— Судячи з ваших слів, пробний рейс показав, що екіпаж здатний за будь-яких умов ловити рибу. Ха-ха! — зайшовся він сміхом. — Ось тільки не треба було так лякатися. Бо втеча від Сімусіру далеко в океан нічим не виправдана.
— Але ж вони за нами гналися і вже майже наступали на п'ятки, — почав виправдуватися капітан.
— Нехай би гналися, — спокійно відповів Кокікі. — Звичайно, це добре, що гонки показали, на що здатна "Сінтоку-мару". Двигун у неї справді могутній. Але…
Зрозумівши, що в розмові зайшов далеко і ледь не виказав того, про що не повинен знати навіть капітан, Кокікі змовк.
Втеча від патрульного катера його тішила, але й засмутила. І Кокікі й майор Сміт насамперед турбувалися, чи добре замасковано міждоння з розміщеною в ньому апаратурою.
"Телепень цей Хасімото! — в думках вилаявся Кокікі. — Нехай би прикордонники піднялися на борт. Їм можна було б пояснити, що шхуна збилася з курсу й випадково зайшла в радянські територіальні води. Конфлікт таким чином уладнали б, і водночас стало б ясно — адже прикордонники обов'язково обшукали б порушницю, — чи надійно сховано радіовимірювальне причандалля. Перед наступними, відповідальними рейсами це неабищо".
— Хіба вас Кавагуті не попереджав, що треба було спробувати потрапити до рук червоних? — запитав він капітана.
— Боцман сказав уже тоді, коли ми тікали.
— Необачний, — розвів руками Кокікі. — Це його помилка. Ну, та на майбутнє, гадаю, таке не повториться. Ви, Хасімото-сан, повинні діяти з ним заодно. Вважайте, що Кавагуті на борту судна — це я.
— Гаразд, — "погодився" капітан, засовуючи до кишені винагороду — пачку новесеньких асигнацій.
Того дня Мукудорі теж перепало на горіхи.
— Як же так? — дивувався Кокікі, бесідуючи зі своїм компаньйоном. — Ти — господар шхуни, а в тебе під носом діється казна-що: зопалу рубають кінці, цілу ніч, транжирячи дорогоцінне пальне, шхуна тікає світ за очі.
— Я вам щиро вдячний за піклування про шхуну й про те, що ви занепокоєні збитками, яких завдав мені рейс, — в низькім поклоні схилив голову Мукудорі.
— Не треба іронізувати, — поклав Кокікі йому руку на плече. — У нас з тобою спільні інтереси. Про збитки не турбуйся: заокеанські друзі їх відшкодують. Уже дано розпорядження доставити новий невід та запаси пального. Отож збирайся, Мукі, в рейс.
— Мені важко, Кокікі-сан, — раптом випалив Мукудорі, — порозумітися з боцманом. Він поводить себе зверхньо, як, до речі, й один із матросів.
— Хто саме? — перепитав Кокікі.
— Стерновий Мікімура.
Запало мовчання. Потім Кокікі неквапно мовив:
— Бачиш, друже, перед пробним рейсом ми, здається, домовлялися, що деякі обов'язки візьме на себе Кавагуті. Повір, це не моя примха. А Мікімура… Мікімура, — завагався він, не знаючи, що відповісти, — першокласний моряк. Я не розумію, чого ти проти нього так настроєний.
— Він — нахаба, — наполіг на своєму Мукудорі.
— Не присікуйся до чесної людини і затям, що чим сильніша любов, тим сильніша й ненависть, — перевів Кокікі все на жарт.
Так Мукудорі нічого й не домігся: і Кавагуті, й Мікімура залишилися на шхуні. Щоправда, неблагонадійних матросів — Міяму й Кіносіті — теж до особливого розпорядження не чіпали.
— Дамо їм останній шанс збагнути, що Японія була і є великою! — піднесено заявив Кокікі.
Шхуна в Абасірі простояла довго. Сьогодні, напередодні відплиття Кокікі, капітан, сіндо й боцман востаннє уточняли її маршрут.
— Ви підете на путину разом із кількома дрібними човнами-кавасакі, — випроставшись над кріслом, повідомив Кокікі. — Район лову — ось тут, — тицьнув пальцем на карту з позначками Курильських островів. — Біля Сімусіру, як показав попередній рейс, риба не ловиться, — хитро підморгнув він. — А тому попрямуєте вище — до Харумукотану й Парамусіро то[92]. Місця там рибні. Отож на вас чекає багатий улов. Кому з присутніх доводилося бувати на тих островах? — запитав.
Капітан змовчав, хоч і плавав там не раз. А боцман відразу озвався:
— На Харумукотані, біля мису Сунояма, там, де чорніють рештки айнського селища, одного разу наш сторожовик мало не загинув. Надто стрімливі течії, — додав він.
— Так, біля тамтешнього узбережжя течії, як і сулої[93], небезпечні, — знаюче мовив Кокікі. — Особливо це стосується крайнього південного мису Кудзіреїсі. Будьте обережні, Хасімото-сан, — звернувся він до капітана. Той на знак згоди кивнув головою.
— Синоптики, даючи довготривалий прогноз, запевнили, що умови для риболовлі сприятливі, — повідомив Кокікі. — Путину почніть біля Харумукотану. Крім човнів-кавасакі, туди вирушить ще кілька таких, як і "Сінтоку-мару", шхун. Ви од них не відставайте — в каламутній воді риба ловиться легше, — вирік він. — Але зрештою вам доведеться діяти наодинці.
Кокікі оголосив вироблений разом із майором Смітом маршрут для шхуни. Він повинен був пролягти вподовж острова Парамушир, з боку океану. Ліцензію на лов риби в радянській двохсотмильній економічній зоні японці отримали для кількох суден, в тому числі для "Сінтоку-мару", напередодні.
— Спробуйте, Хасімото-сан, якомога ближче підійти до берега. Риби там сила-силенна. Колись на тамтешньому мисі Томарі стояла наша радіостанція. Цікаво, чи й зараз вона є? — удаючи простака, мовив Кокікі. — Ну, та це між іншим. Головне, щоб був багатий улов. І пам'ятайте: води коло того мису небезпечні для судноплавства — скелі, острівець Камоме, а далі на північ, поблизу бухти Отомає — рифи. Ну, з богом! Японії потрібна риба, — додав він.
Коли всі піднялися, виходячи з кабінету, Кокікі звернувся до боцмана:
— Затримайтесь на хвилинку.
Настанови, які він дав, стосувалися справжньої мети плавання "Сінтоку-мару" біля північних Курил.
ПУТИНА
Прислів'я мовить: погана риба трапляється в кожному косяку. Отак і в тих, хто її ловить. Справжні трударі вирушають на чесну працю, жалюгідні нікчеми ганяються за сумнівною поживою.
Коли настає путина, над морем яскравіють огні, безліч вогнів, — ніби там, далеко від берега, де зібралися човни, рантом виростає казкове місто.
Серед того плавучого скопища загубилася нині й "Сінтоку-мару".
З Абасірі йшли разом, на невеликій відстані один від одного.
За флагмана був благенький човен-кавасакі. Він по самі борти низько сидів у воді, і люди на ньому, здавалося, ступають поверхнею моря.
Плямисте вітрило, з багряною кулею сонця посередині, нагадувало хвіст химери. Позаду, менш ніж за милю від правофлангового, бурунило слід кілька малотоннажних шхун.
Стрій замикав великий морозильний траулер.
Прилаштувавшись до кільватерної колони, "Сінтоку-мару" перевальцем простувала на північ.
Матроси майже не залишали палуби: під наглядом боцмана лагодили сіті, готували тару — довгі плетені кошики — для соління риби.
Мукудорі увесь час: був пригнічений, так ніби не міг вибратися з відомої лише йому безвиході.
Ішли океаном. Курильські острови лежали ліворуч, сповиті туманом.
Кавагуті, ненароком згадавши бога Компіра, покровителя моряків, вилаявся:
— Прокляття! Минули стільки суходолів і нічого не запеленгували.
Бо шлях риболовецької армади пролягав у нейтральних водах. А йому, затятому, хотілося ближче до берега — знову спровокувати острівні радіослужби.
Поки добиралися до Парамуширу, він кілька разів спускався в міждоння. Увімкнувши розміщену там апаратуру, намагався "вивудити" з ефіру що-небудь, варте уваги. Та на "гачок" ніщо не клювало. Берег мовчав, хоч ефір і був сповнений лементом. То між собою перемовлялися судна, які теж поспішали на лов.
Диктор Мамура з Саппоро[94] тоненьким голоском передавала прогноз погоди. Потім почалася музична програма.
Слухаючи пісні, що їх під акомпанемент цудзумі й сямісену[95] виконувала популярна співачка, Кавагуті з гіркотою подумав: він приречений невідь-скільки поневірятися в морі. А як було б добре сидіти зараз у затишному барі або сусії[96] й посмоктувати прохолодний коктейль чи духмяний чай!
Він часто відвідував один із таких ресторанів на березі Абасірігави. Там-таки йому і сяйнув задум — стати власником сусії. З тих пір безперестанку сушив голову над тим, де взяти грошей та як розбагатіти. Пропозиція Кокікі — вирушити в рейси на "Сінтоку-мару" — наближала колишнього самурая до омріяного.
Ось чому Кавагуті в морі, виконує (звичайно, за добру платню) доручення "державної" ваги.
Власне, заради наживи в рейс пішла більшість. Виняток хіба що матрос-моторист Міяма, людина, зневірена в справедливості на землі, ну та ще молодий Санкіті, якого дядько-капітан узяв, щоб той "скуштував" водохрещення: племінник недавно вступив в життя.Із сіндо боцман нарешті порозумівся: Кокікі радив не злити Мукудорі.
— Затям, що він господар шхуни. До того ж ви робите спільну справу. Нічого й гризтися.
— Гаразд, сенсей, — пообіцяв Кавагуті. Він першим поступився своїм самолюбством.
На другий день після виходу з Абасірі підійшов до Мукудорі.
(Продовження на наступній сторінці)