«Молода кров» Володимир Винниченко

Читати онлайн драму Володимира Винниченка «Молода кров»

A- A+ A A1 A2 A3

П а н а с. А тебе не б'ють, не дриґай ногами. Знаєш зась?

Я в д о ш к а. Овва!

Ївга. Цить, Явдохо. Хай собі говорить. (До Семена). Так ти, Семене, не дуже ж, чуєш? А злегенька. Мовляв, так і так, не можна наших дівчат зводити. Ні битись, ні сваритись, а так...

Семен (добродушно). Я понімаю: полякать. Це як я служив у інженера... Так він, сукин кот, знаєте, унадився за своєю горнишною, служанкою, виходить. Прямо біда! А вона там з другим любилася. Дак просила мене: "Здєлай, каже, пожалуста, йому що-небудь, щоб одчепився". Дак я що? Зачим битись? Я взяв ще одного парнішку та й засіли в сінях. Там, значить, де він мусить до неї йти. Ну, як тільки він до її дверей, а ми — хить! — та й накрили його моїм сіряком. Та січас один за ноги, другий за руки, обкрутили, та й понесли. Легенький був. І такий хороший собі чоловік, ласкавий. Ну, понесли. Винесли. Винесли на гору — крута така там була гора! — та й витрусили з сіряка вниз. Покотився, сукин син, з гори, як гарбуз... (Добродушно сміється). Єй-єй! З тої пори ніколи вже не чіплявся. Биться не нада, зачим?

ї в г а. Е, ні, і так не треба! Ви йому тільки так, словами... От, мовляв, що славу пускає на дівчину. Дівчина чесна, хтось би посватав, так тепер уже не може. От так якось...

С е м е н. Я понімаю: пристидить. Зачим строго? Панич — хороший чоловік, тут що не кажи. І простого народу не цурається, помогти коли, так перший чоловік. З хлопцями співати ходить, чого більше? Биться з таким чоловіком — гріх просто. Я по-городському з ним поговорю, по-благород-ному. Ти вже не бійся, жив між ними, то вже знаю, як і що сказать. Наслухався. Поговорю так, що...

З хати виходить Клим",гукає:

— Івго!

Івга. Чого? Зараз.

Клим (підходячи). А, це хлопці... Балакаєте? А, то балакайте, балакайте. Драстуйте.

Панас. Драстуйте, дядьку Климе. Ось дочку вашу сватаєм, ха-ха-ха!

Клим. Хе-хе-хе! Ну що ж, сватайте з богом, сватайте. Аби, мовляв, той... сваталось. (До Ївги). Не було ще?

Івга. Та ні, ще. Сидіть собі в хаті, чого ходите. От ще, їй-богу, наче з маленькою!

Клим. Мовчи, дурна. Ти проживи з моє, та й сердься. З "маленькою"! Щастя — як птиця, випустив — не піймаєш. Лови його в десять рук.

Панас (поважно). А що ж, дядько Клим правду кажуть

Клим. А так! Ти поживи на світі. Що ти знаєш? Так думаєш, воно тобі так і сяде на плечі? Еге ж! Розум у тебе дівко, жіночий. Що ти знаєш? Миски, кочерги... От ти собі тільки й думаєш, як націлуватись з ним, як би в садок вибігти до нього. А що з того буде, те тобі й не в голові. А все село знає. "Панич, панич"... А панич що? Панич паничем. А коли по закону, так і панич тобі рівний. Закон всіх рівняє. Зв'яжи законом, і не розрубати сокирою. А так! От ти за горнишну була, а поступай по закону, будеш з паничами ручкаться. І нікого не бійся. А хто проти закону йде, той байстрюків водить, як-от та сама Килинка, що бігала до панича. От воно як!

Івга. Ой, тату, аж у печінках мені сидять ваші балачки. Чула вже сто раз. Ідіть у хату, бо прийде, а ви тут. Як треба буде — Явдошка скаже вам. Ідіть.

Клим. Та йду, йду. А хлопці ж уже... той... Уже говорила з хлопцями?

Панас. Уже, дядьку! Всю машинерію знаємо. Не бійтеся, могорич будете ставить!

К л и м. А, ну то боже поможи. Я піду-таки. Ти ж, Явдосю, нікуди не забігай. За тобою не дивись, то так і завієшся. Коло Ici будь.

Я в д о ш к a. Та добре вже, добре.

Клим. "Добре, добре"! Учені... (Бурмочучи щось, іде в хату).

П а н а с. А його щось немає. Може, мамаша не пустила?

ї в г а. Прийде. Слухай, Явдошко, а баба Саламаха казала, що ждатиме в себе чи в невістки?

Я в д о ш к а (скоромовкою). В себе. Казала: "Як тільки постукаєте в віконце, так і піду". Вже буде ждати. Може, збігати ще?

І в г а. Ні, побіжиш, як він прийде. Ще, може, справді стара Морочинська не схоче ворожити.

П а н а с. От же дурна, хай тобі лихо! А ще пані! Собака виє, а вона молебствія править та за ворожкою посилає.

Семен. Боїться. Бува, що й справді нечиста сила виє. От тут недавно...

Я в д о ш к а. Баба Саламаха каже, що вона сама вичитувала одну жінку: відьма на неї кинулась собакою. Так три дні лизала жінка денце помийниці. І помоглося.

Семен. От тут недавно один чоловік...

Явдошка. А в Волосній відьма перекинулась у жабу, та як учепилась одній дівці у шию, так і досі не може одірвать. Кров смокче.

С е м е н. І то буває. От тут один чоловік...

Явдошка. Баба Саламаха казала, що треба тій дівці розрізать жилу...

Семен. Тю! Та дай же сказати! Ну й язикате!

Явдошка (хапаючись). Треба розрізать жилу, напустить у глечик крові. А тою кров'ю та поливать ту жабу. Так вона захлинеться та й одпаде. Тепер кажи ти!

Семен. Та я кажу, що тут один чоловік...

І в г а. Ану, помовчіть трохи: щось ніби співає.

Прислухаються. Чути спів А н т о с я. Слів не розібрати.

ї в г а. Тікайте! Ідіть собі десь далі. Явдошко, ходім у хату.

Панас. А коли ж нам приходить?

І в г а. Так, трошки згодом. Ви десь тут поблизу сядьте, тільки щоб вас не видно було. А Явдошка потім прибіжить і скаже вам

Семен. Може б, ще хлопців та дівчат узять? При людях воно лучче.

Ївга. Беріть. Та не треба тільки гостро. Чуєш, Семене? Це ж не парубок...

Семен. Та зачим гостро? От чудачка! Я понімаю, ти мене вже, брат, не вчи, як по-їхньому балакать... Конєшно, що не парубок...

Ївга. Ну, то йдіть швидше, щоб не помітив.

Панас і Семен прудко одходять убік по вулиці і зникають. Ївга та Явдошка, прислухаючись до Антосевого співу, ідуть до хати.

Клим (виходячи). А що? Йде?

Ївга й Явдошка (разом). Ай, тату! Сидіть-бо там! Іде, тікайте в хату!

Всі ховаються. Явдошка й Ївга визирають з-за дверей. Спів стає чутніше.

Антось (помалу підходить і стиха співає).

Журба моя, журба, журба проклятая, Ти ж мене засушила, з білих ніг звалила.

Кашляє. Припиняє ходу, озирається й трохи голосніше співа:

А я тій журбі та не піддаюся, Піду до корчомки, горілки нап'юся.

Знов кашляє.

Явдошка, вибігаючи з хати, боязко озирається й підбігає до воріт.

Антось (радісно). Добривечір! А де Іся?

Явдошка. Тш. Тато вдома. Не пускають.

Антось. Та ну?! От такої... Та хоч на хвилинку, може, можна? Як-небудь, крадькома. Покличте, Явдосю. Ви ж моя союзниця вірная. Га? Скажіть — на хвилиночку: діло єсть невеличке, але важне.

Явдошка. А ви обіщали хустку й сережки, та все не приносите!

Антось. Ах, правда! Забув, знов забув! Ну, що ти скажеш! Простіть, союзниця хороша, така у мене голова тепер, що геть усе забуваю. Клопоту мені тепер багато. Ну, більше не забуду. От вам присягаюсь, що завтра вже принесу. Покличте, не сердьтесь. Скажіть — на одну хвилиночку. Ми тут тихенько, так що тато не почують. Як миші будемо. Пошелестимо трошки і розійдемось. Га?

Явдошка. Добре, я покличу. Тільки глядіть, щоб завтра вже не забули...

А н т о с ь. Нізащо не забуду! Слово! От спасибі, союзниця.

Я в д о ш к а. Та сховайтеся за тин, щоб тато бува не побачили.

А н т о с ь. Сховаюсь, сховаюсь, куди хочете сховаюсь. Ось тут, добре? (Присідає за тином).

Я в д о ш к а. Добре. Та тихо сидіть. (Біжить у хату).

ї в г а виходить з хати і нерішуче, щохвилини озираючись, наближається до воріт.

Антось (підводячись). Ну, слава богу! Добрий вечір!

Івга (тихо, соромливо). Добрий вечір!

А н т о с ь. Перелазь сюди! Швидше!

Івга (злякано). Ой, не можна, що ви! Тато так і пасуть мене очима. Зараз же кинуться шукати.

А н т о с ь. Ех, яке, їй-богу, свинство! Ну що ж, має рацію, що боїться, має. Ну, нічого, недовго вже. Сьогодні-завтра рішиться. Дядя Макар таки свого дійде. Я прийшов тобі сказати, що завтра має бути у нас дуже серйозна балачка. Так або так. Наша візьме, тут нема що... Сумно тільки, що таке діло приходиться з такою мукою добиваться... Ну, та нічого. Не треба про це говорити, все буде добре. Правда, моя чиста? Правда, моя невинна дівчинко? Га?

ї в га. А чи правда ж, що дядюшка Макар Макарович стоять за нас?

А н т о с ь. Та розуміється, правда! Бог з тобою, що ж я тебе, обманюю, чи що? Ах, не віриш ти мені...

І в г а. Та я вірю, тільки мені дивно: чого б їм стояти за мене? Ви — панич, можете взяти за себе багачку, панянку. А я що?

А н т о с ь. Знаєш, Ісю, що мені сказав дядюшка Макар у той же день, як приїхав і як побачив тебе? Ми з ним осталися самі в хаті. Він взяв мене за руку, поцілував і сказав: "Ну, хлопче. Мати тобі дорікає, що ти береш мужичку й убогу. А я тобі скажу, що ти береш великий скарб. Я трошки людей знаю і скажу тобі, що це золота дівчина, у неї лице світиться". Так і сказав: "світиться". Ну? Ну, моя світла, що ти на це? Ех, Ісю, Ісю! Колись, як ми з тобою трошки поживем, як познайомишся ти з нашим панським життям, як трошки навчишся розбиратися у всьому, ти сама побачиш, що нема нічого дивного в тому, що всякий чесний розумний чоловік буде старатися, як каже дядюшка Макар, налити в свої жили нової, молодої крові. А в тебе чиста, молода, незаймана кров! От через що і я, і дядюшка Макар не хочемо панянки, а хочемо нашу милу мужичку, нашу Іську маленьку. Розумієш тепер?

І в г а (ніжно). Розумію...

А н т о с ь. А може б, ти все-таки тросики посиділа зі мною в садку? Га? Так скучив за тобою. Хочеться посидіти близенько коло тебе, а тут усе видно, люди ходять. Ходім?

(Продовження на наступній сторінці)