Лікар. Ага! Так, так... Я вже забув... Дуже хрипить, кажете? А ось ми зробимо, що він не буде хрипіть. Гарячої води, будь ласка... (Зиркає на Кривенка і проходить в кімнату Антонини. Видно потім, як вони всі тупчаться коло колиски. Кривенко встає і ходить, часом зазираючи до їх. Чути окрики лікаря. Рухи їх хапливіші, гарячкові. Чується крик Антонини).
Кривенко зупиняється, напружено слухає. Вибігає Бурчак, хапає з піаніно рушник, для чогось оббігає круг столу і, натикнувшись на Кривенка, розтеряно, жалко говорить:
— Помирає! Задихається...
Біжить в Антонинину кімнату. Кривенко робить кілька кроків і зупиняється. Важко дихаючи, слухає. Гомін в кімнаті Антонини стає голосніший.
Паша й Орися (обережно виштовхують Антонину в Орисіну кімнату). Не можна... Посидьте тут. Посидьте...
Антонина слухняно, як автомат, іде і, видно, несвідома в своїх вчинках. Підходить до Кривенка і, помітивши щось на рукаві у його, машинально чистить. Потім обходить круг столу і йде назад у свою кімнату. Кривенко пильно й тривожно дивиться їй вслід. Раптом чується повний одчаю і болю крик Антонини. Кривенко здригається, міцно охоплює руками спинку стільця і весь напружено завмирає.
Крик Антонини, змішаний з риданням, не вгаває. Входять лікар і Орися.
Лікар (розводячи руками). Моя поміч не потрібна їй. Дайте їй крапель, укладіть в ліжко... Хай всі повиходять і хтось один зостанеться з нею. Це все... Що ж зробиш? Горе. Наука — не бог. Вона — людина молода ще, перенесе... Було б хоч раніше послать за мною... Сюди, здається?.. Ідіть до неї, я сам знайду вихід... Прощайте. (Виходить).
Орися (помалу повертається назад, зупиняється проти Кривенка і злобно, стомлено говорить). Торжествуйте: ваша взяла. Помер. (Повертається і йде в кімнату Антонини).
Кривенко проводить рукою по лиці і глибоко зітхає. Раптом в кімнаті Антонини чується шамотня, крики Антонини і голоси Орисі і Паші:
— Пустіть! Ви не маєте права! Пустіть, я вам кажу!
— Тосю, рідна! Не треба... Заспокойтесь! Антонина. Пустіть, я хочу показать йому! Голоси Орисі й Паші. Тосю! Це — безумство...
Не треба...
Антонина (ще з більшим одчаєм і силою розпуки). Пустіть! Геть к чорту!! Тікайте!
Шамотня побільшується — видно, не пускають. Але Антонина виривається і вбігає в Орисину кімнату. На руках у неї труп дитини, посинілий, задубілий. Очі дико блищать, волосся розвівається. Підбігає до столу і з силою кладе на стіл перед Кривенком. Кричить:
— На! Добивсь! Любуйся! Любуйся, убивце!..
Кривенко кам'яно стоїть і мовчки зиркає на труп. Проводить рукою по лобі, і рука дуже дрижить.
Орися (беручи Антонину за руку). Тосю! Пожалійте себе! Хоч трохи заспокойтеся... Життя велике... Попереду...
Антонина. О, я тепер спокійна! Нема "memento" уже! (До Кривенка). Нема? Правда? Дивись! Дивись же!..
Кривенко раптом помалу підходить до столу, нахиляється до дитини, цілує, підводиться і, не глянувши ні на кого, мовчки, злегка згорбившись, важко й не поспішаючи виходить. Антонина з риданням падає на трупик, припадає до його і в одчаю водить головою вправо і вліво.
Всі стоять прибиті, стомлені, понурі.
Завіса