«Чорна пантера і білий ведмідь» Володимир Винниченко

Читати онлайн драму Володимира Винниченка «Чорна пантера і білий ведмідь»

A- A+ A A1 A2 A3

Входить К о р и і й, похмурий. Озирається, ніби кого шукає, киває всім головою, роздягається й сідає окремо за передвій столик.

К о р н і й (голосно до Мігуелеса). Мігуелес, Сніжинки ще не було тут? Не бачили?

М і г у е л е с. Ні, не було. Вона має зараз прийти.

К о р н і й. Ага... Дякую... (Задумливо тарабанить пальцями по столику).

Ш т і ф (до Мігуелеса). Eh bien, mon ami [17], як же там з Салоном? Приймуть вас?

М і г у е л е с. Я з Салоном нічого спільного не маю! Хапуги й чиновники! Їм би виставку свинячих окороків робити, а не мистецтва. Товстопузі буржуа!

Ш т і ф. Ха-ха-ха!

К а р д и н а л. А вашу. Блек, роботу візьмуть?

Б л е к. Сподіваюсь.

К а р д и н а л. Чудесні люди. Знавці мистецтва.

Штіф і Сафо сміються.

М і г у е л е с. А ти не підмазував Сербена? Ні?

Б л е к (безрухомо-спокійно). Підмазував.

М і г у е л е с (палко). Ну? І вони — чудесні люди?

Б л е к. На цей раз для мене чудесні.

Мімі ввесь час обережно, але неодступно, ніжно кокетуючи, зачіпала Лемоньє,

часом щось шепочучи.

Л е м о н ь є (раптом підводячись, до неї хмуро). Ходім.

М і м і (охоче, хутко встаючи, до всіх). Adieu!

С а ф о. Ти куди?

М і м і (скромно). Ми підем прогулятись.

Лемоньє, оглядаючись, ні ва кого не дивиться.

К а р д и н а л (до нього). О, хмурий юначе, куди веде тебе твоя понура душа? Чому покидаєш нас в самоті?

Л е м о н ь є (беручи під руку Мімі). Adieu! (Виходять).

С а ф о. Ну й Мімі! Ах, каналія, як вона вміє це робити! О ви, мужчини! От уже й утішився... Na!

К а р д и н а л. Дитинко! Він артист. Всяка краса йому близька й утішна.

Ш т і ф. Ха-ха-ха. О, ця потішить!

Входять С н і ж и н к а і Я в с о н.

С н і ж и н к а (злегка в такт похитуючись, на ходу наспівує):

Si voulez de 1'amour,

Depechez vous to uj ours.

0-la-la la-la la-la-la [18].

А, святійший Кардинале! Ви вже на своєму місці з прекрасною Сафо? Servusl Сеньйор і сер також? (Кидає погляд на Корпія). А де ж Каміль, Доден, Варсавія? Де ж поет наш? (Здоровкається).

За нею Явсон з люлькою в зубах.

К а р д и н а л. Сьогодні наша братська обитель буде пустувати. Наші орли полетіли на бал "незалежних новаторів". Helas [19]!

С н і ж и н к а. Ах, бал "незалежних новаторів", це — виставка неестетичної естетики й огидної краси? Фі, я їм руки не подам. (Гарсону). Мені на той столик (хитає на стіл Корнія) blanche [20]... Янсоне, я думаю, ви не будете нудитись в суспільстві шановних колег моїх? Tres bien [21]! Я маю дещо сказати нашому Білому Медведю.

Янсон мовчки вклоняється й сідає біля Штіфа.

Б л е к (голосно). Панове! Хто хоче чути поему нашої поетеси? (Показує на дівчину в білім боа).

С а ф о. О, я, я! (Схоплюється).

К а р д и н а л. Поему нашої поетеси? О, який сюрприз! Ми слухаємо всіма вухами наших душ! На стіл! На стіл! Стіл для поетеси!

Б л е к. Заспокойтесь. Поетеса сьогодні хоче читати для вибраних. Хто хоче бути вибраним?

К а р д и н а л, С а ф о, Ш т і ф. Я, я, я!

Б л е к. В такому разі приклоніть вуха душ ваших до нашого столика.

К а р д и н а л. О, з великим раюванням! Я зарані переношусь в надземні сфери краси й поезії. (Всі переходять на той стіл, за ними спокійно Янсон. Поетеса

починає тихо читати).

Тим часом Сніжинка підходить до Корнія, кладе йому руку на

плече й тихо говорить:

— Добрий вечір, сумний Медведю!

К о р н і й (виходячи з задуми). А, добрий вечір... Сідайте... Я, знаєте, той... трохи задумався. Ви давно прийшли?

С н і ж и н к а. Ні, зараз оце... (Сідає проти нього). Ну, як ся маєте? Цілий день вас не бачила. Що нового?

К о р н і й. Нічого... Що ж може бути нового.

С н і ж и н к а. Як Лесику?

К о р н і й. Сьогодні лучче... Далеко лучче. Не плаче... Жар менше... Лучче. Що лучче... то лучче, то правда. То правда...

С н і ж и н к а. А про Риту нічого не знаєте?

К о р н і й. Ні, не знаю... Не знаю нічого. Не знаю... Що ж, з Ритою кінець. Це — ясна.. Тільки все-таки їй треба було б якось, той... якось це інакше. Так мені здається... Занадто вона гаряча... дика... самолюбива.

С н і ж и н к а. Ви каєтесь?

К о р н і й. Я не каюсь. Ні... Що ж? Тут дві сили... стукнулись... Так мені здається... Каятись нема чого. Лесику лучче... Тільки все-таки... той... все-таки... якось це не так. Я знаю, вона пішла до Мулена.

С н і ж и н к а. Ви ревнуєте? Ха-ха-ха! Ну, розуміється, до Мулена, а ви думали куди? А потім піде до другого. А ви мали її за таку святу? О, такі швидше котяться. Святість — найслабша перепона, вона. занадто напружена, мій бідний, Медведю! Святість легше всього рветься... Ха-ха-ха! О, бідний, покинутий муж сидить, сумує, колихає дитинку й гіркі сльози ллє. Бідний, бідний! Ні, я певна, що ви повісилися б, якби Лесик помер. Правда?

К о р н і й. Тут, Сніжинко, мало смішного. Тут, бачите... Не вмію я вам сказати... тут...

С н і ж и н к а (гаряче-злісно). Тут тільки смішної Ви хто: артист, творець краси чи фабрикант дітей? Хто?

К о р н і й. Е, все можна говорити. Тут, Сніжинко, не те. Тут...

С н і ж и н к а. Ні, тут тільки те! Артист є жрець, артист — весь краса повинен бути, весь! Пелюшки, горщечки, колиски — це не його. справа! Двом богам не служать! Хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе. Ну що з того, що помре ваш Лесик? Будемо говорити, нарешті, прямо. Що з того? Ну, не стане на світі шматочка м'яса, яке кричить, робить неестетичні штуки і... і в'яже людей. А замість того ви стаєте вільним, легким, ви всі сили дасте тому, що вічно, що вище м'яса! Так-так, Медведю, гарний і бідний! Краса вічна. Ну, подумайте самі об'єктивно, холодно: не правду я кажу?

К о р н і й. А, маєш. Подумайте. Та хіба тільки треба додумать, щоб усе добре було? А тут (б'є себе в груди) подумаєш? Єсть тут щось, і ніякі думання нічого не поможуть... Маєш... І ті також говорять: Подумай. Ну, і думаю, ну, і що? От і єсть. А те, що тут ніяких дум, не розуміє. От і вже. Подумай... А Боже, Боже! (Сильно зачісує руками волосся назад).

С н і ж и н к а (якийсь мент мовчить. З усмішкою). Так... Значить, ви — не артист. Я помилилась. Я думала, що в вас велика сила і ви дасте щось надзвичайне. А що ви дали досі? Нічого. Декілька малюнків, які зараз же й продали, бо у Лесика пелюшок не було, бо Лесику було холодно і треба було дров купить, бо Рита заслабла, і треба було касторки купувати, ба.. А! Феї Артист з голови до ніг, од мозку до серця мусить бути красою, коли хоче не малюнки дати, а красу, велику й вічну. От що, мій Медведю! Сім'я — це дикі, темні інстинкти, це звіряче, а краса — в чисто людському. Чуєте, Медведю?

К о р н і й. А-а, все можна сказати, все... Та що з того? Може, й так. Тільки ви все-таки... не так. Що таке краса? Що таке людське? А... все можна сказати. Все, Сніжинко, можна сказати... Так-так. А що я не дав нічого, то правда, е-е, правда... Але дам. Сніжинко, дам!

С н і ж и н к а. Не дасте.

К о р н і й (стукає кулаком по столі). Дам!

С н і ж и н к а. Не дасте.

Підскакує гарсон:

— Месьє?

К о р н і й (здивовано). Я... нічого. А проте... Дайте мені... пляшку коньяку і дві чарки. Найміцнішого.

С н і ж и н к а. Може, не треба. Медведю?

К о р н і й. Не треба? Ні, давайте... Треба. (Гарсон біжить до стойки і зараз же приносить). Дам, Сніжинко! Мушу дати, бо розірве мене те, що от тут... (Показує на груди). Мушу. От і єсть. Хочу не хочу, а мушу.

С н і ж и н к а. О-ля! Так вам і дозволять!

К о р н і й. Хa, маєш! Хто мені не дозволить?

С н і ж и н к а." Священний очаг сім' ї ", пелюшки, Медведю!

К о р н і й. Ні, цього не буде... Це мусить якось інакше. От хай все це якось... той... І вже інакше... Так неможливо. А, ні, так уже далі неможливо! Або хай вона теж заробля, або десь Лесика дати... Я не знаю, а. Боже, я нічого не знаю ще, як там, але так неможливо далі. От і вже. (З мукою). Сніжинко, вірите, мене душить отут (показує на груди), я не можу! От не можу, та й усе. Я мушу щось дати... Я вже мушу! Я не можу дрібничок… От це полотно, я хотів дати щось таке, що мусить... що віки життя мусить пронизати одною ниткою. Розумієте, Сніжинко, провести нитку через усе життя, як бублики нанизати на неї те, що у всіх віках було й буде. От так його понизати, та й уже. Ну, і от... Дрібниця — триста-чотириста франків, і все к чорту. І вже маєш... Нема нічого... І от єсть тобі... А, Боже!

С н і ж и н к а (наспівує):

Si voulez de 1'amour,

Depechez vous toujours.

Hi, Медведю, нічого ви не дасте. Малюйте пелюшки, єдине вам зосталось; товстенькі буржуази будуть купувати й вішати над колисками своїх товстеньких бебе!.. Ха-ха-ха! Закиньте вічне, воно не має ніякого відношення до буржуазок. Зате матимете батистові пелюшки для Лесика. Ну, наливайте, вип'ємо за батистові пелюшки! Ха-ха-ха!

К о р н і й. Ні, за вічне... Сніжинко. (Наливне).

С н і ж и н к а. Ну, а признайтеся, болить серце за кігтями Пантери? Га? Признайтеся.

К о р н і й. Пийте, Сніжинко. І не смійтеся з мене... Ви дуже гарна, а коли смієтесь з цього, то не гарно. Вибачте... але правда.

С н і ж и н к а. О? Я гарна? Ви думаєте?

К о р н і й. Дуже гарна. В вас пірнути можна...

С н і ж и н к а. Чом же ви не пірнаєте?

К о р н і й. Е, Сніжинко... Ну, за вічне! (П'є).

(Продовження на наступній сторінці)