Меньше табу и эпатажа: каким должно быть половое образование в Украине

Как выбрать формат разговора о сексе и когда начинать сексуальное образование, чтобы не было поздно

Меньше табу и эпатажа: каким должно быть половое образование в Украине

Целесообразность уроков полового воспитания в школе продолжает вызывать бурные споры. Часть педагогов уверена, что тему секса школьникам лучше обсуждать с родителями. Однако многие исследования и опросы свидетельствует: вовремя начатое половое образование способно предупредить ранние беременности и сексуальное насилие в отношении детей, поэтому пренебрегать или недооценивать важность таких уроков не стоит.

За словами завідувачки кафедри освітньої політики Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Олени Шиян, в Україні є спеціально підготовлені вчителі статевого виховання. Їх недостатньо, проте не дефіцит таких педагогів є найбільшою перешкодою для впровадження цього уроку.

Від табу до епатажу

До того як стати професоркою, Олена Шиян 17 років працювала у школі. І добре пам’ятає часи, коли в уже незалежну Україну ринули різні закордонні освітні програми, в яких обов’язково були розділи, що стосуються сексуального виховання. 

«Ці програми ще з 90-х років шукають собі місце в українському освітньому процесі. І я з ними отак по життю і йду, зауваживши кілька нюансів. Спочатку ця тема була дуже табуйована. Більшість учителів вважала, що з дітьми про секс мають говорити батьки. Натомість батьки вважали: щось там на уроках біології дітям розкажуть і достатньо. Однак світова практика показує, що цього замало. Про статеве виховання треба говорити більше. Але отут і стається в нас певний перегин ми від табу переходимо навіть до епатажу, вип’ячування, надто сильного акценту на цій темі», говорить Олена Шиян, наголошуючи, що про секс дітям потрібно розповідати так само невимушено, як, наприклад, про основи здоров’я. 

На її думку, сексуальна освіта в Україні хитнулася зараз більше в бік епатажу. Але, каже, цей момент колись проходили всі країни, де в освітньому процесі вже кілька десятиліть є статеве виховання. Тож якщо впровадження сексуальної освіти в українських навчальних закладах не гальмувати, то й у нас такі уроки перестануть сприймати як щось надзвичайне.

Неефективне використання часу педагогами

Олена Шиян зауважує, що вчителі не завжди ефективно використовують час, який відведений на теми статевого виховання, або ж не проводять ці уроки так, як того вимагає стандарт освіти, над яким вона працювала. 

«У жодному педагогічному університеті чи інституті, на жаль, цій тематиці зараз не відведено потрібний час. Хоча статеве виховання потребує особливої підготовки вчителя. Я дуже сподіваюся, що незабаром ситуація зміниться. Адже якщо вчителі почнуть ефективніше витрачати час, виділений на теми, які стосуються статевого виховання, то цього буде достатньо, навіть коли знання подаватимуть за програмами різних шкільних  предметів», говорить Олена Шиян.

Професорка зазначає, що є вчителі, особливо біології, які тему статевого розвитку проходять поверхово або дають її на самостійне опрацювання. Вона вважає, що цього робити не варто, адже діти через це недоотримають потрібні знання. Тому пропонує проводити уроки сексуальної освіти в незвичному форматі.

Урок-тренінг та запрошені експерти

Професорка Олена Шиян розповідає, що вже понад 10 років, відтоді як предмет «Основи здоров’я» став основним, у Львівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти педагогів готують до викладання статевого виховання. Зокрема їм пропонують проводити такі уроки чи години класного керівника у форматі тренінгу. 

«Це не начитка лекцій. Це не класичний урок, до якого звикли діти та вчителі. Урок-тренінг, на якому спілкуються, озвучують проблеми й намагаються знайти спосіб вирішення їх, дасть змогу школярам скласти у своїй голові всі пазли з тієї інформації про секс у житті людини, яку вони чули чи то від батьків, чи на вулиці, чи на уроці біології, чи дізналися з інтернету. На такому уроці діти об’єднають ці знання, проговорять їх, а вчитель краще зрозуміє учнів, побачить, які в них проблеми, може навіть запропонує допомогу. На мою думку, саме в такому форматі уроки статевої освіти дуже потрібні дітям хоча б раз на тиждень. Бо на них вони зовсім по-іншому працюють: м’яко, ненав’язливо, нелекційно, у діяльнісний спосіб отримують інформацію про секс, стосунки, статевий розвиток», розповідає професорка.

Для того щоб зробити уроки сексуальної освіти ще кориснішими та цікавішими, до проведення їх варто залучати сторонніх експертів. Це може бути, наприклад, лікар-гінеколог. В ефективності такої співпраці вчителя та працівника охорони здоров’я Олена Шиян переконалася під час проведення власних занять. За її словами, лікар інакше, без зайвих емоцій та з цікавими порівняннями й алегоріями може донести і пояснити дітям інформацію з інтимних тем. 

Доречно, щоб на такому уроці був і педагог, проте все ж таки варто орієнтуватися на ситуацію, аналізувати, чи почуватимуться діти відкритішими до розмови за присутності вчителя. Ідеальний варіант коли лікар та вчитель продемонструють співпрацю. 

«Залучати фахівців потрібно. Але не варто ними повністю заміняти підготовленого до такої роботи педагога. Заміна не дасть того результату, який потрібен. Є певні педагогічні нюанси, які лікар не може забезпечити», упевнена Олена Шиян. 

На її думку, кожна школа повинна мати не лише психолога, а ще й учителя, який уміє правильно говорити зі школярами на теми, які стосуються сексу. Тому що сторонній експерт може лише надати інформацію, а от із тим, як вона відгукнеться в дітях, доведеться розбиратися педагогу.

Позиція батьків

Як і педагоги, не всі батьки за те, щоб діти у школі вивчали інформацію про сексуальне життя. Минулого року на розгляд Президента подали петицію щодо включення до шкільної програми обов’язкових уроків статевого виховання, проте вона не набрала потрібної кількості голосів, тому її не було розглянуто. 

Є дані дослідження, які демонструють, що 60 % опитаних в Україні батьків не проти, щоб їхнім дітям у навчальному закладі розповідали про секс. 

Вирішення проблеми, коли одні батьки за, а інші проти, Олена Шиян бачить у такому підході, який свого часу практикували за кордоном.

«Тривалий час в Англії батьки давали дозвіл на поглиблене вивчення статевих тем. Якщо вони були проти, то писали розписку, що беруть на себе зобов’язання опрацювати певні теми сексуального життя з дітьми вдома самостійно. Такі учні вивчали в школі лише основну інформацію», розповідає професорка, наголошуючи, що вчителю статевого виховання в будь-якій ситуації потрібно співпрацювати з батьками. 

І в цьому з нею абсолютно погоджується Христина Шабат, засновниця мережі приватних дитячих садочків «Пташеня. Дитячий простір» та ГО «Добра освіта», пропагандистка раннього статевого виховання та керівниця «Центру гідності дитини», який створено при Українському Католицькому Університеті для протидії сексуальному насильству й експлуатації дітей. За її словами, у теперішніх умовах, коли інформація про секс є легкодоступною й може нашкодити дитині, починати статеве виховання варто в дошкільних навчальних закладах. 

Досвід статевого виховання в дошкільному навчальному закладі

Христина Шабат розповідає, що саме через прохання батьків малечі 4 роки тому в дитячому садочку, яким вона керує, почали розробляти програму раннього статевого виховання. 

«Батьки просили, щоб ми, педагоги, поговорили про секс із їхніми дітьми. Але спочатку ми відповідали, що можемо навчити батьків, як правильно провести такі розмови», згадує педагогиня. За її словами, статеве виховання в садочках «Пташеня. Дитячий простір» починається з раннього дитинства, у 23 роки. Проте це лише перші маленькі кроки, що ведуть до освітньої програми, яка повноцінно стартує, коли дітям 45 років. 

«У садочку ми спілкуємося на теми сексуальної освіти в контексті загальної безпеки вже з дітками 4 років. Вибудовуємо з ними правила, говоримо, що є безпечним, що небезпечним, як поводитись у небезпечній ситуації, що таке приватні частини тіла, чому вони є приватними… На таких заняттях у педагогів немає автономії. Тема є розписаною від і до, як сценарій: усі запитання, які вихователі мають поставити, усі відповіді, до яких потрібно підвести дітей, і всі завдання, які мають зробити малюки», ділиться досвідом Христина Шабат.

Розпочинаючи сексуальну освіту в дошкільному навчальному закладі, вона спиралася на дослідження, опитування, поради фахівців та закордонні програми статевого виховання. 

«Випадки сексуального насильства стаються з дітьми переважно у віці 59 років це дошкілля і молодша школа. А в нас із такими дітьми ніхто на ці теми зазвичай не говорить, тож вони можуть і не знати, що з ними роблять щось погане. Тому ще до цього віку діти мають розрізняти хороші й погані дотики, вони мають навчитися говорити ні”, мають знати інформацію про приватність свого тіла, знати дорослих, яким вони можуть розповісти щось не соромлячись. Це є основним завданням раннього статевого виховання», розповідає Христина Шабат і пропонує тим, кого зацікавила сексуальна освіта для дошкільнят, ознайомитися з дев’ятисерійною програмою про безпеку та сексуальну освіту, яку вона створила разом із колегою. Також пані Христина радить звернути увагу на матеріали із сексуальної освіти, які об’єднує назва «Кіко та Рука».

Статеве виховання – це не тільки про секс

І Олена Шиян, і Христина Шабат наголошують: статеве виховання передбачає розмови не лише про секс та анатомію. 

«Сексуальна освіта це не просто технічні моменти, як, наприклад, надягнути презерватив. На таких уроках школярі мають усвідомити, у чому перевага довгострокових стосунків або ж короткострокових, які стосунки обрати їм. Що таке батьківство, у чому перевага бути батьками, у чому перевага не мати дітей. Яка сексуальна будова тіла, який у них бодіімідж. Діти мають зрозуміти, що кожне тіло нормальне товсте воно чи худе», говорить Христина Шабат.

Навіть якщо у школах з’являться уроки статевого виховання, батькам не варто, як то кажуть, розслаблятися. Адже вони все одно мусять удома проговорити з дітьми тему сексу та безпеки. Учителі наголошують, що учні найліпше сприймають відомості з інтимних тем, отримані від близьких людей, які постійно модерують їхню безпеку. Найкращий варіант, коли і від педагога, і від батьків діти почують однакову, а не протилежну інформацію. 

Людмила Лутицкая для Освіта.ua.

Освіта.ua
26.04.2021

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев