Про це...

Поборники перманентних реформ, які перетворились у їхню єдину професію, продовжують піклуватись про розширення шкільних програм - зокрема шляхом своєчасного ознайомлення учнів із теорією статевих взаємин. Заборонена анкета, адресована дванадцятирічним дітям, суворо в них запитує, що таке клітор та анальний секс, а розташування ерогенних зон на тілі людини пропонується вивчити напам'ять, як таблицю множення. Розроблено анкету за американською методикою, і, треба думати, справа не обійшлась без американського ж гранта. В анкеті школярам пропонується відповісти на півсотні каверзних статевих запитань, сформульованих із чисто протестантською скрупульозністю, і, здається, доросле населення країни в масі своїй упоралось би з цим завданням добре якщо на трієчку. Однак Генеральна прокуратура дарма затурбувалась про можливість раннього розтління підростаючого покоління: для гнітючої кількості дітей усі ці запитання - найчистішої води шкільна тягомотина, нудна, як таблиця множення та заповнення контурних карт. Те, що дорослим, тобто тим, хто належить до покоління, що недавно дізналося про значення слова «кунилінгус», уявляється мерзенністю розпусти, для нинішнього підлітка так само безневинне, як розчленування тазостегнових кісток шкільного муляжу. Пам'ятається, у далекі сімдесяті одна освічена за радянськими стандартами журналістка із жахом розповідала, як вона відвідувала якийсь голландський музей. «Через весь зал, - із трепетом ділилась вона, - протягнена мотузка, а на ній - ви не повірите - нанизані десятки чоловічих статевих органів різних розмірів. І відразу йде група школярів, і екскурсовод їм щось пояснює, тикаючи в це саме указкою...». Те, що для радянської журналістки було шоком - та ще в такій дивовижній для неї кількості, - для амстердамських школярів було тільки анатомією, і вони, мабуть, лише зівали, мріючи втекти зі шкільної екскурсії, щоби поганяти у футбол.

Підступи диявола

Поки одні дядьки та тітки від сексуальної педагогіки, закусивши вудила, упроваджують нові методики та неусвідомлено прагнуть зробити для підлітків науку кохання блевотнішою, ніж тригонометрія, інші мимоволі розпалюють нездоровий інтерес до всього, що існує нижче пояса. Тому що ця частина представників попереднього покоління невтомно продовжує свою нелегку боротьбу за чистоту сексуальної свідомості покоління підростаючого. Причому повсюди: від Вашингтона до Жмеринки. Так, в американській столиці є солідне лобі на користь заборони еротики в Internet, тоді як у Волгограді влади змушені викликати ОМОН на кожний спектакль місцевого театру, поставленого за «Лолітою» Набокова. Не говорячи вже про гідну кращого застосування активність режисера-мораліста Говорухіна та його однодумців у нашій владі. Звичайно ж, ці гідні чоловіки борються насамперед із породженнями власної уяви.

Ліберали від сексуальної педагогіки - сухі прагматики й позитивісти, у той час як їхні опоненти, скоріше, трепетні містики. Якщо для перших сексуальне життя людини описується анатомічним атласом, для других воно залишається, як і раніше, полем диявольського підступу.

Я не наполягаю на тому, що всі сучасні пуритани, англосакси вони чи слов'яни, - дивовижні ханжі та лицеміри, які прагнуть недодати іншим те, що собі прощають повною мірою. Але треба пам'ятати, що і знаменитий посібник з боротьби з мерзенністю диявольської розпусти «Молот відьом» читався у XV столітті як чиста порнографія: настільки витонченою здавалася збуджена фантазія авторів-інквізиторів. Припустимо, і нинішні поборники моральності воюють із власними комплексами з повною щирістю, але іншим від цього не стає солодше. Висуваючи заборони, автори всіляких високоморальних проектів насаджують не тільки нетерпимість, а і вносять нездоровий ажіотаж у свідомість суспільства. Недавній приклад - історія з фільмом Скорсезе «Остання спокуса Христа» чи з фільмами Гібсона «Страсті Христові» та «Апокаліпсис», що без втручання моралістів пройшли би на екранах не помічені більшістю глядачів.

«Тропік раку» замість «Як гартувалася сталь»

А що ж саме підростаюче покоління, навколо статевої освіти й моральної чистоти якого так галасливо з різних боків клопочуть дорослі? Сімнадцятирічна дочка залишила на видному місці книжку, яку взяла почитати в подруги. На шмуцтитулі - дарчий напис чітким учнівським почерком по лінієчці: «Дорогій Юлії на довгу пам'ять у день закінчення школи. Директор школи Орловська В. М., класний керівник Смирнова П. Н. 25 червня 2006 року». Підписи та шкільна печатка. Це був том Генрі Міллера із двома романами зі скандально знаменитої трилогії «Тропіки».

Навряд чи дами-педагоги, які за віком багато ближче до наших дітей, ніж ми самі, переплутали Генрі Міллера з Максимом Горьким або, у найгіршому разі, з Артуром Міллером, не підозрюючи, що таїться під цупкою чорною обкладинкою. Тим більше, що на сусідній з їхніми автографами сторінці надрукований витяг з міллеровської автобіографії: «Я приділяю так багато уваги аморальному, порочному, потворному, тому що...».

Забавно - коли мені було стільки ж років, скільки Юлії нині, на батьківщині автора, у США, ці книги, написані у 30-і, були ще новинкою, оскільки їх тільки дозволила пуританська американська цензура. А коли Юлії було одинадцять, вони стали новинкою в СРСР, якому залишався всього рік життя, - тоді «Иностранка» уперше надрукувала «Тропік раку». Я читав цю книгу ще в «тамвидавничому» виконанні в Москві в середині 70-х. Якби мені сказали в ті роки, що пройде два десятки років - і директори наших шкіл заодно із класними дамами будуть презентувати цей роман юним дівчатам у день вручення їм атестата зрілості, то я вирішив би, що мій співрозмовник з'їхав з глузду.

Ми мислили тоді, приміряючи все на себе. Ті культурні зміни, що відбулись на наших очах, ми не маємо сил собі уявити, так само, як думали про чи ледве не вічну саму радянську владу. Нинішні ж тінейджери можуть читати «Тропік раку» з тим же почуттям, з яким ми колись - Фенімора Купера. По-перше, сам процес читання перетерпів разючу трансформацію: освічене молоде покоління ставиться до тексту як до рішучої абстракції й дуже далеке від думки, що коли щось надруковано типографським способом, - це і є найсправжнісінька правда та буквальний опис реальності. Світ роману для них свідомо віртуальний - як комп'ютерна гра. По-друге, сам зміст міллеровських книг сьогодні віддає для них старомодною тремтливістю в питаннях сексу, а відносини статей подані виразно патріархально. Досить промотати на відеомагнітофоні кілька культових у нинішньої молоді фільмів - скажімо, що-небудь на кшталт Doom Generation, - щоб у цьому переконатись.

Для танго потрібні двоє

Час від часу в нашій пресі з'являються дані про те, що сексуальне життя нині починають раніше, ніж колись, що всі школярки поголовно вагітні вже в сьомому класі, а венеричні захворювання серед тінейджерів мають характер епідемії. Не тільки в мене - ні в кого, думаю, немає обґрунтованої статистики з цього приводу. Так що ті, хто розписує такі картини, скоріше імпресіоністи, ніж соціологи. І пишуть вони відверту неправду, нехай і мимоволі: просто колись, за радянської влади, дані про венеричні захворювання серед школярів, так само як і статистика ранніх абортів, тримались під спудом.

Сьогодні загальна картина скоріше зворотна - у порівнянні з поколінням батьків у нинішніх підлітків регулярне статеве життя «відкладено». А випадкове - то й зовсім майже виключено. На то є багато причин.

«Сексуальна революція» кінця 60-х у СРСР була саме бунтом, як, утім, і за океаном. Окремий сексуальний акт відбувався в позі виклику. Шкільний статевий зв'язок був протестом проти вчителів і комсомолу. На те були всі підстави: радянське суспільство загрузло у святенництві. Влада заборонила до показу фільм за Вірою Пановою про те, як школярка завагітніла на канікулах, - і це при тому, що фільм попереджав про наслідки статевого легкодумства. Райзманівскую картину «А якщо це любов?» усерйоз обговорювали на батьківських зборах, подружні зради - на партійних. Гостро поставало запитання «де?», і це робило секс випадковим і квапливим. Контрацептиви були в дефіциті, вітчизняні презервативи нагадували калоші, ними відмовлялись користуватись. Гігієнічні пізнання кульгали. Нарешті, ще не було чутно про СНІД. Але найголовніше, звичайно, у тому, що секс був плодом забороненим, полем чистої романтики, героїчним поприщем, чимсь наче підняття цілини.

Усі ці різноманітні аспекти статевого життя старшого покоління зникли з життя покоління нинішнього. А дещо просто обернулось на сто вісімдесят градусів. Скажімо, засилля масової секс-продукції та доступність будь-яких відомостей роблять інтерес до сексуальної сфери рутиною, якщо не відвертою вульгарністю: скажімо, порнографічні відеофільми користуються в молоді мінімальним попитом, далеко поступаючись трилерам і навіть мелодрамам. Нині наші школярі точно такі, якими були двадцять років тому їхні голландські ровесники. І ніякі музейні гірлянди геніталій не викличуть тепер у хлопчиків сором'язливих усмішок, а в дівчинок збентежених смішків. Із цього, зрозуміло, не виходить, що вони розбещені - вони інформовані. І внаслідок цього - більш відповідальні.

Здається, добре б дати молоді спокій - самій молоді, зрозуміло, здається те ж саме. Сексуальний бік життя для них, на відміну від дорослих, зовсім демістифікований. Вони цінують відносини, в яких зрівняні у правах сміливий секс і змістовне спілкування. Фемінізм, сексуальна революція, порнографія, Генрі Міллер і Сьюзен Зонтаг - усе дісталось їм уже пережованим старшими. Для юнаків і дівчат, які ставляться до вільного сексу з колишнім, пригаданим нині провінційним ентузіазмом, придумане навіть напівпрезирливе слівце «фрілавщики». Над відповідними програмами телебачення - типу «Імперія страсті» або «Про це» - вони голосно й весело потішаються. Головне, вони твердо знають, що, як сказали б в Америці, it takes two to tango. І тільки. І цього вистачить.

Автор: Н. Климентович

Освіта.ua
18.10.2007