21 травня освітній омбудсмен презентував результати соціологічного дослідження щодо ставлення батьків учнів 12-18 років до реформи профільної середньої освіти, яке провела на його замовлення компанія «Active Group».
Я багато писав про те, що профільна школа, розбудову якої штурмує МОН та усілякі грантівські організації, не має підтримки серед батьків. І тому із зацікавленістю прочитав анонс презентації цього дослідження.
Але був дуже здивований, коли під анонсом з’явилася відповідь омбудсмена на звернення одного із слухачів стосовно можливості задати запитання після презентації. Ця відповідь була наступною: «Запитання після презентації не передбачені». Ось так! Споживайте те, що вам кажуть, і немає чого задавати запитання.
Після цього моя зацікавленість до результатів дослідження суттєво зросла. Дуже сподівався, що, крім релізу, освітній обмбудсмен опублікує повний звіт із текстом запитань до респондентів, із поясненням методології дослідження, механізму формування вибірки респондентів, з таблицями і графіками. Але нічого подібного не знайшов. Лише куций пресреліз.
Тож довелося добряче пошукати додаткові матеріали в мережі, переглянути ряд повідомлень журналістів інших видань, щоб нарешті зрозуміти, а що то було? Чи не НЛО?
Почнемо із того, що головний заголовок офіційного пресрелізу Служби освітнього омбудсмена бравурно проголошує: 45% батьків підтримують реформу профільної середньої освіти! Мовляв, дивіться, майже половина «за», можна малювати слайди для міжнародних донорів і рапортувати про успішний поступ до фінішної прямої 2027 року.
Але для будь-якого притомного управлінця, котрий розуміє, як працюють соціальні системи, оприлюднені цифри – це не привід для радості. Це привід терміново писати заяву про відставку, визнаючи провал.
Варто лише зняти з офіційного звіту рожеву обгортку й поглянути на реальну структуру відповідей, опубліковану в розширених матеріалах інформагентств та на ресурсах самої соціологічної компанії «Active Group», як «перемога» миттєво перетворюється на управлінський вирок.
Що насправді ховається за красивими «45 відсотками підтримки»? Соціологія показує, що повністю підтримують реформу лише мізерні 14,3% опитаних батьків. Решта – це хитка категорія «швидше підтримують» (30,7%). Іншими словами, це люди, які просто кивнули головою на абстрактне й красиве гасло про «індивідуальну траєкторію навчання». Робити радикальну, найскладнішу за часи незалежності реформу, маючи лише 14% свідомого суспільного ядра – це чисте безумство.
Натомість інша шалька терезів відверто кричить про катастрофу. За даними звіту «Active Group», понад 32% батьків налаштовані скептично або відверто проти змін (21,2% – «швидше не підтримують», 10,7% – «повністю не підтримують»).
Ще 23,1% – взагалі не обізнані з реформою або не змогли відповісти. Разом це понад 55% суспільного відторгнення або повної дезорієнтації. Це вже провал.
Причому цей спротив буде максимально консолідованим, адже батьківський скепсис базується на тверезому розрахунку. Люди дивляться не на міністерські презентації, а на реальність за вікном.
А там – немає відповіді на питання, що реально несе профілізація, крім зменшення кількості предметів та «заглиблення» чи «занурення» в ті, що лишаються; катастрофічний кадровий голод, коли звичайну фізику чи математику скоро нікому буде викладати, а спеціально педагоги для роботи у профільній школі не готувалися; проблема підвезення дітей і обіцяних пансіонів залишається на рівні рожевих мрій; а матеріальна база, як і завжди, тримається на батьківських кишенях.
Тест на реальну обізнаність батьків реформатори теж розгромно програли.
Офіційні результати опитування свідчать, що чітко обізнані з деталями реформи лише 29% батьків. Очевидно, це ті, яких силоміць зганяли на збори, де місцеві начальники плакалися, що якщо не буде профілізації, то державній субвенції – гаплик. І які так обізнані з деталями, що зараз пишуть листи та петиції у всі інстанції з проханням: не руште.
Взагалі не обізнані з деталями – 24,3%, а найбільша група – 46,7% – заявили, що обізнані «частково».
Мати василева! Через рік старт профільної школи, через три місяці пілотні ліцеї починають приймати в 10 клас неНУШенят, а у батьків – «часткова обізнаність».
Це означає, що люди десь чули красиві слова про «академічні ліцеї», але поняття не мають, як це працюватиме на практиці. І чим випускник академічного ліцею відрізнятиметься від випускника теперішнього ліцею з профільними чи спеціалізованими класами.
Як наслідок, у фінальному релізі соціологи змушені були зафіксувати цифру-вирок, яка підриває всю логістику майбутньої мережі: 50,2% опитаних батьків взагалі не знають, де саме їхня дитина продовжуватиме навчання після 9 класу. Половина батьків країни перебуває в стані шоку й невідомості, і лише 25% розглядають варіант вступу до новостворюваних ліцеїв. Хоч і розуміють, що вступити можна не завжди вдало.
І тут не можу не заначити таке. Свого часу Україна вже мала досвід успішної освітньої трансформації. Це – впровадження ЗНО.
Тоді суспільство не просто знало про зміни, воно їх вимагало, бо прагнуло справедливості через тотальну корупцію у вступній кампанії до університетів. ЗНО запропонувало чіткий, зрозумілий кожному механізм складання зовнішнього іспиту, який до запровадження у повному обсязі кілька років апробувався і шліфувався. Тому реформа ЗНО і була успішною та завершеною.
Нинішня же реформа старшої школи нагадує класичний каргокульт. Там, нагорі, щиро вірять: якщо змінити вивіску на старій радянській школі в провінції й написати «Академічний ліцей», то всередині автоматично з'явиться Кембридж. Навіть із трирічним бакалавратом. Не з’явиться.
Побудувати літак із бамбуку й чекати, що він полетить – стратегія сумнівна. Суспільство за роки експериментів стало занадто досвідченим, щоб купуватися на бамбукові макети.
Я не соціолог. Але коли заглибився у ці цифри, то стало зрозумілим чому утаємничені детальні звіти, але поширюються оптимістичні прес-релізи. Тому що потрібно завісити дзеркало ганчіркою, щоб не бачити реалій справжньої ситуації.
Прозора реформа не боїться повних даних. Повних даних зазвичай бояться лише тоді, коли вони можуть зіпсувати красиву презентацію.
Прикро це писати, але на мою думку, 55% батьків, які або нічого не знають, або не вірять чиновникам – це остаточний діагноз фасадному стилю управління.
Люди підсвідомо відчувають, що їхніх дітей знову намагаються зробити учасниками масштабного експерименту без реальних ресурсів, укриттів та інфраструктури. І якщо міністерські стратеги не спустяться з небес до реального стану справ у звичайній громаді, реформа старшої школи, яка дуже потрібна, приречена на імітацію, бо в країні, що воює, люди навчилися цінувати справжній зміст, а не декорації шоурумів.
Тому, читаючи пресреліз освітнього омбудсмена, мимоволі виникає питання: «А чиї інтереси він насправді захищає?» За логікою і законом, мав би стояти на захисті прав батьків, учнів чи вчителів. А виходить – захищає реформаторів та їхні паперові звіти.
Освітній омбудсмен – це адвокат суспільства чи пресслужба реформи? Зрештою, нічого нового. Хто платить гроші – той і замовляє музику.
Автор: Игорь Ликарчук, доктор педагогических наук, профессор.
