Антонина (тихо). Чудний ти... (Іде до колиски, обертаючись). А як він музику любить! Не знаю, що буду робить, коли виїде Орися і забере піаніно... (Нахиляється над дитиною і враз вся одкидається назад). Господи! Що з дитиною?! Вона вся горить! (Нахиляється). Хрипить як! Боже мій!.. Вона вся розмотана. Хто чіпав її?.. Весь горить!.. (Зразу повертаючись до Кривенка). Що ти зробив йому?! Що ти зробив?! Говори! (Наступає на його).
Кривенко. Заспокойся, ніхто йому нічого не робив.
Антонина. Брешеш! Ти отруїв її! Господи! (Кидається знов до дитини). Вона без пам'яті... Васильку, Васильку, крихтонько моя малюсінька! Що тобі пороблено? Що пороблено тобі, дитинонько ти єдина?.. Хрипить... (Кидаючись до Кривенка). Що ти зробив йому, страховище ти, говори зараз! Говори, а то я тебе вб'ю тут!.. (Дико шукає очима по хаті). Заріжу, задушу!.. Господи! (В одчаю хапає себе за голову).
Кривенко (мертво). Говорю тобі, нічого їй не робив... Застудився прямо, мабуть...
Антонина. Застудився? Брешеш! Ти отруїв його! Отруїв! Ти навмисне вислав Пашу... От чого ти хворий... О, звірюко! Безумець! Я поліцію покличу!.. (Хоче бігти до дверей).
Кривенко (хапає її за руку, суворо). Схаменись, що ти робиш! Ніякої отрути не було тут!
Антонина. А що було? Що? Говори!
Кривенко. Нічого! Безумна жінко ти! Застудилась дитина. І замість поліції лікаря поклич. Прощай. (Хоче йти).
Антонина (хапаючись за його). Ні, ти не підеш! Ти не підеш! Тепер ніякий лікар не поможе — ти отруїв її!
Кривенко (зупиняючись, дивиться їй в лице). Слухай, Антонино, пусти й не роби безумств. Пошли за лікарем, кажу. Пусти, я піду.
Антонина (хрипло). Ти не підеш!
Кривенко. Ти хочеш, щоб я насильно пішов?
Антонина. Я кричать буду!
Входить П а ш а з пакунком в руці. Здивовано зупиняється.
Антонина (кидаючись до неї). Що ви зробили з дитиною?! Навіщо ви покинули його?! Паша (злякано). Що таке?
Антонина (в дикій розпуці). Що? Підіть, подивіться, вона горить вся, лежить без пам'яті! її отруєно!.. Ось він, це страховище, батько, отруїв її!.. О!! Я збожеволію, я уб'ю себе, я... Господи! (Ридає).
Паша (біжить до колиски). Та що таке? Дитина була зовсім здорова...
Антонина (схоплюється, біжить за нею й сильно одпихає її од колиски). Куди! Застудить хочете ще? Не смійте! Убивці!.. Убили... О! (Ридає. Знов до Кривенка, люто). Що ти, проклятий, зробив їй?!
Кривенко (рішуче прямує до своєї одежі. Одягаючись). Нічого. Пашо, біжіть краще за лікарем. Не можна гаять часу.
Паша. Правда. Я зараз, зараз! (Розтеряно й хапливо біжить з хати).
Кривенко. Прощай, Тосю. Завтра прийду. (Виходить).
Антонина припавши до колиски, в розпуці ридає і б'ється головою об край її.
Картина 2
Там же.
Двері в кімнату Антонини розчинені. В ній видно край колиски і постаті Антонини та Орисі, які клопотливо миготять.
В кімнаті біля столу сидить Кривенко. Руки схрещені на грудях, лице мертво-кам'яне, губи тісно стулені
Долі валяється бавовна, мокрі ганчірки, на столі й стільцях пляшечки від лікарств, на піаніно лежить рушник. Посеред хати таз з водою. Чути хапливу, одривчасту розмову Антонини, Бурчака й О'рисі. З дверей в сіни хутко входить Паша, несучи в руках щось загорнуте в біле.
Кривенко (помалу повертаючи до неї голову). Паша, я вас питаю, як йому?
Паша, мов не чуючи, злісно задирає голову догори і, не обертаючись до його, проходить в Антонинину кімнату. Кривенко якийсь мент дивиться їй вслід і знову непорушно сидить, мертво дивлячись перед себе. Шамотня побільшується. Чути голос Орисі і ніби навздогін слово "моментально"! В цей же мент швидко виходить звідти Бурчак і йде в сіни.
Кривенко (глухо до його). Йому гірше?
Бурчак, не одповідаючи, з ніяковістю нахиляє голову і поспішно виходить. Кривенко довго дивиться вслід йому, потім глибоко зітхає і закусює губу. Вбігає Орися, бере з підлоги таз і, не глянувши на Кривенка, біжить — назад.
Назустріч їй вибігає з рушником у руках П а ш а і пробігає в сіни. З сіней з пляшками в обох руках прудко входить Бурчак.
Кривенко (до його). Слухайте, я вас питаю, гірше йому?
Бурчак (зразу зупиняється, очевидно, приготувавшись до цього, і з напруженою рішучістю говорить). Добродію! Я вас прошу не звертатись до мене. З людьми, які недостойні носить ім'я порядної людини, я... не можу...
Кривенко (скажено схоплюючись, підбігає до його, хапає за глотку і, струсивши ним, кричить). Я тебе питаю, слизняк ти поганий, як" моєму синові! Чуєш ти?! Говори: луч-че, гірше?
Бурчак (злісно викручуючись). Пустіть! Я з вами...
Кривенко. Говори, бо задушу, як собаку! (Струсює).
Бурчак. Йому гірше... Пустіть, бо я...
Кривенко (пихаючи його). Марш! (Одходить і сідає знову за стіл).
Бурчак. Ми з вами про це ще побалакаємо! Негодяй!.. (Поспішно іде в Антонинину кімнату).
Орися (вбігаючи). Що за галас тут?
Кривенко (апатично, в'яло). Я питав, як моєму синові, а Бурчак одповідав...
Орися (з закоченими рукавами, недбала зачіска, комір кофточки одстібнутий, вся пашить енергією і завзятістю). А вам цікаво? Да? Ну, так знайте, що лучче йому! Чуєте? Вашому синові лучче і він буде жить! Він буде жить! Заспокоїлось ваше батьківське серце? Я вам ручаюсь, що він буде жить! (Б'є себе рукою в груди). Я! Що б там не було! Зараз прийде лікар. Можете йти додому і спокійно спать. Ваш син буде жить. (З кімнати Антонини хутко виходить Бурчак і йде в сіни).
Входить Антонина. Розпатлана, лице змарніле, великі синяки під очима. Одягнена недбало. Безсило сідає на перший стілець і, звісивши руки, непорушно сидить. Убито, тупо до Орисі:
— Хрип більший... Він помре...
Орися (сильно, злісно). Він не помре! Зараз лікар прийде...
Антонина. Нічого не поможе... Я вже не маю сил... Треті сутки я не сіла ні разу. Не можу більше... Все одно...
О р и с я. Я вам казала, треба заснуть. Ви ляжте, засніть.
Антонина. Не засну. Зараз лікар прийде... (Раптом до Кривенка, з благанням, гаряче). Я благаю тебе: скажи, що ти зробив йому... Орися! Вийдіть, рідна, на хвилинку... (Орися виходить).
Кривенко сидить недвижно.
Антонина (підходить до його, благаюче складає руки). Заклинаю тебе всім дорогим тобі, талантом твоїм, твоїм життям, заклинаю всім твоїм минулим і будучим, скажи! Скажи, нам треба знать причину... Лікар, здається, помилився — у його круп, а не дифтерит. Чи, може, ти дав йому такої отрути, що не можна узнать? Він мучиться... Воно ж невинне! Що воно зробило тобі, пожалій муки його! (Ридає)
Кривенко (трудно вбирає в себе повітря і встає. Глухо). Я нічого йому не зробив. Ніякої отрути.
Антонина (скажено). Ти — камінь!! Ти — звір! Ти гірше звіра! О, в тисячу раз гірше! І звірі жаліють своїх дітей... І я такого любила?! Я любила тебе?!. Господи! (Ридає. Потім підбігає до його, стає на коліна, хапає руки його і благає). Ось, на колінах... на колінах... Скажи! Прийде лікар... Він уже хрипіть не може, задихається... Вмоляю!
Кривенко (з силою, з мукою підіймає її). Говорю тобі, ніякої отрути нема! Застудився він. Все, що можу сказать тобі. Це все одно нічого не поможе...
Антонина (з ненавистю). А-а! Не поможе? І каторги уже не боїшся? "Застудився"? Із-за кутка убив? Смілий? Ні, коли ти такий смілий, не ховайся!.. Але ні! Я тебе одправлю на каторгу, я сама піду туди, я своїми руками уб'ю тебе! Говори, що ти зробив йому!
Кривенко мовчки сідає. Антонина. Не скажеш? (Безсило опускає руки вздовж тіла і широкими, не кліпаючими, безумними очима дивиться кудись навскоси).
Орися (із кімнати Антонини). Тосю! Ідіть сюди!
Антонина здригається і біжить туди. Видно, як Орися, Антонина і Паша метушаться коло колиски. Вбігає Паша, хапа зі столу одну пляшечку, швидко читає напис на ній, хапає другу, третю і разом з ними біжить назад.
Шамотня зменшується. Кривенко глибоко зітхає, встає, робить кілька кроків, торкається для чогось рукою до гравюри на стіні і знов сідає на своє місце.
Входить Орися. Сідає на стілець. Витирається хусткою:
— Фу! Одчаянний припадок був... Вирятували... Чуєте?..
Кривенко сидить непорушно.
Орися (помовчавши). От! Принципи ваші. Скільки мук, скільки страшенного страждання... Для чого? Ех, ви!.. (Дивиться на його). Що? Заварили? Самому не солодко?
Кривенко (тихо). Ви мені скажіть: ви свідомі того, що ви робите, рятуючи його? Для чого ви це робите?
Орися. Свідома.
Кривенко. Для чого?
Орися. Для того, що так хочу. З самого початку хотіла і тепер хочу, щоб у вас була дитина! Була! І вона буде, буде! Чуєте? (Вмить з болем). Та ви підіть, гляньте на його... Підіть! Послухайте, як він хрипить, мучиться, підіть!..
Кривенко (з гнівом). Так ви піддержуєте його муки?! Яке вам діло до моєї дитини? Навіщо ви лізете в чуже життя?!
Орися (сильно). На те, що так хочу! А потім на те, що я — не камінь і не якесь незчувственне страховище! (Круто повертається і йде в Антонинину кімнату).
Входить лікар з Бурчаком. Маленький, товстенький дідок, короткозорий; повертає на всі боки головою і до всього придивляється. Говорить тенорком. Ходить дрібно, поспішно. (Обертаючись до Бурчака):
— Сюди?
Бурчак (за ним). Сюди, сюди... Направо двері.
(Продовження на наступній сторінці)