Автор: Александр Мирошниченко, актер, режиссер, драматург.
Інколи надія на те, що начебто фантастичні речі можуть стати реальністю все ж виправдовує себе. Раптом. Несподівано. Найбожевільніші ідеї стають частиною життя. Мабуть, у цьому і полягає суть реформ. Не опускати руки. Вимагати. Іноді битись об стіну. І рано чи пізно ця стіна починає руйнуватись. Так було і так буде.
Зараз мова про підручники. Про ті книжки, які, по ідеї, повинні вводити дітей в чарівний світ знань. Такий собі казковий ключик від фантастичної країни. Тільки от ключик це здебільшого фантастичним аж ніяк не виглядає. Бо є ключиком до чийогось збагачення, а діти тут – лише привід. Хіба для когось секрет, що сфера видання підручників корумпована і геть непрозора?
Окремі скандали з тим чи іншим видавництвом, що час від часу виникають, проблеми не вирішують. І хоча на поверхні все пристойно та демократично, варто копнути глибше - і ти розумієш, скільки доведеться змінювати. І не лише через дискусії, а подекуди і через кримінальні справи.
Власне, рецепт дуже простий. Елементарно простий. Насправді Міністерство освіти не повинно мати ЖОДНОГО відношення до підручників. Крамольна думка? Звичайно, крамольна. Але це єдино можливий шлях реальних реформ.
Тут мова от про що. Міністерство повинно формувати навчальні програми. Якість цих програм – інше питання. Але все ж таки Міністерство повинно формувати програми, контролювати кінцевий результат і забезпечувати фінансування. Це якщо коротко. Принциповий момент! Міністерство в ідеалі повинно визначати мету, а не шлях.
Як це стосується підручників? Прямо. Є програма. Є мета, яку повинні досягнути учні, засвоївши певний обсяг знань. А от яким чином педагог цього буде добиватись – його персональна справа. Він звітується тільки і лише за результат, а яким шляхом вчитель поведе учнів до цього результату – його вибір.
В ідеалі це повинно виглядати так. Видавництва видають підручники. Хай і малими тиражами (для презентації). За свій кошт видають. Презентують ці зразки вчителям. Не директорам шкіл, не методистам, не чиновникам, а саме вчителям. Кожен вчитель самостійно обирає той підручник, який йому до душі. Відповідно, вчитель подає свою заявку директору школи, директор подає зведену заявку по школі до РУО, а ті вже подають заявку на фінансування в Міністерство. Як бачимо, в такій схемі існує прозорість конкуренції. І може виявитись, що гарний підручник маловідомого видавництва захочуть мати багато вчителів і видавництво отримає бюджетні кошті, а якесь видавництво, яке вже багато років видає підручники, взагалі опиниться без грошей і замовлень. Все чесно і прозоро.
Як бачимо, ця схема не передбачає наявність якихось грифів, конкурсів, тендерів. Себто всього того, що є за визначенням корупційним. Вчитель взагалі може сказати, що підручник йому не потрібен, а навчати дітей він буде за власними матеріалами. Це повинно стати правом вчителя. Звичайно, за умови, якщо він свій метод підтвердить об’ємом засвоєних знань своїх учнів.
Парадокс ситуації полягає в тому, що зараз існує багато гарних підручників з різних предметів. Але міністерський гриф вони не мають. Тому не мають і бюджетного фінансування. З іншого боку, більшість офіційних шкільних підручників - це зразок вбогості як форми, так і змісту. Кострубато (а часто безграмотно) написані, з примітивним оформленням, нецікаві дітям. Де яскраві, суперові ілюстрації? Де цікаво написані тексти? Правильно! У підручниках без міністерського грифу.
У коментах до іншого мого посту я чотири рази просив представника видавництва ГЕНЕЗА (хто не знає – це найбільший видавець підручників в Україні) навести бодай ОДНУ схвальну рецензію бодай ОДНОГО відомого літератора на їхні підручники з літератури. У відповідь отримав гнівну відповідь у стилі: «Яке право ви маєте критикувати?! Це лише ваша персональна думка! Ви не професіонал у цій сфері!»
Парадокс в тому, що я якраз саме професіонал в літературі і відрізняти халтуру від якісної книжки не тільки можу, а й зобов’язаний. Але мова не про мене і не про ГЕНЕЗУ. Просто це показовий приклад того, як будь-які зміни в царині шкільних підручників наштовхуються на шалений супротив. Чому?
Ну хоча б тому, що, наприклад, та ж ГЕНЕЗА минулого року отримала з бюджету 60,13 млн. грн. І ви хочете, щоб вони відмовились від цього? Хочете, щоб добровільно почали грати за правилами чесної конкуренції?
Нам, батькам, важливо зрозуміти, що до нас ця тема має відношення з двох причин. Перша - це бажання, щоб наші діти вчились за нормальними підручниками, Друга – бюджетні кошти, що витрачаються на підручники – це гроші платників податків – себто наші з вами гроші.
І ось тут надважливо нарешті почати говорити правду. Час почати називати халтуру халтурою, а корупцію корупцією. Переконаний, що нормальні вчителі також зацікавлені в тому, щоб мати гарні підручники. Бо це їх робочий інструмент. А хіба може майстер бажати мати поганий інструмент?
Прекрасно розумію, що ця сфера настільки корумпована, що без запеклих боїв змін не буде. Але хіба є альтернатива? Хіба можливо і далі жити за такими правилами?
Звичайно, ні. В жодному разі!..
Оригинал
