«Молода кров» Володимир Винниченко

Читати онлайн драму Володимира Винниченка «Молода кров»

A- A+ A A1 A2 A3

Макар Макарович. А, здоров, здоров! Виробляють тут собі всякі дурниці, а ти їдь, їх розбороняй.

Морочинська (до Ївги). Чи там обід уже готовий?

Ї в г а. Готовий, пані.

Морочинська. Ну, то, мабуть, можна давати. Сідай, Макарку, попоїси, то й пройде...

Макар Макарович. Може, маєш які порошки од голови? Пошукай-но...

Морочинська. Ех ви, городяни! Проїхав три з половиною версти та й розкис уже... Ну-ну, не буду, не буду. Фенацетину дать?

Макар Макарович. Давай що є.

Морочинська виходить.

Г а в р у с ь (прокашлявшись). Дядюшка!.. Привіт тобі, бурлаче рідний!

А н т о с ь. Почекай, Гаврюшка! Дядюшка, от моя наречена... (Хвилюється й не може далі говорити).

Макар Макарович (коротко оглядає Ївгу). Умгу... А де ж Степан Макарович дівся?

Ївга хутко виходить у кухню.

А н т о с ь. Покликали чогось в контору. Так ви, дядюшка...

Макар М.а к а р о в и ч. А ти все лайдачиш? На службу не хочеш? Для чого ж університетські лавки протирав? Учителювать? І то непогане діло. Побачимо, побачимо, не хвилюйся. Наперед дай оддихати від вашої азіатчини. А читать хоч уміє твоя наречена? Мордочка у неї нічого, та що за мордочкою? Коли й серце таке, як мордочка, то ще не біда. А нерви як? Панські?

Антось. Серцем вона, дядюшка, власне, й взяла мене. Страшно щира дівчина, чиста, соромлива.

Макар Макарович. Одне слово — ангел. Так і знав. Тільки ти не так голосно розхвалюй, у мене аж у вухах дзвенить од ваших голосів. Ви тут так кричите всі, наче ми в полі жнемо. Ну, де ж її той фенацетин? Брудно... Мухи скрізь... І некультурні люди... Учителем хочеш буть? Навчиш... А на обід, розуміється, борщ і свинина. Як з'їси, так і замреш, як... мумія, год на сто.

Морочинська (входячи з шклянкою води І порошком в руках, до Макара Макаровича). Ось єсть; зараз будеш приймать чи по обіді?

Макар Макарович. Куди там по обіді! Давай зараз... (Бере порошок і випиває, дивиться на шклянку). Брудна, розуміється. А дворянство береже. Це фенацетин?

Морочинська. Фенацетин, Гаврусю! А ти ж чого там стоїш такий похмурий? Біжи поклич Степана Макаровича. Хутенько! (Гаврусь не рушиться). Сідай, Макарку. Сьогодні у нас борщ деревенський з свининою... Мабуть, давненько вже не їв, скучив?

Макар Макарович. А скучив, скучив, що й казать. Тільки ти наперед попа поклич, хочу висповідатись. Ну та що робитимеш? Будем обідать. А у вас тут межиусобиці? Га? Антося обижаєте?

Морочинська. Його обидиш! Сідай, сідай, серце... От сюди...

Макар Макарович (сідаючи). А що, сестро, як ти гадаєш? От я тобі маленьку загадку дам. Що краще: чи дегенератка-інститутка "благородної" дворянської крові, чи здорова духом і тілом дівчина з народу? Ану, розгадай. А я тим часом "свининки" собі покладу. Ну?

Морочинська. Так. Я так і знала. Чуло моє серце, що дурно ти їдеш. Значить, ти вже за адвоката у племінничка? Ну, давайте краще обідать. А того, Антосю, не буде. Хоч ти тут всіх дядьків своїх склич, хоч ріжте мене живою., а того не буде. Помру я, тоді хоч усі побратайтеся з мужичкою. А я — дворянка і за стіл з мужичкою не сяду. А ту наречену сьогодні ж виправлю додому. Вона того й пішла сюди служить. Батько має до сотні десятин землі, а дітей у найми віддає... Знаємо, чого їй хочеться.

Антось. Ви не маєте, мамо, ніякого права так говорити про дівчину...

Морочинська. А, дай мені спокій з своїми правами. Надавалися вже тих правів мужикам, годі...

Макар Макарович. Один мій приятель усе просить мене, щоб я йому дав рекомендації до своїх родичів-поміщиків робити у їх розкопки могил,— вишукує там всяку старовину. Чи не могла б ти часом дозволить йому приїхати до тебе? Йому б і копати не треба було, старовина з тебе так і випира зо всіх боків.

Морочинська (раптом начина плакати). Не бачились два роки. Приїхав — кричить, не привітався, сердиться. Мухи йому. Тепер мужичку якусь...

Макар Макарович (ніяково, дратуючись). Ну, от, жіночі аргументи... Сльози... Чого, спитатися? Ну, чого? Маєш?

Морочинська. Сьогодні ж її вижену! (До Антося). Можеш туди ходить до неї. Ти на ці штуки майстер...

Антось. Мамаша, позвольте вам сказать...

Морочинська. Я вже знаю, до чого воно йдеться, знаю. Не дурно ж той собака виє день і ніч. Ой, бачу, що не дурно!..

Макар Макарович (дуже зацікавлено). А, так у вас тут є собаки-астрологи, що долю віщують? їй-богу, пошлю сюди приятеля свого, він тут чудесні старовинні штуки може одкопать.

Морочинська. Смійтеся, смійтеся, вчені. Бачили ми вже таких розумних. (До Антося). А ти ще молодий з матері сміятись. Чом ти не сміявся, як я тебе виходжувала, як слабий був? Тоді: "мамо"?

Входить Степан Макарович. Засапаний, говорить роздратовано:

— Мужичва подла! Ніяк не привчу до якоїсь системи, до дисципліни. Порядок — то їх лютий ворог. Ху-ху! (До Морочинської). Дав рощот Климові. Івга одходить.

Морочинська (вражено). Яка Івга?

Степан Макарович. Та яка ж? Наша..

 Морочинська. Та як? Сьогодні? Зараз?

Степан Макарович. Сьогодні, зараз.

А н т о с ь. Бачите, мамо: трошки помилились? А дівчину образили... Так раз у раз... Е, що говорить!

Входить Ї в г а, одягнена. Потупивши очі, підходить до Морочинської й тихо говорить:

— Простіть, пані. Тато велять додому йти. Я вже йду. Там за мене поки що Пріська буде.

Морочинська. Та чого ж так зразу? Чого тобі? Що тобі такого зробили тут? Обидив хто?

Івга. Ні, спасибі, не обидили...

Морочинська. Ну так чого ж ти?

Ївга мовчить, уклоняється усім, тихо говорить "прощайте" й виходить.

А н т о с ь (різко підводиться). "Чого", "чого"! Образили дівчину та й "чого".

Морочинська, видно, трохи змішана, стискує плечима.

Степан Макарович. Ну, чого там, обідать. Знов на десять минут пізніше обідаємо. Сідай, Антоне. Годі. А ти, Гаврусь?

Г а в р у с ь (увесь час намірявся сказати вірші; тепер рішуче підходить до Макара Макаровича, починає). Дядюшка! Позвольте вам принести наш привіт. (Мне папір і хоче читать ).

Макар Макарович. Що це? Вірші, може, не дай біг?

Морочинська. А, Гаврусю, дай-но спокій з своїми віршами, найшов час! Сідай краще обідать.

Гаврусь (обурено). Ну, це, мамо, некультурно... і просто не... цивілізовано!! (Повертається й швидко виходить з хати).

Морочинська (до Макара Макаровича). От тобі ваша культура! Гарно? (До Антося). Сідай обідать, годі там. А н т о с ь. Не хочу!

Круто повертається й теж виходить. Завіса

 

ДІЯ ДРУГА

На задньому плані — хата й подвір'я Клима. Передній кін — вулиця. Тин, ворота, перелаз. Вечір.

Біля воріт стоять: Ївга, Панас, Явдошка й Семен, спокійний, добродушний, навіть флегматичний парубок. Всі часто подивляються в один бік, когось ждучи.

Панас( Семенові). Та боже тебе борони говорить, що я казав. Чуєш? А то проженуть враз, гляди!

Семен (крутячи головою). Ну, історія. Як же ти тепер, Панасе? Га?

Панас. Я? Ого! Я знайду собі раду. Правда, Їсю? (Підморгує). Та що! Та ти знаєш, що він вигадує? Скажу, Івго, страшно кортить. Знаєш, що він примудровує? "Як поженимось, каже, так я тебе вчителькою заделаю". Ну? (Од душі регоче).

Семен (здивовано). Та бре?

Панас. Щоб я пропав! От так учителька буде, ге-ге-ге. Ісько, а чого вчитимеш, га?

Ївга. Та тихо, сказився, чи що?

Панас. Нема нікого. Та, каже, спродаю землю, а на ті гроші настрою шкіл, та й будемо учить дітей. Та не тільки дітей, а й усяких, і старих. Он куди наша Їська пішла! А що?

Семен. Хороший чоловік, видно.

Панас. Хто? Антось? Дурак, і все. Я б, маючи його часть... та я б такого настроїв, що держись. Вся земля на весь в'єзд була б моя. "Хороший"! Жирує, стерво, не зна, куди гроші дівать. Ну, скажи на милість, бере дівку та за книжки й на учительку задєлувать. Сказитись треба.

Семен. Е, не скажи, брат. Я он служив у інженера, дак бачив тих баришеньок з образуванням. Очирувательні дівчата. Єсть такі, що й за нашого брата стоять, верно.

Панас. Е, стоять... А ти, ївго, знаєш що: таки прибав трохи. Побий мене бог, мало! Ти ж сама подумай...

Ївга (раптом дратуючись). Е, Панасе, іди ти к чортам собачим! Знаєш? Хочеш діло робить, то роби. А чого крутиш? "Мало"...

П а н а с. Та хто крутить? Сама ти крутиш, стерво! Диви! Хто казав, що двісті рублів до весілля і двісті по весіллі? Ще й перекривляється. От візьму та й докажу твоєму розумнику, яка ти чесна, і будеш знать. Кривиться! Не кривилась, як бігала до мене в стайню. Двєсті рублей давай! От і все! Подумаєш, яка дешева. І собакою їй вий, і того дурня підговорюй, і... Вона раптом буде собі паньою жити, а ти... Не согласен.

Ївга. Не согласен, не треба. Можеш іти до його доказувать, боюсь я тебе. Іди хоч зараз. Іди. П а н а с. Та й піду.

Ївга. То йди, чого ж стоїш? Іди. Тільки знай, що завтра ж з економії полетиш. Чи повірить він тобі, а полетіть — полетиш, серце. Він йому повірить! Дурний ти, і дурний піп тебе хрестив.

Панас. Та ти вмієш чоловіка обійти. Звєсна.

Ївга. Та вмію чи ні — то мій клопіт, а ти не крути.

Якийсь час усі мовчать.

Панас (примушено сміючись). Ну, дурненька! Я пожартував. Хай буде так. Не сєрчай...

Ївга. Та мені чого сєрчать? Про мене! Тільки ж...

Я в д о ш к а (яка весь час прудко подивляється на всіх, наче жадно ловить кожне слово, до Панаса скоромовкою). А ти чого хвалився коло церкви, що схочеш, то можеш вивернуть Ївгу, як рукавицю? Га?

(Продовження на наступній сторінці)