Куди вони його везуть? Офіцер-бо зрозумів, що він француз, а не німець, повертається на батьківщину з концтабору, але від цього Анрі-Жаку не полегшало. Де ж воля, яка вела його по землі? Невже знову чуже свавілля? Душу Анрі-Жака то обпікало вогнем, то кидало в холод. Скільки можна мучити людину,— хотів запитати нещасний, та змушений був міцно зціпити зуби: джип підкидав його, наче щось неживе. Андрі-Жак не дурно був бургундець,— навіть крізь зціплені зуби він співав, нехай американці не сподіваються, що він їм підкориться: "Діжон! Коли розходиться світанковий туман!"
Знову ж таки джип заскочив на повній швидкості в якісь ворота, біля яких Анрі-Жак помітив поліцая в німецькій синій уніформі, з пов’язкою на руці. Боже мій, це був табір знову! Миттю Анрі-Жака сфотографували, він прибрав пристойної пози й підкрутив вуса. Плівка зафіксувала його берет, рішучий ніс, довгополий бауерський піджак із підкасаними рукавами, лижвяні штани, заправлені в черевики армійського зразка, сумку з прапорцем на горбі. Гаразд, знімайте в профіль, будьте ви прокляті з вашими порядками! Невже Франція так підупала, що з її громадянами поводяться, мов із мазуриками?
— Сподіваюсь, мсьє не комуніст? — запитав реєстратор.
— К чорту ваші сподіванки,— ввічливо прогарчав Анрі— Жак,— з якої речі ви лізете до мене в душу?! Годі з мене проклятих бошів!
— Так і запишемо: селянин, співчуває де Голлю [16]
— А де був де Голль, коли я сидів у концтаборі?!
— Він організовував рух Опору…
— Комуністи організовували рух Опору, коли хочете знати! Зрозуміло?
— Що ж, запишемо інакше: розпропагований комуністами…
— Ні, молодий чоловіче, не будемо дріб’язкові,— друкуйте на вашій машинці просто "комуніст"! Хай мені пробачать справжні комуністи, а я інакше не можу!
Так, цілком несподівано для самого себе, Анрі-Жак потрапив до категорії людей, яким саме перебування в таборі для переміщених осіб дуже ускладнялося. Коли Анрі— Жак відсидів належний час в санізоляторі, який дивним чином нагадував скоріше карцер, а потім відбув обробку допитами, його запхнули до бруднющого гуртожитку, і він дістав право блукати вздовж вулички поміж бараків. Кого там тільки не було! Про деякі національності Анрі-Жак навіть не чув у себе вдома. Чому ж вони не поспішають до своїх? От вам і американці, та вони самі, як німці,— бач, тримають в неволі людей!
Але вже найближчого часу Анрі-Жак дещо зрозумів. До нього підійшов біля загальної вбиральні не американець в американській формі й почав товкти. Це сталося так несподівано, що Анрі-Жак навіть не боронився. Раптом він опинився долі і почув, як по ньому топчуться підковані черевики. На його щастя хтось завадив бандитові і потім допоміг скаліченому дійти до койки, яку урочисто отіняв його французький з червоним бантом прапорець.
— Це що за тип? — поворушив спухлими губами Анрі— Жак.
—У себе на батьківщині він служив Гітлеру,— відповіли йому пошепки.
— Зрозуміло,— зітхнув Анрі-Жак, хоча насправді розібрався в цьому значно пізніше. Йому довелося перебувати в цій милій громаді цілий місяць, доки один випадковий відвідувач табору журналіст-француз не втрутився в його долю, а до того доводилось всіляко: його шкура скуштувала повного політичного гарту і ребра також. Але важко було упокорити такого дядька, як Анрі-Жак! Ось коли він пошкодував, що не підкований з теорії! Коли йому доведеться вступати до партії, то це було б як знахідка. Проте його дужий селянський голос не попускав жодній бестії, він навчився пізнавати їх, мов бур’ян серед ниви, і припікав, чим тільки міг. Наприклад, він полюбляв вечорами розповідати (з Христиних слів) про колгоспи, про осяйне майбутнє цього руху і ледве не призвів до різанини в таборі, коли думки поділилися, і його самого трохи не задушили…
Француз-журналіст звільнив його досить своєрідним чином. Напившись у барі з американським офіцером, француз обіграв офіцера в карти, а потім посадив американця на джип і вночі примусив поїхати з собою до табору, де сидів Анрі-Жак. Там офіцер розбудив цивільного начальника і п’яним голосом наказав йому з першими променями ранкового сонця відчинити табірні ворота для друга його французького брата по чарці.
Отже, наступного дня Анрі-Жак знову був на волі: з американським офіцером жарти погані, навіть коли він був напідпитку. Начальник табору виставив полоненика за ворота разом з папірцем, добутим журналістом для земляка, в якому Анрі-Жаку дозволялося мандрувати аж до самої Франції без перешкод. Знову на плечах бургундця був його похідний ранець, увінчаний тим же самим прапорцем. В таборі боялися співчувати, проте на дорогу невідомі особи постачили його скромною їжею. Коли Анрі-Жак відійшов од табору й наблизився до невеличкого міста, до нього озвалась людина, в якій він пізнав співтабірника.
— На хвилину зайдемо кудись,— сказав він по-французькому,— я мушу вас застерегти…
Вони вийшли за ограду,— Анрі-Жак знав, з ким має справу. Там його було повідомлено, що він як комуніст добре вдіє, коли затримається в місті і вислизне з нього в темряві. Бо оті люди, з якими він сперечався про колгоспи, вирішили його перестріти. Анрі-Жак обурився й став голосно доводити, що він не прем’єр-міністр, який повинен боятися замахів! Диявол їм у душу, нехай підстерігають, що він такого зробив, скажіть на милість! Та хоч би й справді він був комуністом, хіба через це треба вбивати? Бач аж де одгикуються колгоспи!
І ось Анрі-Жак наблизився до ліска. Ніде ні душі. Він почував, наче його щось смоктало за серце, нащо-таки по-дурному лізти в яму? А що як їм справді потрібне його життя? Раптом вони з’являться з-за отієї соснини, як і повідомляв застережник? Так і є. Із-за сосен йому назустріч вийшло двоє, він не повірив власним очам. Вони почекали його на дорозі.
— Гей, дай закурити,— сказав один із них. Другий поглянув на дорогу—праворуч, ліворуч, хотів зайти ззаду. Анрі-Жак відскочив, щоб обоє були перед очима. Цих типів він знав, їх мали перекинути самольотами на Карпати, до сов’єт,— про це в таборі говорили досвідчені люди. Це були терористи, для них убити людину — звична справа. Та нащо він їм? Грошей у нього немає. Він чув, як їх називали.
— Мсьє,— мовив Анрі-Жак,— я зрозумів ваші готування, але нащо вам моє життя? Ви ж не воюєте з Францією?
— Злидні тебе знають, що ти мимриш,— сказав перший бандит.
— Наша справа десята,— мирно додав другий,— коли ти комуніст, та ще й за колгоспи…
Анрі-Жакові блиснула чітка думка, що він дістане ножа в горлянку найближчої хвилини. Він поворухнувся тікати, але відчув, що його вже міцно тримають за руки. "От дурний випадок,— подумав Анрі-Жак,— я навіть не можу їм нічого сказати…" І він відчув, що не має права піти з життя, як без’язика тварина, він говоритиме, він повинен стати над убивцями. Умить промайнуло перед ним життя в концтаборі, бесіди комуністів, зворушливі розповіді мсьє Ніко про свою вітчизну, Червону Армію… …
— Ура! — вигукнув Анрі-Жак гордо й натхненно.— Сов’єт карош! Вів ля Франс!
Бандити оторопіли на цілу хвилину, і ця хвилина врятувала Анрі-Жаку життя: поруч загальмувала вантажна машина-п’ятитонка так, що з гальмів пішов дим. Лискуче, усміхнене чорне обличчя з товстими губами виглянуло з кабіни.
— Камрад,— сказав негр по-французькому,— я бачу прапор Франції, ти мене розумієш? Стрибай в кузов, подарую тобі сто миль!
— Маленький момент, камрад негр,— відповів Анрі— Жак, анітрохи не здивований, неначе так і повинно було трапитися,— я мрію повернути один політичний боржок…
Він одважив занімілим бандитам, кожному по черзі, доброго ляпаса й сів до негра в кузов, обтрушуючи руки після доторку до брудного.
[1] Назад (цім.).
[2] Смерть (нім).
[3] Галльський пївень — алегорична назва француза. Нинішню територію Франції (а також Бельгії та Північної Італії) стародавні римляни називали Галлією—країною "півнів". Існує версія, що кельти, які населяли цю територію, мали вогненно-руді чуби, схожі на півнячі гребені. Під час Великої французької революції 1789—1793 рр. півень став емблемою на монетах.
[4] Померанія — до 1945 р. прусська провінція на побережжі Балтійського моря з головним містом Штеттін (тепер Щецін, адміністративний центр Щецінського воєводства Польської Народної Республіки).
[5] Діжон — головне місто Бургундії, історичної області на сході Франції; центр виробництва бургундських вин.
[6] ...кламсійська божа матір...— від назви міста Кламсі (Бургундія), де знаходиться храм богоматері. В цьому місті народився Ромен Роллаи (1866—1944). Ю. Яновський, створюючи образ Анрі-Жака, взяв деякі риси від національного характеру Кола Брюньйона, героя однойменного роману видатного французького письменника.
[7] Боші — прозвище німців у європейських народів.
[8] Макі — французькі партизани, учасники руху Опору 1940 — 1944 рр. проти німецько-фашистських окупантів. Назва походить від вічнозеленого чагарника (маквісу), в заростях якого переховувалися партизани.
(Продовження на наступній сторінці)