Стьопа ж вітав Еріка словами: "Доброго ранку!" Тепер уже норвежець ранками казав "доброго ранку!" а юнга, навпаки: "гу мор'єн!"
Повернувшись до кубрика, Ерік і Стьопа розташувались на своїх ліжках. Ерік напівлежав. На тумбочці між ліжками горіла лампочка. При її світні юнга почав розглядати карту Арктики, що її незадовго перед тим дістав у подарунок від Запари. Норвежця теж зацікавила карта, і він схилився над нею. Написи на карті були зроблені по-російському і по-англійському. Ерік не знав ні тієї, ні другої мови, але, очевидно, був непогано знайомий з картою, бо, торкаючись сірником того чи іншого острова або півострова, майже правильно їх називав.
— Стьопо, — звернувся норвежець до юнги і, показуючи то на себе, то на карту, сказав: — Ерік... Гронланд... Ерік... Свальбард... Ерік Франц-Йосиф... Ерік... Америка... Аляска... Берінг... ескімос... чукча... Ерік... Ельгар...
Стежачи за сірником, яким норвежець водив по карті, і прислухаючись до його слів, юнга зрозумів, що Ерік був у Гренландії, на Свальбарді, Землі Франца-Йосифа, а також на Алясці, бачив ескімосів і чукчів...
Для норвезького моряка це цілком можливо. Адже норвезьких матросів можна зустріти не тільки на півночі, а й по морях цілого світу, на пароплавах під усяким прапором.
— Ерік Арктик о Антарктик... — Норвежець зробив руками жест, ніби він тримає глобус, і показав зверху й знизу.
Очевидно, Ерікові Олаунсену доводилося плавати в південних полярних морях на одному з норвезьких, а може, інших китобоях, які рік у рік плавають туди по цінну здобич.
— Ерік тіль Берінг шоен ор го дампшібе... [Ерік вісім років плавав у Берінговому морі на пароплаві.] Чукчі... Ерік Ельгар...
— Ельгар? — спитав Стьопа. — Що таке Ельгар? Острів такий? Чи пароплав зветься Ельгар?.. Ельгар?..
Норвежець не зрозумів і лише радісно повторив, показуючи на себе:
— Ельгар, Ельгар! Ельгар!
РОЗДІЛ III
— Дмитре Петровичу, я щойно мав велику розмову з Еріком. Виявляється, він плавав майже по всіх арктичних антарктичних водах, — інформував юнга свого вченого шефа під час чаю за загальним столом.
Тут же, разом з усіма, сидів і Ерік. Він спирався руками на стіл і зацікавлено розглядав радянських моряків. Ця зацікавленість безперервно світилася в його очах, відколи він опритомнів і довідався, що перебуває на радянському пароплаві.
— Особливо довго, — продовжував Стьопа, — коли я вірно його зрозумів, плавав він у Берінговому морі на пароплаві "Ельгар".
— Я [Так.], Ельгар, я, я, — наче потверджуючи, промовив норвежець.
— Ельгар? — перепитав Кар. — Мені доводилось плавати між Петропавловськом на Камчатці і Номом, що на Алясці. Ми зустрічали там чимало різних пароплавів, але пароплава "Ельгар" не пригадую.
Лейте звернувся до Еріка:
— Берінг... Ерік Олаунсен... Шіп?
Норвежець, очевидно, зрозумів запитання. "Шіп" — це по-англійському "пароплав". По-норвезькому пароплав буде "дампшіб".
— Шіп, — промовив Ерік, підіймаючи брови. — Нава лук... Ном...
Кар примружив ліве око, прислухаючись до норвежця.
— Лаврентій, Провидіння, Уеллен, — звернувся він до
Еріка, називаючи місцевості на побережжі Берінгового моря.
На губах норвежця з'явилася радісна усмішка:
— Я, Уеллен, я!
— Ельгар — це не пароплав, — пояснив Кар, — він плавав на шхуні "Навалук". Про ту шхуну я справді чув і, здається, навіть її бачив.
— Значить, Ельгар — це якась місцевість. Можливо острів, — заявив Стьопа.
— Навряд, — висловив сумнів Кар. — Коли острів, то. мабуть, з тих, що навіть у лоції зветься скелею На Берінговому морі я знаю майже всі острови. Хоч треба сказати, слово "ельгар" я десь чув. Але де — не пригадую.
Розмова тривала далі, але Кар уже не брав участі в ній. Мовчки допивши чай, він пішов до своєї каюти.
Ерік Олаунсен все так же пильно приглядався до малозрозумілих йому співбесідників. Він догадувався, що Торба — механік і старший помічник Кара, що Запара — учений співробітник, а решта — матроси й кочегари. Його дивували простота взаємин між радянськими моряками, незалежно від їх службового стану. Він бачив, що незалежно від товариських взаємин між старшими і підлеглими, на цьому ж пароплаві була тверда дисципліна. Він з приємністю відчував теплу дбайливість усіх цих людей про нього і дружбу між ними. Його захоплювало те, як використовували свій час радянські моряки, потрапивши в льодовий полон. Він не міг розповісти того, що думав, не міг спитати про багато цікавих і незрозумілих для нього речей, бо не знав мови цих людей. Він уважно прислухався до тих слів, якими вони між собою перекидались, і коли розгадував значення хоч одного, намагався запам'ятати його, повторюючи кілька разів.
Його бажання вивчити російську мову цілком відповідало такому самому бажанню Стьопи щодо норвезької.
Після чаю Стьопа, машиніст Зорін і кочегар Шелемеха взялися до розв'язування алгебраїчних задач. Наступного дня мала відбутись чергова лекція Кара з математики, і вони готувались до неї.
— Що, будемо з нами розв'язувати? — спитав Зорін норвежця, коли той сів біля них. — Давай, давай!
Ерік покрутив головою. Алгебри він не знав; ікси, ігреки та зети були для нього таємничою магією. Те, що ними займались машиніст, кочегар і юнга, ще більше підносило в його очах авторитет радянських моряків.
Котовай і Ковягін на протилежному кінці стола займались арифметикою. Коли Ерік підійшов до них і глянув у їх зошити, операції з цифрами, які він побачив, здалися йому цілком зрозумілими.
Бачачи, що ні в одного з них задача не виходить, він нахилився над зошитом Котовая і поволі зрозумів її зміст.
— Вер що снільогьі мей блюант... [Дайте мені, будь ласка, олівця.] — попросив він матроса, показуючи на олівець.
— Олівця просиш? — зрозумів його Котовай.
Ерік узяв клапоть паперу і почав вираховувати, запрошуючи кочегара й машиніста стежити за його писанням.
Ерік розв'язав задачу.
Ця подія зразу зблизила обох арифметиків з норвежцем. Утрьох вони незабаром порозв'язували всі задачі. Після цього Ковягін почав пояснювати Ерікові умову задачі про гусей. Цю задачу кочегар задавав кожному новому знайомому.
— Слухай, Ерік, — сказав він, — летіли гуси... Але як це тобі пояснити?
Котовай непогано малював, і йому спало на думку ілюструвати задачу малюнками.
— Багато гусей, — оповідав Ковягін, багато раз тикаючи пальцем у малюнок Котовая, — а назустріч їм один гусак.
Все це кочегар демонстрував пальцями, мімікою та ґелґотанням, як то роблять гуси. Далі йшов переказ всім відомої задачі: "Здрастуйте, сто гусей! — сказав гусак. — Здрастуй, гусак! — відповіли гуси, — тільки нас не сто, а менше. Коли б нас було ще стільки, та півстільки, та чверть стільки, та ти з нами, тоді було б сто". Питання: скільки летіло гусей назустріч гусакові?
Але це була незрозуміла Ерікові задача, і він лише розводив руками.
Нарешті, час навчання закінчився. Шелемеха урочисто закрутив грамофон. У цього інструмента був, здається, чи не столітній стаж. Принаймні так запевняв Торба. І хоч механік, машиніст і кочегар чимало доклали зусиль, щоб його полагодити, він неймовірно дико свистів і хрипів. А втім моряки на те не зважали.
Наближався час вечері. До кают-компанії увійшов Кар.
— А знаєте, — звернувся він до товаришів, — уперше я почув слово "ельгар" від капітана Ларсена... Але до чого це він сказав?
РОЗДІЛ ІV
На початку двадцять третьої години Ленте вийшов на палубу провідати вахтового. Вахту стояв Соломін.
На той час мороз пом'якшав, але дув чотирибальний вітер, і з неба порошило снігом. Навколо згусла темрява. Хмари, очевидно, щільно закутали небо, бо вгорі не видно було ні одної зірки.
Лейте застав вахтового на нижньому містку. Соломін нахилився через фальшборт і насторожено до чогось прислухався. Поруч нього горів ліхтар.
— Як справи, вахтовий? Спати не хочеш? — спитав Лейте. — Цікавого нічого не помічав?
— Помічав, — відповів матрос.
— А саме?
— Чути, як в морі кригу ламає. Все частіш і частіш гримотить. — Ніби на підтвердження тих слів, з моря долетів віддалений гуркіт.
— Рушає, — проговорив Лейте. — Стискається.
— Я хотів уже спуститися вниз сповістити, та затримався через одну справу.
— Яку?
— Та щось застрекотіло на палубі. Наче якась машинка, наче...
— Що таке? — стримуючи хвилювання, спитав Лейте. Одночасно промайнула думка: "Знову".
— Важко й сказати що... але, напевне, я чув, як щось стрекотіло із... я сказав би, якимсь дзвоном.
Здалеку знову долетіло гуркотіння, подібне до пострілів з багатьох гармат.
Щось зловісне почувалося в тому гуркоті. Обидва моряки, прислухаючись до тих звуків, пригадали пароплави, які, зимуючи в полярних морях, гинули від стискування криги. Хоч той гуркіт долітав здалеку, але. безперечно, рух криги мав позначитись і на крижаному полі, де вмерз "Лахтак".
— Будь на місці... — сказав Лейте Соломіну. — Я зараз вернусь.
(Продовження на наступній сторінці)