«Стріла» Василь Бобинський

Читати онлайн вірш Василя Бобинського «Стріла»

A- A+ A A1 A2 A3

I

Пущені пруживим, тугим луком,
В чорну пітьму дзвінко полетіли

Ковані огнистим Локі стріли.
Чорну ніч розколивали звуком.

Горда дума на чолі блідому:
Десь судьба захована в безмежжі!

Блиск вогню цілує горді вежі,
блиск вогню на овалі шолому.

Непобідна посестро валькірій!
Чом ця стрілка збилася з дороги,

Заблукала в мій далекий вирій?
Адже я співець убогий,

Не герой, що переміг Ліндвурма!
Я лиш тиха арфа — я не сурма.
II

Де заховано твій безцінний дар —
Крилату гостю з вістрям золотим?

Великий світ. Та радитись ні з ким
Не має в ньому мандрівний кобзар.

Великий світе! Замалий твій храм
Для світлих жарів — золотистих стріл!

Створю ж у серці другий небосхил,
Йому в опіку скарб цінний оддам.

І вже іду веселими стежками
У світ, у світ — іду, немовби плив.

Несу пісні, змережані казками,
І повні жмені повседневних див.

Торкаю струни вмілими руками,
Вони ж бринять, як усміхи тятив.

III

Гей, несу я казки та пісні,
Гей, мандрую від хати до хати.

Але мре моє слово крилате
І минають без радощів дні.

Десь у темній печері на дні
Змій поклав свої царські палати

І віки вже те царство прокляте
Глушить людські казки та пісні.

Прийде час. Вирву з серця стрілу.
Стане арфа напруженим луком,

І розітнеться спів золотий.
І на вкриту кістками скалу

З диким ревом смертельним і грюком
Впаде мертвий побіджений змій!

1925