— А те, що зараз скрізь бунти йдуть, і ми зробимо бунт... Тільки нікому не кажіть!..
— Не погодяться... на бунт...— сумно відказав Черненко.
— Ого! Не погодяться? — потряс кулаком Бізон і переконано додав: — Погодяться!
Онуча з якоюсь особливою насолодою калатав у надвірний дзвінок, яким звичайно скликали учнів на обід під час польових робіт. Калатав він швидко, як на пожежу.
Це означало, що всі учні, де б вони не були, мусять прийти до їдальні.
Чергові з скотарень, свининців, молочарень, теплиць посунули до головного корпусу школи. Спочивальні вмить обезлюдніли, і натовп з ста чоловік напружено чекав чогось надзвичайного.
Тривожності настроєві додала ще звістка, що на сьогоднішній педагогічній нараді учитель фізики Корчук, молодий і жвавий чоловік, улюбленець учнів, зчинив скандал. Пошепки переказували, що Барацького він назвав тюремщиком за те, що той наполягав на балотуванні. Всі учителі погодилися з Барацьким, тільки один Корчук казав проти нього, захищаючи учнів...
— Барацький його розщитав...— додавалося при цьому, і ще тихше говорилося: — Він революціонер!..
Нарешті напружене чекання розрядилося. З коридора почулися кроки, і незабаром ціла учительська рада з'явилася, на чолі з Барацьким, на порозі їдальні. Позад їх Онуча ніс якусь скриньку, накриту зеленою хусткою.
Учні, як вівці, збилися в один куток їдальні. В той час, як учителі стали осторонь, на середину зали вийшов Барацький, заклавши руки за борт єнотової шуби"
Онуча розставляв принесене приладдя і гуркотів деревяними кулями в скриньці. Він так довго порався з скринькою, що це нарешті набридло, і Барацький многозначно подивився на нього. Онуча зрозумів, що переборщив, стараючись, і затих.
— Панове, педагогічна рада,— Барацький повів очима на вчителів,— педагогічна рада ухвалила викрити злочинців, які вчора зробили капость нашій шановній Софії Андріївні Фукс та цієї ночі вибили вікна в моїй квартирі, перевести балотування...
Барацький допитливо оглянув учнів, але всі вони стояли смирно і дивилися просто йому в вічі. Задовольнившись оглядом, Барацький казав далі:
— Педагогічна рада, розглянувши суть вчинків невідомих злочинців, знайшла, що такі діла в школі неприпустимі, що вони руйнують спокій та порушують нормальний хід навчання, в якому зацікавлені однаково всі — і учні, і вчителі... Педагогічна рада разом з тим не знайшла іншого способу викрити злочинців, як перевести балотування... Злочинці мусять бути викриті що б там не було, ви мусите допомогти нам у цьому і таким чином захистити лад у школі і спокійне навчання надалі. Кожен з вас, поклавши руку на серце,— Барацький продемонстрував це, поклавши руку на те місце, де мало бути серце,— поклавши руку на серце, мусить висловити своє підозріння, кинувши в правий чи лівий бік дерев'яну кульку...
Онуча підніс до Барацького скриньку з кульками, і він, взявши одну з них, потряс нею в повітрі.
— Коли ви певні, що учень, якого балотуємо, не винен, ви покладете кулю в правий відділ скриньки, а коли у вас є підозріння, кладіть кульку в лівий відділ...
— Про те, хто куди кластиме кульку, ніхто з присутніх і я сам не знатиму. Підрахувавши кульки, ми дізнаємось, на кого більше думають... Отже, покликавши на допомогу Всевишнього, прочитаємо молитву, щоб господь допоміг нам виявити справжніх злочинців і не допустив обвинувачувати невинних...
Хватько велебно прочитав кілька молитов, і настрій був створений.
Процедура тяглася довго. Учні переминалися з ноги на ногу, але сісти не насмілювалися, коли учителі та завідувач стояли.
Потроху в задніх рядах, де переважно скупчилися малюки, почалося підозріле шарудіння. Нашвидку першокласники та другокласники умовлялися балотувати за Коржова та Хватька. Це придумав Черненко з тим розрахунком, що коли в злочинці через балотування попадуть любимчики, то тоді підозрілий елемент не так буде притиснутий і балотування втратить свою вагу.
Помітивши заворушення в задніх рядах, Барацький зупинив балотування і, щоб підтримати настрій, сказав:
— Панове, кидаючи кульку, ви мусите почувати себе, як на сповіді. Ви мусите щиро висловити свою думку пам'ятаючи, що безневинних людей обвинувачувати не можна, що це гріх великий і непростимий...
Сказав це Барацький тому, що в його педагогічній практиці траплялись уже випадки одностайної змови учнів, коли кульки попадали тільки в правий бік, а коли й попадали в лівий, то на учнів, що були поза всякими підозріннями начальства.
Барацький, звичайно, не вірив, що балотування викаже справжніх винуватців. Знаючи, що учнівська маса тупа й покірна, що її можна залякати репресіями і страшним судом божим, він ждав од балотування тільки виявлення неблагонадійного елементу, який треба викинути зі школи, уникнувши, таким чином, будь-яких серйозніших заворушень.
Цей спосіб виявляти неблагонадійних вживався чи не щороку, отже, заздалегідь усувалися всі непокірні та бунтливі, що могли б загітувати учнів на вчинки, неприємні начальству.
Балотування мало незабаром закінчитися. Учні померзли і зголодніли.
Всі з полегкістю зітхнули, коли й останню кулю було кинуто в скриньку.
Записував число куль проти прізвища кожного учня Петро Петрович Фукс, найнадійніший між учителів і великий приятель самого Барацького.
— Прибери! — кинув Барацький Онучі, показуючи на скриньку.— Панове, прошу на нараду,— звернувся він до учителів і перший вийшов з їдальні.
Учителі один по одному посунули слідом за Барацьким, а позад усіх догідливо чимчикував Онуча, несучи обережно, немов склянку, скриньку.
— Онуча з бандурою! — розітнувся чийсь зухвалий голос з натовпу, і регіт юнаків, стомлених довгою й нудною процедурою, вибухнув у відповідь на жарт.
ОБЦЕНЬКИ И ЛОМИК
Педагогічна рада засідала вже годин з чотири, але не знать, що там говорилося і до чого дійшли. Найбільше цікавило всіх, хто саме буде жертвою цього балотування, на кого вкаже сліпа доля, та доля, вказівки якої Фукс так старанно записував у журнал.
Короткий зимовий день губив срібно-біле пір'я, і синя вечірня жура сповивала його чоло. Там, далеко, за сніговою рівниною, темно-синьою стіною спав дубовий ліс, і здавалося, що то від його хрусткого чорного галуззя відокремлюється пітьма і, розпускаючись у повітрі, утворює присмерки.
З хащів Вовчого лісу виходила ніч і наступала на снігові поля, аж поки і поля, і садиба Банківської школи не потонули в її чорному морі.
В пітьмі раннього зимового вечора учні кожний по-своєму використовували вільний час, збившись у гуртки або по двоє, по троє примостившись на ліжках.
— На вечері оголосять постанову педагогічної ради! — проголосив Васько, що разом з Бізоном найбільше був зацікавлений у тій постанові, бо передбачав, що саме для нього наслідки балотування будуть несприятливі.
— Чого я найбільше боюся, так це старшокласників,— скаржився Бізон Маркові,— вони, сволочі, злі на мене, бо не слухаюсь...
— Ні, я чув, що старшокласники умовлялися кидати тільки в правий відділ... Фока казав, що так говорили...
— А ти був у Фоки? — зацікавився Бізон,— що ж він?
— Лежить у фершальській хорий... Каже, щоб ми не допускали виключення когось зі школи... Він каже, що коли виключать кого, то всі кидайте школу, вимагаючи повернути документи... Барацький побоїться і залишить...
— Та як же то так? — не розумів Бізон.
— А так. Виключать, приміром, тебе, а всі скажуть, "якщо так, то й ми кидаємо школу..."
— А погодяться?
— Треба, щоб усі погодилися... Всіх усе одно не виключать... Фока каже, що без учнів нікому буде платити та працювати на фермі...
Бізон сидів мовчки і туго думав. У сутінках зимового вечора його постать здавалася чорною огромою, а скуйовджене волосся надавало йому дикого вигляду. В порівнянні з мужньою постаттю Бізона Балан здавався тендітним, як дівчина.
—— Виженуть мене, напевне... Адже ж Кобра давно до мене в'їдається... І Черненка виженуть... От тоді побачиш!.. І нічого ви не зробите, бо якби всі були такі товариші, як ти, тоді ще...— Бізон не докінчив думки, та вона й без його слів була зрозуміла. Митько вірив у Марка, що той для товаришів не побоїться навіть виключення зі школи. Але ж Марко був для нього зразком товариша, а інші? Іншим він не вірив, знаючи, якими шкурниками робляться найбільші проповідники товариства, коли щось зачепить їх особисто.
— Зробимо! От побачиш, що зробимо! І всі підуть вимагати, бо ж підлиз можна застрахати... Підуть... Так і Фока каже...
Незабаром приятелі подалися вечеряти з надією, що кінець-кінцем таємні результати балотування будуть-таки оголошені.
— Панове,— почав Фукс, коли прочитали молитву,— педагогічна рада, розглянувши результати балотування, знайшла, що найбільше голосів подано, як за винних у злочинах, на...— Фукс розгорнув папку, а сотня очей вп'ялися в нього і сотні ушей нащулились, щоб не пропустити жодного слова.
— Найбільше голосів подано за Зорченка Дмитра і Черненка Василя. Інші одержали багато менше голосів. Перших двох педагогічна рада ухвалила звільнити зі школи як вельми підозрілий елемент, а учням: Карпенкові, Савенюкові та Балану зробити попередження. В разі нових якихось злочинів вони будуть виключені зі школи без будь-яких розмов...
(Продовження на наступній сторінці)