«У чужому гнізді» Андрій Чайковський

Читати онлайн історичний роман Андрія Чайковського «У чужому гнізді»

A- A+ A A1 A2 A3

Таким закінченням справи, шляхта не була вдоволена. Покійний Стефан Яців Тарасович, мав в Закуттю багато свояків. Вони ходили поміж шляхту і бунтували проти барона. Підчас Стефанового похорону шляхта була так роз’ярена, що трохи не напали на двір. Баронова поприсилала була з двора ріжні потреби на похорон. Свояки Стефана всьо повикидали, а післанця трохи не вибили. Баронова ще гірше налякалася шляхотської пімсти.

Не довго прийшлося на неї ждати. Одного вечора виїхав барон в поле патролювати, чи йому хто шкоди не робить... Його привіз відтак кінь з прив’язаними попід животом ногами, смертельно побитого. Барон цілий місяць хорував, й так вмер. Баронова осталась бездітною вдовою.

III.

Хто побив барона, осталось тайною, хоч підозрівали свояків покійного Стефана Яцевого. Але баронова не доходила до того. Не було ніякого слідства, ні комісії. Умер тай годі.

Баронова приняла усе, як кару за невинно пролиту кров та все їй здавалося, що за мало тої покути. Вона конче хотіла ще винагородити кривду Стефановій рідні. Але як це зробити? Горда шляхта не прийме ніякої нагороди. Про це баронова знала здавна. З другого боку вона боялася, щоби шляхта не робила їй пакости, проти котрої сама ніяк не устоїть. Добрі відносини, які були споконвіку між двором а Закуттям, попсував барон — і тепер треба було все те направити, а ні, то хоч з села втікай.

Покійний Стефан Яців полишив двох синів, ще парубків, на 20 моргах шляхоцького ґрунту, значить вільного від панщини і всяких повинностей. На ті часи називалося це, дуже марним господарством. Старший син, Федьо, мав тоді 26 літ, і цілком удався в небіщика Стефана. Був спокійний, та повільний до всего. За те молодший Михась, був запопадливий, енергічний, а при тім сильний і гарно збудований.

На того то Михася, звернула баронова за порадою свого брата Станіслава графа Бабинського своє око. Рада в раду — баронова вирішила приняти Михася Стефанового Тарасовича до двірської служби, за економа. Такий плян підпер також місцевий мандатор Яричовський, чоловік бувалий й обзнайомлений з своєю службою. Він зміркував зараз, що баронова не дасть собі сама ради, ні з офіціалістами, ні з вищою службою, ні з підданими, на котрих треба доброго батога й залізної руки. Яри-човський толкував ще, що конечно потрібно якогось спійла, котре би лучило двір з закутянською шляхтою, бо коли ще й тих баронова буде мати проти себе, тоді хоч з двора втікай!

Плян був добрий, лиш виконання його дуже важке.

Бароновій якось удалося звабити Михася до двора, та він ані слухати не хотів про це, щоби мав стати за "воконома".

— Ні прошу ясної пані, тому ніяк не бути! Ніхто з моїх предків не був слугою і я не буду. Я до вас ніякої злости не маю. Смерть мого вітця вже спокутував покійний пан барон, але за слугу я не піду!

По такій різкій відмові, баронова втратила всю надію. Не втратив її ще Яричовський.

— Пані бароново! Так просто з моста з ними не можна... треба делікатно. Я сам походжу з такої шляхти і знаю як вони думають. Прошу це полишити мені. Я зроблю так, що ніби то він економ не буде а однак буде робити економську службу, і буде робити краще, як хто другий, бо не буде красти і всего гаразд допильнує...

— Труднож бо тим людям так дуже кланятися! — замітила баронова.— Я би з ними рада як найкраще, а вони все окунем стають Коли так, то краще дати всему спокій...

— Ні, ясна пані! Тепер, коли вже розпочалося, треба конче довести діло до кінця. І так вже шляхта заворушена ще гірше. Закутянці обидилися тим, що пані хотіла одного з них зробити економом...

— То робіть як самі хочете... я на все годжуся. На тій підставі Яричовський взявся до діла по свому.

Стрінув раз Михася, і каже до нього:

— Я би мав з вами, панє Міхалє, дещо поговорити...

— Коли воно то є, що мені баронова говорила, то краще не говоріть, бо з того нічого не вийде.

— Воно ніби то, а ніби що іншого... Баронова вас обидила, і то дуже. Вона це пізнала і хотіла би направити...

— Чим мене обидила?.. Хіба ви маєте нагадці мого тата? То вже пішло все на суд Божий і нема про що говорити...

— Я не про те говорю. Баронова манила вас до двора за економа... Де ж це можливе? хто видав, щоби вільний шляхтич був панським слугою?., фе!

— Правда, що так? Я то сам сказав бароновій.

— І я так, панє добродзєю, бароновій пояснив і вона зараз зміркувала, що зробила зле. Але даю вам слово чести, що вона так не думала. Хотіла сказати, що іншого, а вийшла з того велика нісенітниця. Двір зробив вашій родині кривду, велику кривду, через те, між двором а шляхтою не може бути добра. А баронова, бачите, хотіла би ті відносини направити, шляхту придобрити... І гадала собі, що найлекше то зробить, коли ви, те ціле її майно візьмете під свою опіку... не як слуга, економ чи що там, лиш яко приятель і добрий сусід, як шляхтич, котрий уміє бути великодушним і вибачити, панє добродзєю, заподіяну йому кривду...

— Я вас не розумію, панє сендзьо!

— Повірте мені, що наша баронова добра людина, але дуже бідна. Що вона напросилася свого покійного мужа, щоби дав спокій тим процесам, щоби шляхті не робив кривди.. Нічого не помогло. Ет! най йому Бог дасть там царство небесне, панє добродзєю, але то не була нашого гнізда птиця...

— Та воно таки на це виходить, що я мав би піти в службу до двора...

Борони Боже! Того ніхто б не посмів від вас жадати, пане добродзєю... То лиш баронова не по-розуміла і вирвалося їй таке слово. Ви були би на своїм, жили би зі свого, лише приходили би наглядати, що в дворі діється, як що робиться. Тоді і шляхта іншим оком буде на двір дивитися, і все буде, панє добродзєю, гаразд.

— Але чи мені на те все стане часу?

— Як не стане часу, то другі за вас зроблять. У нас підданців є доволі, вистане ким і вашу ниву обробити... Та й про нагороду для вас буде пам’ятатися...

— Як же то?

— От наприклад так: Баронова дає вам на власність рустикальний ґрунт в своїм домініюм, дає вам удержання на кілька штук худоби на двірській паші, а ви за те доглядаєте, розуміється, ще за окремою нагородою її добра...

— Але все я би мусів у дворі мешкати, бо мені з Закуття було би трохи за далеко...

— А як би вам баронова на двірськім ґрунті, тім що вам дарує, поставила хату, то що?

— Ну, то я би з того ґрунту мусів панщину відробляти...

— Хрань Боже! Грунт той, панє добродзєю, що вам його баронова віддасть на власність, буде зараз окремим письмом увільнений від всякої панщини.

— Треба би над тим подумати... то не щобудь...

— Добре, добре! певно, що то важна річ. А коли надумаєтеся, то зайдіть до мене і підемо оба до двора.

Михась став роздумувати: "У мене ґрунтець невеликий, а коли з братом поділимося, то буде ще менший. Інтерес трафляється добрий. При щирій праці можна б за кілька років стати добрим господарем. Дві лише перешкоди: що скаже на то родина і що скаже шляхта? Мали би мене відцуратись задля того, що я став двораком, то краще остатись бідним... Невдовзі стрінув Михась Філіпка.

— Дзінь добрий, вуйку!

Філіпка майже всі молодші шляхтичі кликали "вуйком", бо кожний майже був з ним блище чи дальше споріднений.

— Дзінь добрий! Як ся маєш, панє Міхалє?

— Вуйку, порадьте мені, бо бігме не знаю сам, що зробити, куди йти, як на розстайній дорозі...— і Михась оповів цілу річ так, як йому Яричовський говорив.

Філіпко слухав уважно, пикаючи люльку. Посідали на панськім окопі.

— Воно інтерес добрий,— каже Філіпко,— та й вашого шляхотства не поганить. Як би то було справа з небіщиком бароном, я би вам відраджував, бо не без того, щоби ви коли не взялися за чуби. Але баронову знаю від дитини. Вона між нами виросла. Серце у неї золоте, але вона дуже бідна. Той кукурудзяний барон приплентався десь з Волохів і світ її зав’язав. Добре зробите панє брацє, добре. Вона страх хотіла би нагородити кривди вашій родині за небіщика вашого родича і на добру гадку прийшла. Тепер Закуття перестане дивитися на двір вовком...

— Але мені саме про шляхту ходить, що вона скаже? Бо мали би мене двораком дразнити і від мене сторонити, то краще не хочу нічого!

— Хіба дурний би таке зробив. Або ж то ви будете на економці сидіти, чи що? Я не виджу жадної в тому перешкоди...

Михасеві начеб камінь з грудей зсунувся. Філіпко славився на усе Закуття найрозумнійшим чоловіком. Всі про це знали і з тим числилися. Він мав у селі повагу не лише своїм розумом, а також і цілою своєю поставою. А під кулаки його також не попадайся, тим більше, що за ним стояло двох зятів, та двох синів, як дуби і пів Закуття свояків.

Доперва тепер розповів Михась усе матері, покликуючись на повагу Філіпка. їй спочатку стало ніяково, коли подумала, що прийдеться господарити з непорадним Федем. Але чи то Михась за море йде, чи що? Таж і він в потребі порятує...

Тепер вже прикликали до ради дальшу родину, братів, мами й тати і всі на це пристали. Родині через це не зробиться нечести, а може трафитися деколи яка дурничка. І до ліса ліпше буде піти, і худоби двірські сіпаки не займуть, коли б у шкоду попалася, і все буде в пригоді порятунок. Або то чи раз бували такі голодні роки, що шляхта аж на Поділля за кукурудзою їздила?

Коли вже справа перейшла всі інстанції, Михась надягнув нові чоботи, суконні штани, камізельку і сиву батькову капоту, підв’язав шию гарною хусткою, підкрутив чорний вусик, надяг високу сиву кучму і пішов до Яричовського.

(Продовження на наступній сторінці)