Насильницькі дії над дитиною

Насилля над підлітками в проблемній родині за своїми наслідками належить до найтяжчих психологічних травм, що їх зазнає зростаюча особистість.

Порушення, спричинені внаслідок сімейного насилля, охоплюють усі рівні функціонування підлітка: пізнавальну сферу, апетит і сон, провокуючи стійкі соматичні розлади, особистісні зміни, що перешкоджають його особистісній самореалізації та викликають порушення поведінки: агресивність, девіантність, схильність до тютюнопаління, ранньої алкоголізації, наркотизації, суіцидності.

Учені, які досліджують психологію насилля (Зінов'єва Н., Михайлова Н.) стверджують, що спричинена в дитинстві насилля призводить до віддалених наслідків, впливає на подальше життя жертви, оскільки отримала фізичні або психічні травми, формує специфічні сімейні взаємини та провокує розвиток особливих життєвих сценаріїв. Так, у більшості випадків дорослі, які вчиняють насильницькі дії стосовно власних дітей, самі мали невирішений відповідний досвід насилля в дитинстві.

Серед причин насильницьких дій стосовно дітей і підлітків головними є:

• психопатологія батьків, соціальна ізольованість сімей;
• викривлена система життєвих цінностей;
• зруйнована модель взаємин між батьками та дітьми.

Проте жодна з цих причин не є самодостатньою і тільки їх взаємовплив обумовлює вірогідність або можливість насильницького ставлення до дітей у проблемній сім'ї.

У ході дослідження встановлено, що насилля над дитиною існує в усіх типах проблемних сімей, оскільки всі родини тією чи іншою мірою протягом життєдіяльності піддаються негативному впливу нестабільної економічної системи країни. Однак у малозабезпечених сім'ях насилля стосовно дітей відбувається частіше, ніж в родинах із стабільними матеріальними статками.

До соціально-економічних чинників, що провокують насилля стосовно підлітків із проблемних сімей, належать:

• низькі прибутки і постійна нестача грошей, внаслідок чого виникає емоційна напруга у взаєминах членів родини, пов'язана із незадоволенням основних потреб дорослих і дітей;
• безробіття або тимчасова робота;
• низький соціальний статус батьків, обтяжений низьким рівнем освіти і професійно-технічної підготовки, через що в родині панують роздратування, підвищена нервовість, збудженість, напруженість внутрішньосімейних стосунків, взаємна відчуженість дорослих і дітей;
• багатодітність, яка вимагає більших емоційних і матеріальних витрат для підтримки життєдіяльності дорослих і дітей;
• погані житлові умови, які провокують загострення стосунків у родині;
• відсутність одного із батьків, тобто підвищена фізична емоційна і матеріальна напруженість стосунків із тим, хто самотужки виховує дітей і, відповідно, значне погіршення матеріального стану всіх членів сім'ї.

Погані соціально-економічні умови існування всіх типів проблемних сімей призводять до соціальної ізоляції родини, провокують хронічні стресові ситуації, які, в свою чергу, викликають фрустрацію, безпорадність, конфліктність, негативно впливаючи на психологічний клімат сім'ї. Як правило, об'єктом невдоволення дорослих в силу своєї залежності стає дитина, яка стає жертвою насилля.

Останнім часом в українському суспільстві сформувалися певні соціокультурні і психолого-педагогічні чинники, що "підгодовують" прояви сімейного насилля і до яких можна віднести:

• відсутність у суспільній свідомості чіткої оцінки неприпустимості як емоційного відторгнення, так і фізичних покарань. Результати дослідницької роботи з батьками підтверджують тезу щодо вкорінення у вітчизняній побутовій культурі думки про фізичне покарання дитини як поширену і природну форму сімейного виховання, а ніяким чином не форму сімейної жорстокості. Відмінність між різними типами проблемних сімей полягає лише в частоті застосування фізичних покарань: для когось із батьків - це одиничний, крайній захід, для інших - повсякденна практика.

Опитування вчителів щодо цього питання виявило розподіл думок стосовно фізичних покарань в сім'ї: менша частка опитуваних вважає фізичні покарання припустимими і можливими, а для деяких дітей - навіть необхідними. Більшість вважають фізичні покарання непотрібними і такими, що суперечать правилам виховання та порушують права дитини.

Бесіди із проблемними підлітками загалом продемонстрували дуже оригінальну оцінку ними можливості застосування фізичних покарань: стосовно себе - вважають абсолютно неприпустимими практично всі; стосовно віртуальних "інших" - можливими і навіть доречними, особливо якщо є привід для покарання. Однак, низка побічних ознак, відмічених у ході діагностичних обстежень, дають привід для припущення:

• підлітки із проблемних сімей приховують справжню ситуацію щодо фізичних покарань у власних родинах, відчуваючи природній сором за характер міжособистісних взаємин у їхній родині;
• демонстрація насилля в засобах масової інформації, яка закріплює думку підлітка щодо насилля як цінності і засобу засвоєння прийнятної поведінки. Підліток із проблемної сім'ї легко інтеріоризує побачені на екрані цінності, манери і норми поведінки, оскільки процеси осмислення, оцінки, розмежування реальності та фантазії у нього розвинені недостатньо. Проблемний підліток побачену агресію переносить в своє повсякденне життя без морального коригування та обмеження. Водночас в особистісному розвитку проблемного підлітка йде зростання толерантності до насилля, ступеня його сприйняття, що обтяжене підвищеним рівнем агресивності, спровокованим виховними особливостями підліткового віку і характером негативного впливу сім'ї;
• вступає в дію закон перетворення позитиву на негатив, коли права громадян на недоторканість приватного життя, особистої та сімейної таємниці, закріплені в Конституції України, не дозволяють педагогам, представникам громадськості своєчасно встановлювати факти насилля і коригувати приватне життя проблемної сім'ї. Це, в свою чергу, підкріплюється насаджуваною останніми роками в суспільну свідомість думкою, що виховання дітей в сім'ї - внутрішня справа батьків, тому ніхто не має права втручатись в цей процес. Таким чином, підліток із проблемної сім'ї опиняється сам-на-сам з проблемами, а суспільство не бажає визнати сімейне насилля щодо дітей і підлітків актуальною соціально-культурною та психолого-педагогічною проблемою на державному рівні;
• низька правова обізнаність як дорослих, так і дітей, коли дорослі не знають про Закони і Конвенції, де дитина розглядається як повноправна особистість, а кожен дорослий повинен повідомляти відповідні органи про дітей, які потерпають від насилля з боку батьків.

Дані наших дослідження підтверджують, що практично всі підлітки із проблемних сімей не знають, що є повноправними особами і мають право на захист та допомогу суспільства. Стаття, що передбачає покарання за насильство в сім'ї, прийнята нашим законодавством нещодавно. Проте вона, як показують спостереження, не може стати панацеєю, оскільки підштовхує дітей і підлітків на посилення конфлікту з найдорожчими людьми - батьками, яких вони, попри все, продовжують любити.

Слід відзначити, що навіть не всі вчителі практично обізнані з діючим законодавством стосовно прав дітей та можливостей їхнього захисту і, відповідно, потребують спеціальної правової та психолого-педагогічної підготовки.

Отже, насильницьке ставлення батьків до дітей та підлітків вимагає подальшої роботи з учителями, класними керівниками, шкільними психологами щодо надання психолого-педагогічної допомоги, підтримки і супроводу всім членам проблемних сімей. Така підготовка дасть педагогам можливість проводити бесіди з проблемними підлітками на тему сімейного насилля, захисту їх прав, навчити дітей захищати себе усіма доступними правовими методами.

Освіта.ua
09.09.2007