«Чорна пантера і білий ведмідь» Володимир Винниченко

Читати онлайн драму Володимира Винниченка «Чорна пантера і білий ведмідь»

A- A+ A A1 A2 A3

Г а н н а С е м е н і в н а. Сину! Та зглянься ж ти, хіба ж тепер час?..

К о р н і й. Зараз, зараз... Ну, хвилиночку... Моментально... Отут... Ну, безумовно. Ах, зовсім це не те!.. (Біжить до полотна, зупиняється, дивиться з одчаєм). Не теї. Зовсім не теї Все к чорту! (Кудовчить волосся).

Р и т а. Корнію! Іди сюди.

К о р н і й. Ах, дайте мені спокій! Ну що там? Ну, не можна ж так! Ну, добре, я знаю, Лесик хворий... Дайте ж мені... Не можна ж так! (Одходить од полотна, вдивляється. Біжить до дитини).

Р и т а (сильно хапає його, притягує до дитини). Це хто? Говори!

К о р н і й (здивовано). Що ти. Рито?

Р и т а. Я тебе питаю, хто це? Син твій?

К о р н і й. Рито!

Р и т а (беручи його руку, прикладає до лиця дитини). Чуєш?

Дитина починає, плакати.

К о р н і й. Ти йому боляче зробила!

Р и т а (жагуче, гнівно). Ні, ти йому боляче робиш! Ти його вбиваєш. Чуєш ти? Дитина помре. Помре! Але я тебе загризу тоді! Задушу власними руками! Май це на увазі.

К о р н і й (в одчаю). Рито. Рито... От єсть... Ну, добре, ну, заспокойся, я подумаю... (Дитина плаче). Тш-ш... Цить, Лесику, цить, мій малесенький... Все буде добре... Все... все... (Чмокає, дитина змовкає. Корній понуро задумується, дивлячись на нього).

Г а н н а С е м е н і в н а. Сину! Ну, хіба ж таки можна бути таким? Ну, нехай собі там малюєш, але ж де ж таки видано, щоб рідну дитину зневажати через те, що... мистецтво... Мистецтво, сину, не дасть тобі того, що жива людина.

Р и т а. Корнію. Говори: продаєш?

Корній глибоко зітхає. Мовчить. Тихо робить рукою дитині забавку.

Р и т а. Корнію!..

К о р н і й (знову зітхає. Стає на коліна перед дитиною й з любов'ю дивиться на неї). Не знаю... Підожди трохи.

Р и т а. Не можна ждати. Сьогодні ж треба...

Стук у двері, і зараз же входить С н і ж и н к а.

Немов схаменувшись, у порога зупиняється.

С н і ж и н к а. Ах, вибачайте, я думала...

Р и т а (раптом дико й люто схопившись, робить рух. неначе збирається стрибнути на неї. Різко). Вам чого?

Корній встає й озирається.

С н і ж и н к а (здивовано посміхається). Що з вами? Ви, дійсно, як пантера, готові кинутись на мене. Я прийшла на хвилинку спитати: чи Білий Медвідь виїжджає, бо тоді ательє хоче взяти Клара. Але я бачу... (З посмішкою повертається йти).

К о р н і й. Моє ательє?

Р и т а. Клара може брати. Ми їдемо.

К о р н і й (здивовано). От маєш! Моє ательє... З якої речі? От єсть!

Р и т а. Ти ж не будеш лишати його за собою.

К о р н і й. А, Боже... (Кудовчить волосся). Та хіба... Та я не знаю, чи ми поїдемо ще. Я не знаю. От! (До Сніжинки). Хай Клара не сподівається.

С н і ж н и к а. А я вже думала...

Р и т а. Клара може сподіватись. Так і скажіть їй.

К о р н і й. А, Рито, так же не можна... Ательє моє, я в ньому роблю... А, маєш... Чи поїду, чи ні, а ательє... (До Сніжинки). Хай шукає інше. От єсть...

Р и т а (чітко і глухо). Так?

К о р н і й. Безумовно... Що ти за мене, справді, той... Я сам знаю... Я за тебе не рішаю...

С н і ж и н к а. Так я й скажу. (З посмішкою граціозно вислизає з кімнати).

Р и т а. Так, значить, ти не продаєш картини?! Корнію! Гляди! Продаєш чи ні?

К о р н і й. Рито... Не можна ж так зразу.

Р и т а. Ні, тільки зразу! Ні?.. Ні?.. (Дрижить вся). Добре... (Кладе дитину на канапу). Візьміть, мамо, Лесика. (До Корпія). Чудесно. Тобі, розуміється, більше хотілося б з цією проституткою...

К о р н і й (скривившись). Рито, Рито...

Р и т а. А що? Ні? Всякій проститутці сім'я гидка... Ну, добре!.. (Біжить до стіни, здіймає пальто, капелюх, одягається). Тебе душить сім'я? Тобі дорогше полотно і Сніжинка? Так? Ти думаєш, що я буду твій "очаг" берегти? На, маєш, я тобі тепер покажу! Слухай, от тобі заявляю: ти не хочеш піддержувати сім'ї, і я не хочу. Ти живеш для себе, і я буду. Хай Лесик помирає, мені все одно. Я не можу сидіти над ним і дивитись на те, як він гине. Я буду теж жить. Поки ти не згодишся продати картини, ти мене не побачиш в сім'ї. Чуєш?

Г а н н а С е м е н і в н а (тривожно). Рито, що ви таке задумали?

Р и т а. Мамо! Я говорю серйозно. Хочете — бережіть Лесика, хочете — ні, я тепер пальцем не вдарю, хоч би зі мною... (Люто зціплює зуби. До Корпія). Ти продаєш картину? Говори!

К о р н і й (уперто). Рито, не безумствуй.

Р и т а. Ні?! Я тебе питаю: ні?

К о р н і й (на злість уперто). Ні!

Р и т а. Ну, так прощай!! (Вибігає).

Г а н н а С е м е н і в н а. Рито!! Господи, що ж це діється? Сину, ради Бога, що ти робиш?! (Дитина починає плакати).

К о р н і й (стає на коліна й починає потішати її, цмокаючи і примовляючи). Цить, моє хороше, цить, дитинко, цить, хлопчик мій білесенький. Мама твоя — дика, безумна, але вона вернеться.

Г а н н а С е м е н і в н а. Сину! Скажи ж, що ти собі думаєш?

К о р н і й (холодно, уперто). Нічого, мамо... Лесик видужає... Вона завтра прийде... Цить, моє покинуте бідне медвежатко... Цить, моє життя, цить! (Дитина плаче. Підводиться, хапає себе за гриву й поводить з мукою головою). Ах, свинство ж яке. Боже мій...

З а в і с а

ДІЯ ДРУГА

Артистичне кабаре, поділене надвоє колонами. В другій, задній половиш видно стойку з пляшками, закусками і т. п. За столиками публіка. Глухий гомін балачок, музики і сміху. В першій половині ряд столиків. Передні порожні. За задніми сидять дві групи. В першій позаду: М і г у е л е с, Б л е к, дівчина з білим боа, тихо балакають.

В другій попереду: К а р д и н а л — поважний суб'єкт, з довгим волоссям, немолодий, одягнений з претензією на оригінальність; Л е м о в ь е —— гарний юнак з похмурим лицем: М і м і — гарненька "модель"; С а ф о — жвава, непосидлива. Побіля крутяться гарсони.

С а ф о. Гарсон! Гарсон! Прошу жовтого лікеру на рахунок цього пана. (Показує на Кардинала).

К а р д и н а л (поважно). Дитино! Не вводь в блуд одного з малих цих! А ти, сину мій, не подавай, бо рискуєш своєю кишенею одповідати перед хазяїном. Істинно говорю тобі, Сафо: лукаву й жадну душу маєш...

С а ф о. Ха-ха-ха! Ти сьогодні, мій старенький, в чудовому настрою. Я беру з собою сьогодні на ніч Мімі, бо мій Кардинал удушить мене проповіддю до ранку. (Жалібно). Старе-ень-кий, я питки хочу, фі, соромся, скупердяго!

К а р д и н а л. Дитино, сказано: аз прийду, і нап'єтеся. Чекай, прийде Еміль... і...

Хутко входить Ш т і ф, худенький, вузьколиций, худий, сіруватий.

Ш т і ф. Bonjour, messieurs — dames! [12] A! Servus! [13] Два Аякси!.. Ся маєте? Servus, Кардинал! (Тоненьким голоском до Мімі). Мі-мі! (З Софо ручкається сильно, бурно. Ляскає по спині Лемоньє, що хмуро одсувається). Гарсон! Вос! Раз-два! (Вішає пальто на вішалку). Мої панове! Я весь горю! О, не коханням, не цим святим і... і чудовим вогнем. (Позирає на Лемоньє).

К а р д и н а л. А грішним і низьким голодом.

Ш т і ф. О, ні! Сьогодні я снідав. Ні, щось інше з'їдає мою душу. Уявіть собі, кого я тільки що бачив?

С а ф о. Жовту Гарбієль!

Ш т і ф (зневажливо кривить губи). Пфе! Я про неї й забув думати. Мулена з Чорною Пантерою.

С а ф о. 0-ля! Де? Коли?

К а р д и н а л. Дитинко, не хвилюйся, все можливо на цім вередливім світі.

Ш т і ф. Знаєте, де вони були ці дні, як вона так трагічно кинула свого Медведя?

М і г у е л е с (встає й підходить. Гаряче). Ви бачили сеньйору Каневич?

Ш т і ф. Так, сеньйоре, я бачив сеньйору Каневич з сеньйором Муленом.

С а ф о. Значить, вона вже тепер його amie [14]? О, бідний Білий Медвідь! Він такий симпатичний!

Ш т і ф. 0-ля! Це ще невідомо, хто бідний! В тому-то й трагедія нашого бідного Мулена! Уявіть собі: вона вже третій день живе на його гроші, найняв їй на Grands Boulevards [15] квартиру, їздить на автомобілях і... (піднімає палець догори) і... ще ні одного поцілунку! Ха-ха-ха.

С а ф о (з щирим жалем). О, бідний!.. та як же вона так сміє!

К а р д и н а л. Дитинко, не хвилюйся, все можливо. Ну?

Ш т і ф. Ну, і що вам більше! Хіба це не трагедія? Мулен — і такі видатки! От влопався... Ха-ха-ха! Якби ви його бачили! От запалила! Очі горять, сам аж схуд... Двісті франків за два дні... Сам казав...

Л е м о н ь є. Мерзота! І тут підрахував.

Ш т і ф. О, Мулен скрізь, mon vieux [16], підраховує! Двісті франків! Na, це Мулен тепер мусить чимсь одплатити.

М і г у е л е с. А ви звідки знаєте, що ні одного поцілунку? Хіба вони не разом живуть?

Ш т і ф. О, ні! Він казав, що вона чогось жде. Взагалі, я вам скажу, мої панове, це надзвичайно пікантна історія. Як розказував мені Мулен, це щось екстравагантне. Це любов якоїсь дикунки. Вона то обіцяє йому неземні блага, то сміється з його; то рветься, то сидить як камінь. Потім схоплюється, велить везти себе в шантани, регочеться, робить скандали. Але це... о, в цьому і е трагедія нашого Мулена, це його найбільш притягає до неї! Ха-ха-ха! Ох, натягне вона великого носа старому Мулену. Але ж я буду радий. Ото!

Мігуелес стріпується й одходить до свого столика.

Л е м о н ь є. Через що ж Мулен вам все це розказував?

Ш т і ф. О, ми з ним близькі приятелі! Мій добрий Мулен... О! Ще як він був простим репортером, ми з ним зналися.

С а ф о. Ах, я хотіла б ще раз побачити цю дикунку! Вона дуже гарна! Правда, старенький! Ти б у неї закохався!

К а р д и н а л. Досить з мене і цивілізованої. Я вже... (Змовкає).

(Продовження на наступній сторінці)