Коли, за його підрахунками, "Сінтоку-мару" вже перетнула лінію між нейтральними й територіальними водами. Кавагуті піднявся на палубу.
Шхуна, як і раніше, не збавляючи швидкості, прямувала до острова. Кілька інших човнів від неї не відставали.
— Стоп машина! — звернувся до капітана. — Просигнальте на решту човнів, що в нас поломка. Нехай не зважають і шукають собі далі.
На воді, в далині, мережилася пінява торочка — косяк. І кавасакі, не зважаючи, що недалеко берег, мчали до косяка.
"Сінтоку-мару" лежала в дрейфі, погойдуючись на хвилях.
Від берега, з-за мису, вигулькнув катер, стрімко помчав назустріч чужакам.
— Дайте задній хід, сенсей, — знову наказав боцман. — І, не розвертаючись, рухайтесь назад.
Великий "стратег-навігатор", він під удар поставив інші човни, "Сінтоку-мару" залишивши в тіні.
Задкуючи, вона відступила на чималу відстань, опинилася в нейтральних водах.
Зупинилися й човни-кавасакі. Помітивши сторожовий катер, почали розвертатися, пускаючись навтіки. Але було пізно. З катера в мегафон уже наказували застопорити машини.
— Ха-ха-ха! — реготав Кавагуті, вислухавши розповідь тих, хто сьогодні вранці був затриманий прикордонниками і вигнаний геть. — Кажете, робили обшук, шукали шпигунське начиння. Їм навіть сняться порушники. А ми ж — мирні рибалки.
Цього разу "Сінтоку-мару" дещо таки вивудила.
— Сайра в кошиках починає псуватися, — піднявшись із трюму, повідомив капітан.
Мукудорі порадив здати її в рефрижератор на морозильний траулер.
— Воля ваша, — махнув рукою Хасімото.
— А можна взагалі викинути за борт, — втрутився в розмову боцман. — Ми ж прийшли ловити не лише сайру, а й червону рибу, — підморгнув він.
Усі зрозуміли його каламбур.
Мукудорі заявив, що вони увечері залишать ці води. А куди підуть, сіндо нікому поки що не сказав.
"СУЇБО"
Затримані прикордонниками й попереджені, що при повторному вторгненні в радянські територіальні води, туди, куди не було обумовлено заходити за ліцензією, судна-порушники будуть арештовані, а їхні власники, згідно з законом, суворо покарані, японці не наважувалися більше лізти в чужу зону.
Човни відійшли мористіше[101], сітями перегородили океан.
Сайра зникла, мігрувавши, мабуть, на південні нерестилища, до Хонсю й Хоккайдо. Проте з'явилися палтус і навага — риба, яка тут ловиться цілий рік.
Що б не ловити, аби були повні сіті. Й човни заходилися прасувати багатомильну смугу вподовж Курил.
На "Сінтоку-мару" теж готували трал. Знаряддя лову в японців різноманітне: від примітивних острог і гачків, за допомогою яких ведеться ярусний лов тунців, до сучасних дрифтерних сітей і тралів. Вдосталь його було і на шхуні.
Помітивши, як Кіносіта, Мікімура й Санкіті пораються на кормовій палубі біля снастей, Мукудорі криво усміхнувся. Він знав, що старання матросів марне, бо рибалити їм не доведеться: як тільки повечоріє, "Сінтоку-мару" звідси майне світ за очі.
Годину тому сіндо розмовляв із боцманом. Він поділився своїм задумом пробратися до східного берега Шумшу.
— На жаль, ми ще не з'ясували, чи є на мисі Томарі радіостанція, — у відповідь сказав Кавагуті. — За це, як ви знаєте, Кокікі по голівці не погладить. Отож давайте надолужимо прогаяне. Перш ніж прямувати до Сюмусю, слід "промацати" з ефіру деякі об'єкти на узбережжі бухти Отомає.
— Капітан запевнив, що до гирла Тодорокі підступи небезпечні.
— Гнида! Він завжди всього боїться, — зло відрубав боцман. — З такими, як Хасімото, морячити добре хіба що на озері або в лагуні.
— Я теж такої думки, — погодився Мукудорі. — Але ж капітану видніше, як діяти.
— Можливо, й видніше, та на цей раз буде по-нашому, — наполіг Кавагуті. — Коли відходимо? — запитав.
— Годині о сьомій. Як добре стемніє — щоб менше хто бачив…
— Скажіть капітану: нас цікавить мис Курабу, гирло Тодорокі й бухта Отомає. Нехай він не мудрує, а підходить туди поближче.
— Я з ним переговорю, — пообіцяв Мукудорі.
… Увібравши гірські потоки, Тухарка, яку японці колись перехрестили на Тодорокі, вільно й широко несе свої води до океану.
Гирло її перетнуто кам'янистою косою, так званим баром, через який в тиху погоду, тримаючись лівого скелястого берега, шлюпки можуть заходити в саму річку.
За кілька миль від мису — бухта, на пологому березі — селище курильських рибалок. Вузький, гостроносий острівець Бар'єрний — ніби сторожа від навали хвиль і шалених вітрів.
Капітан Хасімото мав рацію — підступи до бухти справді небезпечні. Підводне каміння, рифи підстерігають необачних мореплавців на кожному кроці. Що це так — свідчать рештки корабля, який невідь-коли розбився об тутешні скелі.
Від колишніх ненависних назв, всіх отих Атенкесі, Тараба, Іоцуіва — буцімто рибальських висілків, з яких "нейтральні" японці насправді виходили в простори океану топити мирні радянські судна, — не залишилося й згадки.
На далекій радянській околиці — Курилах — милі серцю ймення, міста й села Сєверо-Курильськ, Крузенштернівське, Океанське.
Ось ці "об'єкти" й задумали промацати "рибалки".
Мукудорі вніс у маршрут поправку.
— Я цілком згоден, Кавагуті-сан, — шанобливо мовив, — що згадані вами місця треба дослідити. Ми це зробимо на зворотному шляху. Та спочатку відвідаємо Сюмусю. Повірте: ви не розчаруєтеся! — піднесено вигукнув. — Там для нас знайдеться пожива. Я служив колись на Сюмусю…
Від згадки про час, коли і йому перепало, Мукудорі зблід й на півслові затнувся. Бо, хоч і кажуть, що не треба боятися гавані, в якій зазнав катастрофи, він, згадавши про неї, злякався і водночас не міг відмолитися від спокуси побувати там. Так убивцю тягне місце, де було вчинено злочин.
Далекий суходіл вабив Мукудорі ще й з інших причин…
— Куди це вони вирішили йти? — піднімаючись із кочегарки, щоб удихнути свіжого повітря, запитав у товаришів Міяма.
— Схоже — на північ. Та куди конкретно, невідомо, — відповів Кіносіта.
— А як же трал? Ми його щойно підготували, — втрутився в розмову Санкіті.
— Хіба тобі не все одно — ловити палтуса чи червону рибу?
— Все одно, але ж… Щойно натрапили на косяк — і знову гайда.
— Запитай у свого дядечка, що нас гонить.
Хоч матросам було наказано спочивати, тому що, сказали їм, скоро настане гаряча пора, ніхто не спускався в задушливий кубрик. Усі похнюплено стояли на палубі.
"На цій шхуні грошей не заробиш, — з прикрістю думав кожен. — А от лиха сьорбнеш…"
Ніч була морозяна, тиха. В розривах хмар крижаними скалками поблискували зорі; холод пробирав до кісток. Важкі хвилі глухо били в борт.
Краючи носатим форштевнем невидимі вали, "Сінтоку-мару" раз у раз спотикалась, але, не зупиняючись, поспішала на північ.
Високо в небі зводилося громаддя гір. Сніг на вершинах, увібравши сяйво зірок, світився. І від того над океаном, там, де вгадувався берег, було біло. Просто-напросто все довкруг розділилося навпіл: на світле й темне.
Схожий на велетенські лаштунки, над островом якось нереально висів широкий матовий німб.
"Рибалки" на містку, в ходовій рубці й тут, на палубі, з якої досі ще ніхто не пішов, спостерігали цю дивовижну красу.
— Гарно! — захоплено мовив Санкіті.
— Буде ще краще, якщо знову потрапимо до рук прикордонників.
Мукудорі і не думав залишати містка. Він сторожко прислухався, пильно вдивлявся в темряву океану… Ненароком згадав дядечка, полковника Сімуру, те, яким той був чутливим до краси. Йому ще й досі пам'ятаються рядки хокку, що їх любив повторювати Сімура:
Як гори світяться!
Хтось у пітьмі
Розвів багаття сніжно-біле.
"Так, справді багаття, — відзначив подумки Мукудорі, споглядаючи світіння гір. — А тільки, чи не спопелить воно нас…"
Ті миси й бухти, про які говорив Кавагуті, що їх треба промацати з ефіру, лежали десь ліворуч, огорнуті пеленою ночі. Їх, звичайно, і вдень не розгледіти — "Сінтоку-мару" йшла далеко від берега. Але боцман не марнував часу. Спустився в міждоння, чаклував над радіопеленгаційною апаратурою.
На містку залишилися капітан і сіндо, та ще, біля стерна, вахтовий матрос Мікімура.
Мукудорі, схоже було, виконує роль лоцмана. Він підказував, коли міняти курс — переходити з північного на північно-західний.
Капітан-маріонетка слухняно корився, в свою чергу даючи розпорядження стерновому:
— Півборту ліворуч!
— Півборту ліворуч, — повторив Мікімура.
Коли шхуна повернула, пройшовши в бік острова чималу відстань, несподівано налетів вихор.
Парамушир — великий острів, трохи вигнутий до океану. Круте узбережжя, яке омивають води Охотського моря, широкоплечо стримує навалу розлючених західних вітрів.
Поки шхуна йшла під прикриттям кряжів, вітер не заважав. Тепер же "Сінтоку-мару" опинилася навпроти протоки, що роз'єднує Шумшу й Парамушир.
(Продовження на наступній сторінці)