— Ас, — значуще мовив Готтфрід, — це льотчик, який в повітряному бою знищив не менше десяти літаків противника, це лицар сучасної війни, повітряний снайпер. Спортивний запал, що веде на двобій із самою смертю, — ось що рухає уперед німецького аса.
— А ви, Густаве, поет…
— Можливо, коли йдеться про авіацію. Між іншим, так само мені сказав покійний Шеєр… О, вибачте мою нетактовність, фрейлейн!
— Заспокойтеся, Густаве, я б вам не вибачила, якби не згадали Адольфа. Ви йому подобались…
— Казав же йому не летіти! — з досадою мовив ас. — Хіба ж він послухав.
— Не будемо про це, Густаве. Скажіть ліпше, який ваш особистий рахунок? — попросила Крістіна.
— Сімнадцять літаків, фрейлейн. Три — у Польщі, по одному — в Голландії і Бельгії, шість — французьких та англійських, решта — вже тут.
— А вас не збивали? — раптом спитав Кеслер.
— Чому ж… Двічі.
— Де?
— Під Сталінградом. Наші повітряні втрати там величезні. Я хоч лишився живий…
— Цікаво, чим ви все це пояснюєте як фахівець? — запитав Штюбе.
— Ну, приміром, діючу ескадру асів "Генерал Удет" усю забезпечили новими модифікованими винищувачами "мессершмітт-109-Ф", "109-Г", "109-Г-2"… Але машини у порівнянні з попередніми моделями значно поважчали. Збільшено кількість кулеметів, місткіші баки з пальним… Збільшили швидкість, форсуючи двигун, і це надало ваги. Результат — впали показники швидко-підйомності, вертикального і горизонтального маневру. А головне, вони не пристосовані для війни взимку. Маю на увазі не нашу європейську, а російську зиму. Непередбачений конструкторами мороз, крижаний вітер… Машини мерзнуть, дубіють, як люди. Перед вильотом доводиться відігрівати мотори.
— А інші літаки?
— Така ж історія. Візьмемо нового "фоккера", винищувача "фокке-вульф-190". Його мотор повітряного охолодження БМВ-801 — справжнє диво, але для літа. Швидкість на курсі пристойна, проте цей "фоккер" теж важкий на пілотажі. Збільшилася вага за рахунок чотирьох кулеметів, двох 20-міліметрових гармат "ерлікон". До того ж потовщено броню мотора і баків з пальним. Дві бронеплити встановлено в кабіні пілота. Правда, кабіну в ньому більш піднято, завдяки чому поліпшився огляд, особливо задньої напівсфери.
Крістіна все це запам’ятовувала. Правда, її бентежили іронічні погляди Майєра, що теж уважно слухав і всміхався. Вона відчувала, що гра з ним стає небезпечною, що події наближаються до фіналу, невідомо якого. А вона досі не має відповіді на своє запитання. Конче необхідно діяти! Але як?
— Чи не розголошуєте ви військову таємницю? — вкрадливо запитав Майєр повітряного аса.
— Я?! — щиро здивувався Густав. — Перед ким?
— "Ворог підслуховує!" — процитував Віллі поширений плакат.
— Який ворог? — розгубився ас. Майор Штюбе зневажливо скривився:
— Віллі, хоч тут забудьте службові надмірності. Хіба вам не цікаво, що насправді робиться під Сталін-градом?
— Віллі має рацію, — буркнув Кеслер. — Для істинного арійця досить радіозведень. Виходить, в абвері не вірять Геббельсові? Виходить, радіо бреше? Що ви скажете на це, Штюбе?
— Скажу, Кеслере, що ви впилися або обжерлися. Ви дуже приємний, коли мовчите!
— Зупиніть свій фонтан, — брутально відрік слідчий. — Теж мені знайшовся мовчун. Ще добазікаєтеся!
— Панове, годі сваритися, — сказала Крістіна. — Надходить різдво — свято миру і спокою, свято ялинки і дарунків доброго Санта-Клауса, а ви чіпляєтесь до дурниць… Скажіть краще, що надішле Санта-Клаус під ялинку в будиночок у Шварцвальді?
Готтфрід вдячно всміхнувся:
— Усім би таку лагідну вдачу, як у вас, фрейлейн! А про подарунок слід потурбуватися. Але що суттєвого вкладеш в кілограмовий пакунок?
— Нічого вкладати і не треба, — розважливо прорік Кеслер, втираючи масні губи. — Про подарунки на різдво подбав наш фюрер. За останніми зведеннями, протягом року, окрім інших цінностей, вивезено мільйони тонн зерна, м’яса, масла. А зараз в усі частини розіслано наказ не залишати ані зернини, ані крихти хліба. Лишати пустелю! А місцеве населення перевозити до рейху. Як це полегшить працю наших жінок!
— Проте це не забороняє нікому надсилати "сувеніри з фронту", — ущипливо зауважила Крістіна. — Якусь цінну дрібничку, хутро, коштовний камінець… Або таке намисто, як оце днями пропонував мені редактор Шниряєв… Віллі, ви пригадуєте?
— Цей Шниряєв дав монетам зразкову рекламу.
— Монетам? — не втримався Кеслер і почав буряковіти. — Чи можете сказати ясніше?
— Можу, — Віллі поважно поставив чарку на стіл. — Шниряєв запевняє, що у редакційного перекладача є намисто з дванадцяти унікальних монет зі знаками Зодіака, а в середині його ще підвішено стародавній златник, каже, що цьому намисту ціни нема. А перекладач носить його на собі і ніколи не знімає. Навіть до лазні не ходить, щоб ніхто не побачив…
— Ці-цікаво! — сопучи, вичавив із себе явно схвильований Кеслер. — Він багато просить?
— Не знаю, — недбало відповів Майєр. — Фрейлейн Бергер не торгувалася — вона відмовилась. На мій погляд, даремно… Адже іншої нагоди не трапиться.
Коли повернулися в готель і Віллі з Крістіною зупинилися біля дверей її кімнати, він спроквола мовив:
— Для вас, Крістіно, теж є різдвяна новинка. Правда, подарунком її не назвеш… Днями Хейніш відбуде у Берлін. На який строк — невідомо.
— То й що з цього?
— А те, — з притиском зазначив Віллі, — що на час відсутності оберштурмбанфюрера його заступатиме Кеслер. Безглуздо думати, що він не скористається з певних можливостей… Зрозуміло? Кеслер — амбіційна людина! На добраніч, фрейлейн.
Він круто повернувся і пішов.
Що це? Він сьогодні знущається? Грає, мов ситий кіт з наполоханою мишею? Чи знову попереджає про небезпеку?
Мабуть…
Розділ 8
СПЛЯЧИЙ ЛЕЛЕКА
Пес терпляче очікував, поки хазяйка розгорне пакунок. Побачив кістку з м’ясом і облизався. Затиснувши їжу між лапами, не квапився їсти, довго дивився блискучими лагідними очима на хазяйку, що втомлено присіла на ліжко. Крістіні ввижалося в собачих очах співчуття.
Крістіна нахилилася до Віта і почухала поза вухами. Пес заскавучав і повалився на бік в чеканні пестощів. Ось зараз хазяйка візьме гребінця!.. Але цього разу він нічого більше не дочекався. Тому знову зручно уклався на підлозі з кісткою в лапах.
Фрейлейн душевно спочивала, вдивляючись в миготливі, зблискуючі теплими зеленими спалахами очі цього справжнього друга в її житті.
Навіть полярнику-досліднику легше перебувати десь на далекому крижаному острові, аніж їй серед ворогів, де нема з ким поділитися ні думками, ні мріями. Полярник знає, коли минеться строк перебування на острові, і прийде на зміну такий же, як він дослідник, а він повернеться на Велику землю. А над її життям весь час тяжіє наперед відомий вирок. Все просто… І щоб цей безжальний вирок не було виконано, вона була приречена на самотність, мусила ув’язнити себе в самій собі. Тепер, щоб зберегти життя двох — своє і дитини, про яку ще ніхто не знає. І тільки Віт давав їй мовчазну розраду. Тому ввижалося в добрих собачих очах розуміння і співчуття.
Хейніша викликали в Берлін. Для чого? Чи не позначиться цей виклик і на її долі?
Тільки Кеслера призначили на посаду оберштурмбанфюрера, він негайно відрядив дорученця обер-лейтенанта Рейніке до Новоазовська, де раніше розважався катуванням дівчат Мюллер… З якою метою відряджено? Чи не тому, що Кеслер потайки поновив слідство у справі вбивства обер-лейтенанта? Надто вірогідно, бо він тільки чекав слушного моменту, щоб це зробити.
І ще: сьогодні вранці стало відомо, що вбито перекладача місцевої газети. Того самого немитого, що носив на тілі намисто з старовинних монет… Хто вбив? Та не варто поспішати з висновками. Слід дочекатися Майєра, який разом з Кеслером виїжджав на місце злочину. Треба гадати, вбивця не лишив по собі жодних слідів. І намиста на тілі покійного теж…
Фрейлейн глянула на годинник. Ось-ось має прийти Віллі — вони домовились сьогодні удвох повести на прогулянку Віта. Пильно подивилася на себе в дзеркало. Врода — її зброя. Крутнула головою. Віялом майнуло волосся і знову облягло пухнастим шоломом. Легкий розгардіяш на голові їй до лиця.
Вона сіла за стіл, відімкнула шухлядку і вийняла мініатюрну руду коробочку. Обережно відкрила її. На чорному оксамиті ясніла тонка золота обручка з плоским прямокутним агатом. Вкотре за останні дві доби вона роздивляється її?
(Продовження на наступній сторінці)