..."Пам'ятаєш нашу милу віру: соціялізм це свобода, рівність, радість, щастя. Пам'ятаєш, як ми в'являли, як воно конкретно буде в кожній країні за соціялізму. Пригадуєш, як ми навіть дощової погоди, холоду, осінньої слякоті не припускали,— за соціялізму повинно бути раз у раз сонце, теплість, ясність, сміх, веселість, молодість навіть у старих людей. З того часу минуло, Жаке, більше ЗО років. На планеті вже то тут, то там заводиться соціялізм. Але, Боже мій, що це за соціялізм, який він далекий від того, який ми творили у своїй мансарді, ЖакеІ Жан посміхнувся і знову приклав шклянку до вуст. Витерши їх серветкою, він, немов заряжений наново тим ковтком, не голосно і з тим самим гірким усміхом у голосі заговорив:
— Від паршивих батьків він родиться, цей соціялізм дорослих людей. То він хирлявий, зачісаний, буржуазненький, пристройненький. То слинявий, опортуністичний, готовий на уступочки, на всякі дрібненькі ляпаси від дужчих, аби нічим не ризикувати. То він тупий, дикий, повний терору, крові, насильства, неймовірного страждання...
Жак припинив крутити гульку на столі й підвів лице. Він, видно, хотів щось сказати й не одважився. Жан про себе посміхнувся: "От що значить московська дисципліна!"
—...Та й який він може бути, Жаке, коли творці його не про соціялізм думають, а про виборчу боротьбу, дисципліну, престиж, захоплення влади. Та от тобі маленький приклад: от, ми двоє, товариші з дитячих літ. Ми довгі роки жили зрощені на всіх шкільних лавах. Ми — діти отих самих поневолених, експлуатованих, які повинні, за нашою вірою, творити соціялізм. Ми роками з тобою творили отой бідний соціялізм. А от на тобі: коли настав час такого-сякого реалізування його, ми вчепились один одному в волосся і на все життя розійшлись. І ось тепер, коли зійшлись, ми боїмось один одного, не довіряємо, підозріваємо. А ми є символ усього, так званого і обожнюваного нами "працюючого люду". Він так само розбитий на дві половини. Ми всі знаємо, що коли б ми об'єднались, то всі питання на землі були б розв'язані й настала б доба справжнього соціялізму, соціялізму свободи, веселості, радості. Але ми не сміємо об'єднатись. Ми хитруємо. Ми тактикуємо. Ми думаємо все про ту саме владу, престиж, амбіцію. І ми віримо тільки в свою непомильність, бо тільки нашими устами глаголить істина, тільки в нашій церкві є святість і спасіння. А хто вірить не нашою вірою, той або дурень, або бандит, або зрадник, або злочинець і, розуміється, заслуговує відповідного ставлення до нього.
— А як же цього уникнути? — дивлячись у стіл, рівним, немов безживим голосом кинув Жак. Але Жан од цієї "безживості" аж здригнувся всередині себе радістю: отака "безживність" бувала у Жака раз у раз під час великого зворушення.
— Як? Та спробувати творити соціялізм іншим способом! Як тобі добре відомо, тепер є два способи здійснення соціялізму, за них ми собі з тобою здорово поскубли чуби. Ми, соціялісти, думаємо, що його можна здійснити тільки помаленьку, еволюційно, реформами, легенькими надушуваннями на шкарлупу капіталізму, одламуючи від нього клаптик за клаптиком. Ви, комуністи, вважаєте, що ми — захисники капіталізму, опортуністи, що капіталізм треба не ножичком одколупувати, а трощити одним махом сокирою, ломакою, динамітом, себто збройно, кривавою революцією. В цьому сутня різниця між нами. Правда ж?
Жак невиразно посміхнувся і нічого не сказав.
— А я тобі скажу, Жаке, що обидва способи вже негодяться для нашої епохи, що вони обидва вже перестарілись. Ми, соціялісти всіх країн — Франції, Англії,
Швеції й так далі, імітуючи советський соціялізм, заміняємо приватний капіталізм державним, себто перефарбовуємо шматки капіталістичної шкарлупи в соціялістичний кольор, називаємо це "націоналізацією" і пишаємось: ми творим соціялізм. А те, що під перефарбованою шкарлупою лишаються всі сутні риси капіталізму — робітнича надвартість, визиск, нерівність, панування, неекономність, нерентабельність, марнотратство і таке інше, що ніякої радості, веселості, соняшності такого "соціялізму" немає, це нас не примушує почувати сорому за себе. Та й то така повільність не задовольняє маси й вони йдуть за вами, комуністами, бо ви їм обіцяєте динамітом зірвати скелю капіталізму й зразу переправити їх у країну радості і щастя, як то є, вибач, в СССР. Але і ваш спосіб, Жаке, вже не годиться. Світ уже так спаявся весь, що як тільки в якійсь країні робиться якийсь струс, так він моментально відбивається в інших частинах планети. Спробуйте динамітом зірвати капіталізм у Франції чи в Італії, ви побачите, як він зараз же струситься у всіх державах, як Америка наїжиться, як кинеться на нас. Революція, Жаке, збройна, динамітна революція це є війна, світова, планетарна війна. А планетарна війна, ти ж сам знаєш, це загибель усіх нас. Переможців у цій війні не буде, будуть самі переможені. І як переможені! Сотні мільйонів людей, пошматованих атомними бомбами, задушених газами, затруєних бактеріями. Сотні мільйонів трупів будуть валятися серед руїн планети. Після такої війни на сторіччя не тільки ніякого соціялізму на землі не може бути, а просто елементарної цівілізації. Ні, Жаке, люди вже виросли з динамітної, збройної революції, воно повинно переходити вже до третього способу створення моціялізму, до іншої революції...Ти ждеш, що за чудодійний спосіб? Він — простий, Жаке: об'єднати два способи, себто: негайно але без зброї почати переводити приватну власність та засоби продукції на колективну. Не державну, а колективну, це різниця, Жаке. Не націоналізація, а соціялізація. Краще сказати: колекторатія, себто влада колектива. Ще простіше, Жаке: організація кооперативів, продукційних, торговельних, фінансових, аграрних і таких інших, колектократизація всього національного господарства. Ти повинен пам'ятати, що Ленін сказав: "Соціялізм — це кооперація плюс електрифікація". На жаль замість кооперації большевики завели націоналізацію плюс бюрократизацію і вийшов не соціялізм, а сталінізм. Ти вибач, я не для полеміки це кажу, я тільки констатую. Ти скажеш: але ж коперація — це не нове, вона у нас є, це — банальне, маленьке. Я не претендую на новість, Жаке, я претендую тільки на те, щоб ми, соціялісти, виконували на ділі те, що кажемо на словах. Ми хочемо соціялізму?! Соціялізм є кооперація? Так робімо кооперацію без ніяких мудрацій. Вона у нас уже є? Ні, її немає. Подекуди в торгівлі є якісь зачатки. Але це не те, що думав Ленін і, ще раніше за нього, європейські синдикати. Та не тільки в торгівлі, а в усьому національному господарстві треба вводити коперацію. І то не з наказу начальства, не примусом, не терором, а доброю волею, свідомістю, радістю. Оце й буде соціялізація, Жаке, або, коли хочеш, колектократія.
Жак з усміхом сказав:
— І ти гадаєш, що це — реальний спосіб?
Жан теж посміхнувся:
— Як тобі відомо, соціялізм противники його раз у раз називали нереальним способом організації життя. Тим часом це не спиняло тих, що звали себе соціялістами, вірити в нього і хотіти його.
— Скільки ж сторіч буде тягтися ця колектократизація?
— Мені думається, що коли б ми, соціялісти, і ви, комуністи, плюс радикали, погодились на ідеї інтенсивної кооперації господарства, то ми б законодавчим, безкровним шляхом за кілька років перейшли б на колектократію. (Розуміється, коли б на нас не наступила війна своїм чоботом і не розтерла б нас, як і все людство).
— І це був би раціональний, рентабельний спосіб господарства? Бо це ж насамперед загинули б противники колектократії.
Жан про себе занотував: уже не від себе заперечення, а від противників колектократії.
Ех, Жаке, та ніякий американізм, тейлоризм, советський стахановизм не зможуть зрівнятися з нею продуктивністю! Ти подумай, робітник знатиме, що він працює не на хазяїна, приватного, чи державного, а на самого себе, що ця фабрика є дійсно його власність, що вся його надвартість іде не на розкошування паразитів, а на нього самого та на його родину. Як же він не виявить себе інакше, ніж у роботі на хазяїна? В цьому способі буде з'єднано всі сили працівника, а не частини їх, воля, розум, почуття, інтерес. Отже, продуктивність праці в колектократії повинна бути на стільки більша, на скільки більшеє ціле за частини. Це — арифметично просто і ясно.
Жак уже не посміхався.
— Як же ти собі в'являєш цей мирний, законодавчий
шлях? — тихо спитав він.
— Насамперед, я уявляю собі, що асамблея повинна прийняти той принцип, що для підняття національного господарства треба розвинути максимум продуктивності праці всього населення. Правда, це весь час декларується всіма урядами нашими. Але, на жаль, уряди не мали достатніх засобів реалізувати ці декларації. Уявімо собі, що ми, соціялісти, комуністи та інші прихильники колектократії, визнаємо, що колектократичний спосіб праці є найпродуктивнішим за всі інші. Тому ми пропонуємо Асамблеї прийняти ряд законів, які сприяли б цьому засобові. Я не буду тобі тут викладати проекти тих законів, скажу тільки, що коли більшість Асамблеї виявить оту віру в колектократію і волю до здійснення своєї віри, то вона створить необхідні закони, за це можна не боятись. А на піддержку отій більшості буде стояти армія синдикатів усіх напрямів. Ти ж не будеш сумніватися в тому, що робітництво з ентузіазмом прийме ці закони? Я для перевірки самого себе говорив на цю тему з деякими робітниками — соціалістами й комуністами. Коли б ти бачив той захват, який викликали в них мої слова, ти не питав би мене, чи буде рентабельна їхня праця. Але Жак усе ж таки не піддавався.
— Добре, припустімо. Але які ж усе таки конкретні
(Продовження на наступній сторінці)