— ...Але тільки в принципі, — похитав головою Ідерський. — Так, мені теж імпонує гіпотеза про взаємний обмін матерією між сусідніми Світами. Цілком можливо, що саме так воно й є. Але у ваших міркуваннях відсутня навіть згадка про... час і відстань. Ви тільки прикиньте — і одразу переконаєтесь, що коли б перед нами була ще тисяча років життя, то й тоді ми не наблизилися б до ядра цієї Галактики на якусь помітну відстань. А камер анабіозу на "Вікінгу" нема.
— А може, до того тунелю кілька місяців польоту! — кинув репліку Нескуба, розчарований міркуваннями Ідерського. — Може, тут рукою подати!
Ідерський видивився на капітана, поплямкав губами і вибачливо всміхнувся:
— Ви мені даруйте, але це вже, знаєте, ворожіння. Може, близько, а може, недосяжно далеко — це не науковий підхід до проблеми.
— Що ж ви пропонуєте? — холодно спитав Нескуба, уже шкодуючи, що вирвалось оте "може".
— Я вважаю: треба промацувати простір за допомогою гравіметрів, і коли виявиться гравітаційний осередок, прямувати до нього.
— Так, гравіметричні дослідження треба провадити безперервно, — погодився капітан. — Але їхній ефект міг би бути значно більшим, коли б "Вікінг" рухався у напрямку ядра.
— Імовірність тут не набагато вища від нуля, — не поступався фізик. — А от пошуки в "поясі життя", як висловився Лойо Майо, відкривають більшу перспективу. Висадившись на котрійсь із планет, а вони тут, безперечно, явище не рідкісне, ми тим самим утвердимо, закріпимо найдальшу межу земної ноосфери[9]. Хіба це не велична мета?
— Не бачу ніякої величі в тому, щоб відмовитись від усього людства, — сказав Нескуба. — Наше існування втрачає сенс.
Деякий час усі мовчали. Капітанова репліка змусила багатьох замислитись.
— Як на мене, — обізвався психолог Ілвала, — то напрямок до ядра видається перспективним. Збільшується імовірність попадання, а найголовніше — з'являється орієнтир, мета, до якої слід прагнути. Маю на увазі те, що нагадав капітан, — наш Всесвіт, рідну Землю...
Нескуба слухав Ілвалу, і настрій його кращав з кожним словом психолога. Може, таки вдасться переконати уперті голови!
Услід за їлвалою підтримав капітана Павзевей. Але астрофізик Хоупман... Цей вважав, що пошуки зворотного тунелю — справа цілком безнадійна, і від неї треба відмовитись із самого початку, щоб потім не зазнати гіркоти невдачі й розчарувань.
— Ви кличете нас у примарний світ ілюзій, але той, хто не зважає на реальність, неминуче зазнає краху.
"От тобі і Хоупман, — з прикрістю думав капітан, — отакий маленький, кволий чоловічок, а розговорився — Ціцерон!"
— Тут капітан і психолог дуже красиво говорили про "Рідну Землю", — певне, ці слова в них з великої літери, — зворушливо говорили. Справді, хто з нас не хотів би повернутися додому — під шатро голубого неба, у сферу звичного тяжіння? Хто не хотів би з'єднатися з людством, яке, певно, досі вже піднялося на ще вищий щабель. Та погляньмо правді у вічі. Де наш Всесвіт? Де наша Земля? Чи є хоч найменший шанс повернутися? Хоч один з мільйона, ба навіть мільярда? Можна з певністю сказати: немає. Ми назавжди втратили Землю, від неї нас відділяють океани Часу...
"Говори, говори, безкрилий чоловіче... — хмурився Нескуба. — Яке ж то життя без великої мети?"
— Та ще й невідомо, які властивості даного простору, — провадив далі Хоупман, — як він себе поводитиме. То чи не краще всі зусилля спрямувати на пошуки планети, на якій можна осісти?
— Логічно, — вигукнув Алк. — Якщо підходящий грунт... Я в широкому розумінні...
"Ще цей ботанік встряє, — роздратовано подумав Нескуба. — Хоупман — голова! А яке там у тебе "широке розуміння"?
Капітанові було неприємно слухати Алка, відчував якесь глухе невдоволення проти ботаніка. І водночас було прикро з цього. "Невже ревнощі? — подумки дивувався Нескуба. — Ще цього бракувало!"
Долю дискусії вирішило жіноцтво. І не на користь пропозиції капітана Нескуби. Навіть Еола висловилась за те, щоб шукати притулок тут, у цьому незвіданому космосі.
— Хочеться простору, вітру, пахощів трави!.. — Еола аж руками змахнула, аж засміялася. — А то в гонитві за нездійсненним отак і звікуємо у цій металевій бочці!
В її словах стільки було запалу і сама вона світилась такою жагучою красою, що Нескуба на мить завагався: а може, й справді облишити мрію про Землю? Закоренитися тут, започаткувати нову цивілізацію? Але ні, його натура не могла примиритися з цим. Відчував гіркоту на душі, а "новопланетників" вважав мало не відступниками. Та нічого не вдієш, коли вони взяли гору.
— Ну що ж, — зітхнув капітан, закриваючи нараду, — нехай буде так, як того хоче більшість...
"Вікінг" почав заглиблюватись у "Пояс життя".
Минали довгі, тяжкі роки, протягом яких екіпаж "Вікінга" зазнавав жорстокої скрути, коли нервове і фізичне виснаження навіть у найвитриваліших викликало апатію. Навколишній простір здавався пустелею без берегів, у глибинах якої ледь мріли світні цятки. Життя на кораблі зробилося таким одноманітним, що інколи здавалося, ніби зупинився час. Звичайно, робилися спроби розворушити, чимось зацікавити людей — ігри, вікторини, спектаклі і т.п., але ніщо не могло сколихнути тяжкої води байдужості. Навіть шахи... Не нудьгували тільки вчені та ще Алк, — той у своїй оранжереї невтомно провадив селекційні досліди. Лише відкриття, може, навіть потрясіння могло збадьорити екіпаж, зарядити наснагою. І таке відкриття сталося. На 6-му році нового літочислення недремні вартові космосу — астрономи — помітили планетну систему, досі приховану від їхніх очей хмарою космічного пилу.
Звістка, наче електричний розряд, миттю пронеслася по всьому кораблю.
— Планети?!
— Невже це правда?
— Пристань...
— Нарешті!..
Люди ніби прокинулись зі сну: вигуки, сміх, жарти, — усіх охопила ейфорія.
А в рубці керування йшла інтенсивна робота. Досліджувались параметри планет, спектр центрального світила, яке мало незвичайну будову, — плескатий, видовжений диск, його фотографія тремтіла в руці Нескуби, капітан з гіркотою думав: "Чуже сонце..."
Майже півроку бортового часу втратили на попереднє вивчення планетної системи. Із вісімнадцяти масивних планет для посадки обрали п'яту, яку одразу ж і охрестили: Гантеля. Маса її майже втричі перевищує масу Землі, а за формою вона скидається на гігантську гантелю. (Інші також мають неправильну форму — то схожі на бруски, то на зрізані піраміди тощо).
Основні характеристики Гантелі:
Атмосфера має приблизно 32% кисню, 65% азоту;
тяжіння помітно різниться на полюсах і в центрі, в середньому на якихось 15–20% перевищує земне;
гідросфера — 31% усієї поверхні в основному зосереджена в океані, який заповнює центральну впадину поміж двома півкулями, тобто покриває ручку "гантелі". Досить велика хмарність;
щільність — 7,5 г/см3.
Гантеля робить один оберт навколо своєї вісі за 13 годин.
Тривалість року — 218 земних діб.
— Ну, що ж, дім нібито непоганий, — сказав Ілвала, сподіваючись хоч трохи розворушити капітана, що похмуро переглядав картки, видані електронним мозком, — усього є доволі.
Нескуба, помовчавши, буркнув:
— Невідомо тільки, чи цей дім порожній...
— О, якщо там є господарі — це ще цікавіше! Капітан поглянув на нього, як на підлітка:
— Цікавіше... А що, коли вони агресивні? Що, коли їхня мораль велить проганяти непроханих гостей? Ви над цим не замислювались?
— Правду кажучи, мені це й на думку не спадало, — спокійно відповів Ілвала.
— А ми ж зовсім беззбройні. Це вас не турбує?
— Аніскілечки. Я глибоко впевнений, що свій витвір, який зветься "Людство", Природа видала в одному-єдиному екземплярі.
— Цей висновок, можливо, справедливий щодо нашого Всесвіту, — поступився капітан. — А де гарантія, що в цій, сусідній сфері немає ще одного примірника?
Павзевей, що сидів за пультом керування, обернувся до співрозмовників:
— Нічого, якщо й є, то ми встигнемо підготуватись! Вийдемо на планетарну орбіту — пильніше придивимось до планети...
— Звичайно, таких гарантій немає,— замислено сказав психолог,— але вірогідніше припустити: раз фундаментальні закони Природи зберігають свою силу і тут...
— Саме з огляду на це, — перебив Нескуба, — можна сподіватись, що й тут виникла мисляча матерія!
— Якщо виходити з припущення ізольованості, окремішності світів, — не відступав Ілвала. — А я дотримуюсь того погляду, що всі вони, скільки б їх не було, поєднані між собою і становлять, якщо хочете, єдиний Надвсесвіт.
На це Нескуба не відповів нічого, лише знизав плечима і знову взявся перебирати картки.
Ілвала подався до обсерваторії, де Лойо Майо та Олександр Осипов навпереміну спостерігали жадану для землян планету.
(Продовження на наступній сторінці)