«Молода кров» Володимир Винниченко

Читати онлайн драму Володимира Винниченка «Молода кров»

A- A+ A A1 A2 A3

Клим. Ну, добре, добре. Іди. (Обережно випихає його в сіни й зачиняє за собою двері).

У вікно в цей час зазирає кілька разів Панас. Коли брати вийшли, він підходить знов до вікна. Стиха стукає:

— Ївго! Ївго!

Ївга (підбігає). Ой, чого тебе тут носить? Сховайся, а то як побачать...

Панас. Та вже можна чи ще не пора? Надокучило сидіти в кущах, хай воно сказиться.

Ївга. Можна. Іди, хтось іде! (Хутко одходить).

Панас ховається.

З вітальні поспішно, щось поправляючи на собі, входить М о р о ч и н-с ь к а, з добрим, невиразним лицем жінка й здивовано озирається по хаті.

Питає:

— А де ж вони?

Ївга. Хто, пані?

Морочинська. Та... Хто ж тут оце балакав?

Ївга. Та то заходив прикажчик. Питався пана.

Морочинська. Ая вже думала, що то наші приїхали з вокзалу. Що ж це їх так довгенько нема; ще, хай хранить господь милосердний, що трапилося в дорозі. (В саду чується виття собаки). Ох, боже мій! Знов той собака! (Схвильовано хапається за серце і тяжко дихає). Що ж воно таке? Та дивились хлопці в кущах? Не може ж бути, щоб не можна було найти її! Біжи скажи Панасові, щоб... чи кому там, щоб пошукати. Та пильно. (Собака знов виє). От-от... (Морочинська в тривозі й злякано озирається по хаті). Та що ж це, господи, таке? Біжи, Їсю, скажи хлопцям...

Ївга. Та шукали, пані. Кажуть, що то не собака виє.

Морочинська (з захованою тривогою). Як то не собака? А що ж то може бути? Як то не собака, я питаю! Оце мені подобається. Ну, що ж то може бути, говори!

Ївга. А я знаю?

М о р о ч и н с ь к а. Як то не знаєш? Що ж то може вити вдень? (Собака виє). Ні, це щось просто неможливе! Поклич мені сюди Панаса...

ї в г а (підходить до вікна й гукає): Панасе!.. Панасе!..

Голос Панаса з саду:

— Агов!.. А що там?

ї в г а. Іди, пані кличуть. Та ногами, хутко!

Панас (у вікно, скидаючи шапку). Пані мене кликали?

Морочинська. Панасе, що ж це таке? За чим же ви там дивитесь? Що то за біда така, що ви не можете вигнать якогось пса з саду? Пошукай та вижени мені зразу.

Панас. Та я, пані, оце саме й шукаю в саду того проклятого собаку. Та коли ж нема ніде тварюкн. Прямо аж страх бер£, що воно таке, єй-бо, пані, щоб я з цього місця не зійшов: чую — виє, біжу на те місце — нема. Нема, як крізь землю провалилось. А в мене ж під носом вило, он там, у кущах. Мара якась! Нечиста сила, чи що?

Морочинська (махаючи на нього руками). А що ти говориш! Чи то можна таке верзти! А чи ти з розумом?

Панас. А що ви думаєте, пані? А чи не вив так само собака, чи хто його там зна, коло Самокиша, як мало статись з ним оте нещастя? Вило оттак самісінько, як оце у нас тепер. Єй-бо, пані.

Морочинська (злякано, хрестячись). А що ти кажеш! А що ти говориш, хай бог боронить] Сказився ти, чи що? Іди собі. Таке наговорить. (Дуже занепокоєна іде в покої).

Панас (закусює губу й підморгує Івзі). Злякалась-таки! Ще вити, чи годі? (Раптом затуля кулаком рота й приглушено регоче). От дурна стара, хай тобі западеться! А за бабою ще не хоче посилати?

ї в г а. Стидається синів.

Панас. Покличе. Та ще вить чи буде? Буде, мабуть? І в г а. Буде, буде. Ввечері приходь до нас. Панас. Так десятка ж! Чуєш? ї в г а. Та добре. Тікай, щось іде.

Панас зникає за вікном.

Входить Клим. Озирається й шепотом питає:

— А що, як там?

ї в г а. Ай, тату! Ну чого вам? От, їй же богу, які люди... Клим. Тшшш! Розщитуєшся? І в га. Та розщитуюсь, сказала ж вам. Клим. Ну, то добре. Добре. Главне, щоб по закону! Раз буде діло по закону — нічого не бійся. І боже тебе борони там

щось так. Знаєш, паничі... вони там уміють... хусточку чи сережки. І той — і пропало... А як по закону...

І в г а. А, тату, як мені це вже остогидло. Ідіть у контору та беріть рощот. Я ж слухаюсь вас, одходжу, чого ж вам іще? Ідіть, а то дядько Микита знов прибіжать.

Клим. Не прибіжить. А ти слухай, що батько говорить. Батько поганого не навчить. По закону кажу, то главне. Раз єсть закон — ніхто тобі нічого. А то буде так, як з Килинкою. Що з того, що він їй хату поставив?..

Входить Степан Макарович. Худий, випрямлений добродій з жовтим, недужим лицем. Побачивши Клима, незадоволено й строго питає:

— А що треба? Чого сюди прийшов? Що за безпорядок?

Клим (низько, угодливо вклоняючись). До вашої милости, паночку. Маю маленький клопіт до вас, панунцю...

Степан Макарович. А порядок знаєш? Чи вчити треба? Чи, може, з своїми порядками прийшов? Ви тепер поставали розумні. Сказано раз — контора. Від другої до п'ятої в конторі. Геть звідци!

Клим (ще угодпивіше вклоняючись і посміхаючись). Ей, куди вже нам, паночку, з своїми порядками. Та чи й найдеться у всьому світі така голова, щоб5ваші порядки перемудрила. А я до вас нащот дочки своєї, от її... Хочу взяти од вас.

Степан Макарович (трохи пильніше). Івгу? Рощот? (Схаменувшись). Ну, це все одно — в контору. Од двох до трьох.

Клим. Бо бачите, паночку, почали вже люди верзти всяку чепухерію по селі нащот моєї дочки і, звиніть, вашого племінника, панича, значить, Антося. Так я, виходить...

Степан Макарович. Приходь у контору. (Раптом приходячи в гнів). В контору говориться вам, мурляки! "Антося, Антося"... А ти нащо так свою дочку виховав, що вона заводить всякі штуки з паничами? "Антося. Знать не знаю. В контору! Я вас навчу... Мазепня чортова. Помирать буде, а порядок... "Антося, Антося".

Втискується Микита

'Степан М а к а р о в и ч (люто). А тобі ще чого? Чого треба?

Микита (сердечно). Ваше благородіє! Я босяк, я поні-маю... Ваше благородіє, позвольте вам вопрос. (Клим хоче його випхнути). Пойди вон! Ти! Ваше благородіє! Дозвольте вам вопрос...

Степан Макарович (хутко іде до дверей в сіни). А, чортової душі мужичня!.. Панасе! Юхиме!

Клим. Микито! Ходім, пан гніваються... Ходім, братику, бог з ним, он пан, бач, серчають...

Микита. Ваше благородіє! З чого став чоловік? Позвольте вам вопрос.

Степан Макарович (рішуче й мовчки бере Микиту за плече й випихає з хати. За ним і Клима. До Івги). За рощотом у контору. Чуєш?

Ївга. Чую, пане.

Степан Макарович. А щодо Антося... Що там у вас, нарешті, з тим Антосем? Що? Женитись хоче? В тебе є розум у голові чи нема? Ну? Чого мовчиш? Може, дитина буде? Що?

Ївга (соромливо затуляючи руками лице). Ой, що ви, пане!

Степан Макарович. Ну так чого ж женитись? Він тебе обманув? Було що-небудь? Га?

Ївга. Ой, що ви!!!

Степан Макарович. Ну так якого ж біса вам треба, зрештою? Навіщо женитись?

Ївга. А я знаю? Хіба то я? Панич хотять...

Степан Макарович. Панич твій ідіот, а по-твоєму, по-мужицькому, йолоп. Розумієш? Так ти йому й скажи. Панича твого треба женить різкою.

Чути грохіт екіпажа.

Степан Макарович. Хтось під'їхав? З вокзалу, мабуть. (Хутко виходить).

Гомін голосів.

З вітальні входить Г а в р у с ь, хлопець років 17, в гімназичній блузі, яку, хвилюючись, обсмикує. В руках його папір, з якого він поспішно читає.

Бачить Ївгу, до неї;

— Ївго! Слухай, Ївго. (Соромиться). Я от написав вірші... на зустріч дядюшки та... той... не знаю... Чорт його зна, якось не...

Ївга (поглядаючи ввесь час на двері, неуважно). Ага, ага. Хороші вийшли.

Г а в р у с ь. Та от не знаю. Ану, послухай, як воно виходить, чи добре збоку. Автору, знаєш, самому непомітно. От ти послухай. (Ще більш хвилюючись, читає).

Привіт тобі, бурлаче рідний, Ти мир і спокій нам несеш.

Мир і спокій — це нащот того, що дядюшка умовить маму согласитись на ваш шлюб... Розумієш? Нічого, правда? Ївга. Атож... дуже гарно...

Г а в р у с ь (читає):

Ти мир і спокій нам несеш... Нехай обнімуться багатий з бідним І восхвалять, що ти живеш. Ти — ангел кроткий, справедливий... Привіт тобі ми всі речем...

І в г а. Ричим? А чого ж ми ричим?

Г а в р у с ь. Та не "ричим", а речем. Це по-слов'янськи. Для рифми. Чекай! Ідуть, здається? Слухай, Івго, а коли читать, як ти гадаєш? Як сядемо обідати чи тепер же, зразу? Га?

І в г а. Ой паниченьку, не знаю. А дуже страшні ваші дядюшка Макар?

Г а в р у с ь. Що? Ні... мабуть, зразу, як ввійде. Так лучче. (Обсмикує блузу).

А н т о с ь (вбігає до Івги). Ідуть. Нічого, все буде добре, ти не бійся. (Огляда її, поправляє на голові хустку, хвилюється). Нічого, чудесно... Дядюшер трохи з дороги стомлений і сердитий. Та це нічого... Зараз будуть... А-а, Гаврусь! Вірші! Вірші, мабуть? Ну, катай! Коли написав?

Гаврусь (не розуміючи й не чуючи його). Га? Не мішай, Антосю. (Шепоче про себе, заклада руку за пояс, приймає пози).

А н т о с ь. Ну, нічого, читай, читай. Держись, Їсю. Ідуть! (Підбадьорююче підморгує їй, одходить вбік).

Входять Морочинська і Макар Макарович — згорблений, нестарий, нервовий.

Макар Макарович. Прямо варварство! Люди культурні, двадцятий вік... О, і тут повно мух. Запам'ятай: мухи — це рознощики мікробів. В Америці премії дають за знищення мух, а вам можна дати за добрий розплід.

Гаврусь, як тільки входить Макар Макарович, виступає наперед, чепуриться, прокашлюється й вичікує відповідної хвилини.

А н т о с ь. Нічого, дядюшка, ми вас од мух сховаємо!

Макар Макарович. А від мікробів сховаєш? "Мух"! Бричку дали таку, що всі нерви вимотала. Кучер — ідіот. Сонце пече. Тут мухи. Голова як не трісне...

Гаврусь (виступивши трохи наперед, хоче читать). Дядюшка!

(Продовження на наступній сторінці)