И. Ликарчук: общество до сих пор думает штампами

Негативная реакция населения и медиа на ошибки телеучителей ожидаема и прогнозируема

И. Ликарчук: общество до сих пор думает штампами

Автор: Игорь Лікарчук, экс-руководитель Украинского центра оценивания качества образования, и. о. директора Учебно-методического центра обеспечения качества образования.

Мабуть, знайдеться не так багато людей, які б не критикували вчителів за допущені ними помилки під час телеуроків. Фактично, ці помилки стали другою медійною новиною після коронавірсусних.

Та що там «критикували». Деякі журналісти (вимушений їх так називати, хоча вони на це і не заслуговують) нахабно цікавляться тим, а як покарають цих вчителів за помилки..? Отаким є наше суспільство: коли найменший ґандж у когось бачимо на відстані, але не помічаємо того, що власний писок у суцільному бруді...

І було б ще нічого, якби лише недолугі журналісти смакували без зупину цю тему. Але ж її тягають, як Тузик тряпку, й колеги тих, хто вийшов перед телекамерами і наважився стати телевчителем.

Але для початку не про колег.

Упевнений, що така реакція населення та медіа на помилки телевчителів є очікуваною та прогнозованою. Бо у нашому суспільстві дивним чином поєдналися дві практично несумісні його ментальні характеристики.

З одного боку, суспільство на рівні підсвідомості ще й досі думає штампами, що «учитель всегда прав» (свідомо вживаю російську) і не може помилятися, а з іншого у тому ж суспільстві давно сформований імідж вчителя як суцільного невдахи, котрий не знайшов іншого місця в житті, крім школи. І критика помилок телевчителів іще раз, очевидно, є підтвердженням цьому.

Переконаний, що суцільна критика учительських телепомилок стала продовженням тієї антиучительської кампанії, котра була свідомо чи підсвідомо розгорнута в нашій країні упродовж останніх десятиліть. Кампанії, яка не обмежувалася лише інформаційним тролінгом професії вчителя. Але і ставленням до вчителя, котре виявлялося і виявляється у розмірі його заробітної плати (на яку неможливо нормально прожити), зневагою до його професійних умінь і навичок (у школі можна працювати й без педосвіти), принизливою пенсією для педагогів після 40 років роботи у пекельних умовах (не порівняти із пенсіями суддів чи прокурорів), законодавчим дозволом зневажати конституційні права вчителя-пенсіонера шляхом примусового переведення його на контрактну форму трудового договору (начебто в інших галузях пенсіонерів немає) тощо.

Я добре знаю і багато разів писав про те, що український учитель не є безгрішним чи святим. На жаль, у нашому професійному середовищі є чимало таких, які й досі живуть так, як колись писав Тарас Шевченко: «Німі на панщину ідуть, і діточок своїх ведуть». Не раз цитував слова Олександра Довженка, написані десятки років тому: «малонавчений і затурканий учитель - справжня біда для держави»... Це є біда.

Біда для майбутнього держави, для її національної безпеки, бо такий вчитель ніколи не зможе виховати громадянина... Та цю біду, на жаль, у державі усвідомлюють дуже погано.

І хоч дехто сміється над тим, що Президент України В. Зеленський заступився за телевчителів, я вважаю, що він це зробив правильно. Вчитель не може бути поза суспільною критикою та без громадської оцінки його діяльності. Але за умови, якщо суспільство виявляє високий рівень турботи про вчителя, усвідомлення важливості тієї щоденної і, можливо, не дуже помітної роботи, яку вчитель щодня робить.

А тепер про колег, котрі зловтішаються з помилок телевчителів. Для чого це робите, колеги? Заздрите, що не вас запросили на роль телевчителя? Кипить професійна самовпевненість: «я можу краще»? Чи над здоровим глуздом превалює погана професійна вчительська риса: шукати у всіх помилки... Чи самі безгрішні?

Відверто кажучи, я думав, що учительська спільнота масово стане на захист колег. Але, мабуть, гарно думав... Немає сформованої професійної учительської спільноти. А тому й суспільство, в особі далеко не кращих його представників, масово старається вкусити вчителя, як з будь-яких причин, так і без них. Захиститися від цих укусів вчителі й самі не здатні, й немає кому це зробити із сторони.

Отак і живемо. Радощів від такого життя мало.

Оригинал

Освіта.ua
13.04.2020

Популярные блоги
В. Громовой: рубеж необратимости уже пройден Отрицательный отбор в образовании продолжается, ведь уходят лучшие, а «скамейка запасных» почти пуста
Е. Стадный: идея увеличения веса аттестата ошибочна Чем больше будут учитывать аттестат, тем меньше будет шансов у детей с хорошими знаниями из строгих школ
Д. Бабурин: образование за ширмой рейтинговой шкалы За ширмой рейтинговой шкалы 100-200, которую нам каждый год представляет УЦОКО, скрывается реальное состояние образования в Украине
В. Громовой: как спасти образование от развала Как вызвать бешеную ненависть, но спасти школьное образование от окончательного развала
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Світлана Горобець
Згодна з автором статті. І хочу запитати:"А де були всі?". Ті, хто був на уроці, ті, хто фільмував урок, ті, хто випускав його в ефір? Це просто відсутність уваги і культури, на мою думку. Уваги, тому що потрібно швидко-швидко, а культури, тому що коли культурна людина побачить помилку у відповіді кого-небудь, або одязі, чи поведінці, то вона тактовно зверне на це увагу того, хто, на його думку, помилився. Саме тактовно і на його думку. А у відповідь бажано б почути:"Дякую, помилився." Якщо це й справді так. Учителів-критиків не розумію і не підтримую. Я думаю, це ті, що самі нічого ніколи "задарма" не робили. А тепер думки-асоціації. Ми все женемо час. Хоч він і так біжить. А навчання справа неспішна. Це тільки у Азімова все, що потрібно взнати за 8 років, узнається за декілька хвилин.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!