«Молодість» Василь Вражливий

Читати онлайн оповідання Василя Вражливого «Молодість»

A- A+ A A1 A2 A3

— Та що ти? Хіба б провізор, такий чистенький і гидливий, оженився б на ній?

Це зветься коханням, хлоп’ята... Але ж вона була заміжня... Вона часто оповідала мені про свого першого чоловіка, який взяв її просто з вулиці. Вона показувала мені шрам на руці од ножа, який раз кинув на неї чоловік. Ох. і бив же він її!

Хіба вона з ним розвелась?

-— Та ні,— якось неохоче сказав Вакула.— він помер. Захворів, чи шо... І добре зробив, хлоп’ята.

Отже, в цій шаблонній історії, шо ніби мала з’ясувати все, що досі для мене неясно було я побачив ще більше таємниць. "Як так помер чоловік?"— думав я, задаючи собі це безглузде запитання, немов досліджував смерть безсмертного.

"Яке право мала баба вимагати грошей?" Жебрачка у моїй уяві ототожнювалась з образом хазяйки "дому". "Чому Варя живе з провізором, якого зовсім не любить?" Ці всі питання мучили мене, але через те, шо я в той час все огортав таємницями і в усьому їх шукав—моїм словам ніхто не надав значення. Коли Вакула оповідав неохоче життя Варі, я почував, що він щось од нас ховає. Мої думки перебив Монька.

— Що ти, Вакуло робитимеш, як провізор довідається?

Та він, мабуть, і зараз знає... Він, брат, Варки боїться, як чорт ладану.

А Наташу ти забув?

Яке мені діло до неї, але, сказавши це, він поквапливо додав:—тільки знайте, хлопці, що я Варі не люблю... дуже розпутна вона.

Події самі викрили ту таємницю, яку мені хотілось так узнати. Жебрачка прийшла знову через день після першої візити. На цей раз вона ледве стояла на ногах. Хустки на голові не було, кофта розстебнулась, спідницю мабуть хтось хотів обірвати і вона волочилась по землі, вбираючи грязь. Був святковий день. На ґанках сиділи, лущивши насінна, всі мексиканці нашого двору. Вони, як червоні весняні жучки, повилазили зі своїх нор погрітись на. сонці.

— Як живеш, голубонько?—крикнула баба до Варі, що сиділа біля провізора.—Не одкупилась ти од мене, — бачиш прийшла... Пропила я грошики ...

Провізор швиденько зняв пенсне, заморгав очима, ніяково зиркаючи на сусід.

— Зайдіть, тьотю, до хати, — насилу промовив він.

— Не проси, не кланяйся... Обридло мені моє життя. Увійду хіба до тебе хазяйкою, Не показуй мені золотих зубів—не залякаєш!

Баба стояла посеред двору, з гордістю поглядаючи круг себе, немов всі люди тут залежали од неї. Візник, то завжди любив утручатись у чужі справи, підійшов до неї

— Ви, тітко, не кричіть, а розкажіть, що, як і до чого.

— Не слухайте її—вона п’яна!—пронизливо крикнув провізор.

Правда твоя, п’яна я. Коли б твереза була, духу не хватило б.

— Геть! крикнула в розпачі на стару Варя і відразу затулила обличчя руками. Вона захлиналась од сліз, плечі сіпались, її стало шкода не тільки мені самому, бо і чоловіки, дарма, що їхні жінки сиділи тут же, не розуміючи її хвилювання, підійшли втішати, Вакула похмурів. міцно стиснувши губи, дивився на бабу. Чомусь він учора не пішов до Варі.

— Так кажіть же, тітко,—сказав візник.

А ти хто такий? Чого тобі од мене треба? Баба ткнула його палицею в живіт, забруднивши чисту святкову сорочку.

Всі дивились на Варю. А вона раптом випросталась, одірвавши руки од обличчя. Провізор, передчуваючи щось недобре, спробував її тримати біля себе.

— Не муч хоч ти мене. почули ми. —Ну кажи ж! Кажи, звернулась вона в розпачі до старої. Але баба, витріщивши очі і не сподіваючись. мабуть, цього, мовчала. Не хочеш. —Тоді я сама скажу.

Зляканий провізор скочив з ґанку і стурбовано побіг до дружини.

— Господі, що з тобою, Варю? Вона збожеволіла. Покличте лікаря. — Але ніхто не повірив йому.

Тоді він, стурбовано озираючись, —забігав круг жінки.

— Ви не слухайте її!—раз-у-раз казав він.

Ходімте хлопці! Нам нічого тут слухати - промовив Закула. Неохоче ми пішли за ним. Серце мені стискалось до плачу Варі, що захлинаючись, намагалась щось сказати. Вже в кімнаті ми чули, як вона щось кричала, але через стіни не можна було розібрати жодного слова. Та я б сам не впізнав би її голосу...

— Рано чи пізно це мусило статись!—сказав Вакула.

— Що? —Подивись у вікно

З воріт, розкидаючи грайливі весняні бризки, вийшли: баба, Варя і провізор, шо закотив комір і насунув низько на очі шапку, щоб його ніхто не впізнав, Вони йшли окремо один од одного, як чужі, і не оглядались на двох міліціонерів, які йшли слідом за ними просто через калюжі.

Варя сховала руки в кишені пальта, ніби їй було холодно. Вона й досі схлипувала, здригаючись усім тілом. Дійшовши до стовпа, баба почала одбиватись і лаятись, але міліціонери взяли її під руки і потягли за собою силоміць.

— За віщо це її?—спитав Монька.

Але Вакула не відповів нам, хоч ми бачили, шо він знає. Потім у дворі злорадісно мені розказали, що Варя отруїла свого першого чоловіка. Вона виказала і провізора, що дістав їй миш'яку. Спочатку для всіх неясно було, яке відношення мала до них жебрачка, але потім виявилося, шо самої отрути хворому чоловікові, що лежав на ліжку, не хотів давати ні провізор, ні Варя.

... Спорожнів флігель. Жінки не підглядали у вікна і вечорами в цім було темно. На дверях червоніли великі печаті, бо ніхто з хазяїнів не вертався.

Того ж дня до нас прийшла Наташа. Монтер тепер знову ішов за нею оддалік, зідхаючи, як і раніше.

Ну, що перебісились, хлоп'ята? — спитала вона, дивлячись на Вакулу.

І в кімнаті знову стало весело, тепло — ми сміялися і дивилися на її дрібні кучеряшки, коли вона підмітала підлогу.

На прощання Наташа протягла, як і колись, теплу невелику руку, але просила нас, щоб її провів сам Вакула.

— Пам'ятайте, що я вам казав,—промовив він.

І тієї ночі ми не спали, думаючи про те, чому Наташа вибрала Вакулу. Він був дуже гордий з цього.

Я ніколи не помиляюсь,— казав він.—Доведеться женитись нічого не зробиш! Тільки я вам по секрету скажу, хлопці,—я кину її, коли кінчу,— —захлинаючись сміхом і ковтаючи слова, сказав повернувшись, Вакула. Не подобавсь він нам тієї хвилини.

Монька і на цей раз доніс на нього.

Він задається і бреше!— відповіла Наташа посміхаючись. Бо я ж знаю, то він мене любить!

Через три дні Вакула забрав од нас свою корзину, торбу з книжками і з того часу став жонатим чоловіком.

... Так кінчається молодість.