касильда (ніби не чула).
То чом би нам не випить за звитягу!
(Підіймає кубка).
Мазепа
(підводиться, до Касильди).
За це я радо вип'ю ще, але...
(До Наливайка).
Мене, гетьмане мій, тривожить те,
Що замір наш відомий не лиш нам.
Де ж карність, так потрібна в справах цих!
Дивуюсь я...
Кремпський
І я також.
Орішевський
Даруйте,
Мої панове! Я також, як ви,
Здивований, але велить звичайність
Нам перше кубки спорожнить...
Мамай
Авжеж!
А потім вже й про справи військові
Нараду розпочати.
(Підносить кубка вгору).
За звитягу ж!
П'ють. Касильда, одпивши трохи, відходить з усмішкою набік.
Кремпський
Нема що радитись, коли гетьмана
У час призначений чомусь нема.
У хвилю цю лишати військо годі,
Тому кажу: останню раду най
Відбудуть тут гетьмани славні...
Мазепа
Авжеж!
А ми повинні буть при війську.
Наливайко (встає.)
Гаразд, ідіть: в свій час подам я гасло,
Як і умовилися ми. А я
Вже сам з Грицьком пораджуся востаннє.
Мамай (чухає потилицю).
Розмордувало вас!.. А тут же мед! —
Боїшся проковтнути язика...
(Бистро наливає кубка й п'є).
Наливайко
Червоного нап'єшся незабаром,
А потім видно буде!..
Всі
(вклоняються господині; до Наливайка).
Будь здоров,
Та не забудь, що північ наступає.
(Виходять).
Наливайко (їм услід).
О, не турбуйтеся!..
Павза.
Касильда
(почуває себе ніяково й хвилюється).
Ну, що ж, гетьмане,
Наш лицарю преславний,— вип'єш ще?
(Підходить до столу й наливає).
Наливайко (з усмішкою).
Чому і ні, але... чому ж собі
Не наливаєш ти, прекрасна пані?
Касильда (наливає й собі).
Гетьман у добрім гуморі, я бачу,
Десь доброго чогось собі чекає
Від бою цеї ночі?
Наливайко
Так, чекаю.
Касильда
Останнім разом в Білій Церкві
Гетьман, здається, теж веселий був,
Хоч доброго нічого там не сталось.
Наливайко (глузливо).
Не сталося?.. А шлюб з гетьманом твій,
Вельможна пані!
Касильда (спалахнувши).
Шлюб? Глузуєш ти?..
Наливайко (спокійно).
Крий Боже! І чому вельможна пані
Гадає, що це глум?..
Касильда
(тамуючи хвилювання).
То прошу ж пити...
(Торкає своїм кубком Наливайкового й надпиває).
Скажи мені, гетьмане Наливаю,
За що ти так зненавидів мене?
Наливайко (похлинувшись).
Оце, най Бог боронить! Хто сказав
Тобі, вельможна пані, цю дурницю?..
Зненавидів... За що?
Касильда
Тебе питаю.
Наливайко
Я ворогів ненавиджу й тому
Їх б'ю, аби доскочив.
Ти ж, вельможна...
Касильда
(не спускаючи з нього очей).
Відтоді, як побачила тебе,
Спокою я не знала...
Наливайко(здивовано).
Та чому?!
Касильда
Чому?.. Сама не знаю досі я...
Здавалось тоді, що із тобою
Вийшла в життя моє марудне радість.
Що в темряві шляхетського життя —
Нудного й сірого в своїй пишноті —
Зійшло мені давно бажане сонце,
Що і мене покликав бучний степ,
Як лицарів своїх, як і тебе,
До втіх, іще не знаних і чужих
Гербованій пишноті. Серцем всім
До тебе линула, гетьмане красний,
І годна все була тобі віддать
Лише за те, щоб з вами бути...
Наливайко (вражений).
Ти?!
Касильда
Здавалося так іноді, кажу...
Чому ж не п'єш, мій лицарю прекрасний?.
Це не отрута — ні, це добрий мед...
(Торкає його кубка. П'ють).
Хоч іноді бувало і таке,
Що годна я була не лиш отрути,
Але й тортур тяжких тобі завдати...
Наливайко (вражений).
Мені?! Та за що ж?
Касильда (наливає).
Вип'єм ще, гетьмане!
П'ють.
Відтоді ще, як вітром степовим —
Яка краса! яка краса! — упав
Ти несподівано зненацька так
На замок Калиновського й його
Пустив за димом і пожакував...
Наливайко (нахмурившись).
Вітця мого убив магнат скажений...
Касильда
...Відтоді ще, як на магнатство наше
Повіяв жахом ти неждано з степу,
Я стежила твій шлях аж до Литви —
Кривавий, грізний шлях... В душі моїй
Прокинулась гербована шляхтянка,
Відчула я, що ворог ти страшний,
Перед котрим тремтять Річ Посполита
І віра прадідівська католицька,
Перед святим отцем, якого знаєш
І ти, перед животворящим крижем
Заприсяглася гордим серцем я.
Помститися... Але... коли тебе
В Шершнях побачила я вперше — враз
Розвіялась моя знанависть димом,
І хоч огнем ти спалахнув тоді
Ворожим і страшним, але від того
Іще гарнішим став... Моя зненависть
Поволі обернулась у кохання...
Так. Так... Не смійся, а випий краще ще...
І я з тобою...
П'ють.
(Продовження на наступній сторінці)