Автор: Александр Мирошниченко, актер, режиссер, драматург.
Про безглузді ритуали.
Усі ритуали можемо розділити на дві групи. На ті, які мають сенс, і на ті, сенс яких давно втрачено.
Саме до других ми можемо віднести обов’язковий шкільний атрибут – шкільну лінійку.
Навряд чи хтось може логічно пояснити а для чого власне з фанатичною впертістю всі дотримуються цього пафосного ритуалу. Він став таким же обов’язковим атрибутом шкільного життя, як і салат «Олів’є» на Новий рік.
Якщо проаналізувати, відкинувши вбік емоції, просто поміркувати: для чого і для кого все це?
Ну для першокласників та випускників це має ще якийсь сенс. Для всіх інших учнів – не дуже приємна процедура. Чому неприємна? Невже хтось може подумати, що дитина може отримати задоволення від процесу стояння на місці протягом години-півтори та вислуховування офіційно-занудних промов адміністрації школи та спеціально запрошених гостей?
Хто власне отримує задоволення від шкільної лінійки? Батьки, які мають привід для фотосесії своєї дитини, запрошені депутати, які мають можливість прорекламувати себе, представники керівних органів освіти, які успішно імітують діяльність. Оце і все.
З першого дня в першому класі до останнього дня в 11 класі дитина привчається по суті брехати. Робити вигляд, що формалізоване та нецікаве збіговисько має бодай якийсь сенс. Замість свята – імітація.
І хіба ж хтось запропонує замість формально-радянського заходу організувати справжнє свято для дітей? Ні. Всі роблять вигляд, що стояння на місці під занудні промови і є святом.
Звичайно, в СРСР шкільні лінійки мали сенс. У рамках ідеологічної парадигми тієї держави. Але! Держави вже не існує! Держави не існує, а ритуали залишились. І не так страшно, що залишились ритуали. Страшно що залишилась традиція імітації.
Чи це надважлива тема? Мабуть – так. Бо лінійка – найяскравіший прояв базових проблем нашої школи. Наочна ілюстрація. Свято для дитини чи дитина для свята? Школа для дитини чи дитина для школи? Чим є дитина? Статистичною одиницею чи головною цінністю? Ось про це варто поміркувати, стоячи на черговій шкільній лінійці і намагаючись не заснути під промови тих, хто начебто опікується дітьми. Чи все ж таки не дітьми?..
Оригинал
