Стьопа теж уважно розглядав обличчя. Помовчавши кілька секунд, він заявив:
— Дядьку Юрій! Це чоловік не з "Лахтака". Це зовсім незнайомий.
— Правильно, — відказав мисливець, піднімаючи рушницю, що лежала біля розбитого, — таких рушниць у нас немає.
Справді, на "Лахтаку" було лише три рушниці, і Вершомет прекрасно знав кожну з них. До того ж, дві з трьох були з ними.
— Це, здається, американська, — сказав Вершомет, оглядаючи рушницю.
Думка про те, що перед ними зовсім стороння людина, ще більше схвилювала обох. Вони зовсім забули про ведмедя, що вже сконав. Забули й про пастки, які принесли з собою. Було чого хвилюватись: незнайома людина, в такий час, у такому місці!
— Може, тут ще хто є? — висловив припущення юнга.
— Ану, лізь на торос, тільки не лети звідти, як цей молодець, і гукни, а то й постріл дай. Може, хто відгукнеться.
Стьопа почав дертися на крижину, а Вершомет тим часом розстебнув невідомому комір, зняв шапку і стер з обличчя кров. Голова, здавалось, була ціла. Принаймні крові не було видно. Мисливець побоявся роздягати незнайомок на морозі, але, помітивши кров на боці, де одяг порвався об кригу, розрізав на цьому місці далі ножем і, знайшовши рану, почав спиняти кров, наклавши хустину і прив'язавши її шматком старого бинта, що випадково знайшовся у нього. Йому здавалося, що людина пошкодила собі ноги. Коли він потягнув за одну з них, незнайомий застогнав.
Стьопа виліз на крижину, звідки впав незнайомий. Там, справді було дуже слизько. Але звідти, ніби з капітанського містка, він міг спостерігати арктичний краєвид в полярну ніч. Місяць уже стояв над самим обрієм. Стьопа бачив по один бік чорну пляму пароплава, а по другий — невиразні обриси лінії острова. Навколо простягалася пустиня. Ніде не видно було живої істоти. Юнга кілька раз гукнув, потім послухав і, не почувши ніякої відповіді, крикнув Вершометові:
— Дядьку Юрій, я стрілятиму!
— Стріляй!
Спустившись на півметра нижче, юнга вперся коліном у виступ тороса і вистрілив. Це був той постріл, що його почув Котовай.
Даремно Стьопа чекав відповіді на постріл. Прислухавшись кілька хвилин, він сповз з тороса вниз, до Вершомета. Той тим часом, знявши з себе куртку, робив для незнайомого ноші.
— Знімай, Стьопо, і ти куртку. Зігріємось, коли нестимемо його.
— Давайте, дядьку Юрій, ще постріляємо, може, з "Лахтака" прийдуть допомогти.
— Та ні, давай уже самі. А то чекати...
— Ведмедя так і кинемо?
— Нічого не зробиш, нема часу морочитися з ним. Я гадаю, що песці не встигнуть його попсувати, доки я повернуся з товаришами сюди. А цього хлопця треба швидше однести. Я вже його підіймав. Він важить небільше як сімдесят кілограмів.
Стьопі надовго запам'яталася така картина: довгі тіні від торосів затемнюють прогалину між ними. Чорною плямою дивиться ополонка, і безформною купою лежить біля неї ведмідь. Дядько Юрій стоїть без куртки, зіпершись на рушницю, а коло нього лежить невідомий чоловік. Він злегка стогне. Очі в нього заплющені. Навколо сніг і крига. Мороз посилюється і щипає за ніс і щоки. Небо темно-синє, зорі розгоряються дедалі ясніше, а місяць схиляється до обрію.
— Ходімо, — каже Вершомет.
Вони нахиляються і підіймають невідомого чоловіка. Стьопі трохи важко, але мисливець старається перебрати на себе більшу частину ваги; вони обходять тороси, обминають по змозі кожний крижаний виступ і розміреним кроком простують до пароплава. Під ногами рипить сніг.
РОЗДІЛ XIV
Коли зайшов місяць, Вершомет і Стьопа були не далі як за півтораста кроків від торосів, що оточували ополонку.
Стьопа відчував, що ноша для нього важкувата, але він в тому не признавався і, тримаючи незнайомого за ноги, намагався твердо ступати по кризі. Проте іноді спотикався на нерівних виступах крижаного поля.
Вершомет, прокладаючи шлях, побоювався, як би в темряві не заблудити. Тепер, коли місяць зайшов і пароплав зник з очей, він зупинився.
— Відпочиньмо, — сказав мисливець. Вони поклали людину на кригу.
— Що, може стрельнути разів кілька? — спитав Стьопа.
— Думаю... не треба. Вони знають, що нас немає, і повинні засвітити топові вогні.
Вершомет не помилився: справді, за кілька хвилин у темряві над кригою заблищали два вогники: то Лейте підняв ліхтарі під клотики [Вершки щогл.] щогл.
Ні старий мисливець, ні його юний друг ні разу не обернулися назад і не подивилися в бік острова. Якби вони це зробили, то побачили б ті вогні, що так здивували й схвилювали моряків на "Лахтаку".
Коли на щоглах засвітились ліхтарі, обидва відразу підвелись і рушили навпростець до пароплава. Та не пройшли вони й ста кроків, як над "Лахтаком" спалахнула ракета. Вона піднеслась так високо, що, здавалось, "зрівнялась з зорями. Кілька секунд у небі ясно горіла нова зоря. Та ось вона метеором покотилась униз і розсипалась яскравими іскрами.
За першою ракетою злетіла друга. Одночасно до мисливців долетіли звуки пострілів.
— Невже вони думають, що ми не бачимо топових? — здивувався Стьопа.
— Куди ж пак, розстрілялись... — засміявся Вершомет. — 3 дробовика і нагана... Але... — він помовчав. — Здорово бухкає. Мабуть, стріляють холостими з подвійним зарядом. Турбуються, що заблудимо. Якби не зустріч з цим незнайомцем, попало б нам, мабуть, від Кара на горіхи за так: запізнення. А втім, щоб вони не турбувались, давай і ми зробимо кілька пострілів.
І знову обережно поклали вони незнайомого на кригу. Стьопа зняв рушницю, але, перше ніж вистрілити, обернувся назад і глянув в бік острова. Там він побачив вогні.
— Дядьку Юрій! — кликнув хлопець. — Це не нам пускали ракету. Дивіться!
Здивований мисливець обернувся в той бік, куди показував Стьопа. Побачивши вогні, він опустив рушницю, що саме підносив для пострілу.
Чотири вогні горіли, наче вогнище військового табору. А це що?.. Гм-м... Розумію: це, очевидно, розгадка — звідки цей громадянин, що ми його тягнемо. Мабуть, ото його товариші запалили вогонь, а наші помітили й почали ракети пускати.
Та хоч вогні й свідчили, що на острові є люди, але вони нічого не пояснювали, що то за люди й звідки вони взялися. Тому цікавість Вершомета і Стьопи зросла ще більше. Вони не могли йти швидко, щоб негайно приєднатись до екіпажу "Лахтака", який, очевидно, вживав заходів, щоб зв'язатися з людьми на острові.
Слухай, хлопче, — звернувся Вершомет до юнги. — Ти мав рацію, коли пропонував покликати з пароплава допомогу. Вдвох ми довго його нестимемо. Давай зробимо
Так ти біжи на пароплав, скажи про цього найду і клич людей на допомогу Там є мої нарти. Тягніть їх сюди а я посиджу тут.
— Єсть! — відповів юнга і швиденько рушив до пароплава
— Дивись, не заблукай, — крикнув йому вслід Вершомет.
Але заблукати хлопець не міг Це бачив і старий мисливець. На щоглах світили топові вогні. Одна по одній злітали вгору ракети. Лунали постріли. Незабаром на кризі біля пароплава спалахнуло вогнище. Вершомет бачив, як на фоні вогнища чорніли постаті моряків.
Мисливець нахилився над незнайомим. Дихання його послабшало, але він був живий і іноді ледве чутно стогнав.
Вершомет запалив цигарку і почав згортати навколо людини сніг, щоб вона не замерзла і не застудилась. Та він і сам зогрівався коло цієї роботи. Час від часу він позирав то на вогні на острові, то на вогнище біля пароплава і думав про те, хто там на острові. Може, на тому острові є якась станція? Хоча, як же в такому разі міг Кар говорити, що то зовсім невідомий острів? Може, щось попсувалось у штурманських інструментах, і вони, опинившись біля Новосибірських островів, самі не знали, куди їх занесло? А, може, якийсь пароплав теж зимує біля цього острова? Пароплав із справною радіостанцією і радистом, який зможе завтра ж повідомити про "Лахтак" в Архангельськ? Таке припущення особливо було приємне нашому мисливцеві.
Проте, придивляючись до людини, що лежала біля його ніг, він дедалі більше дивувався з його одягу і рис обличчя. Невідомий, на його думку, не був ні росіянин, ані ненець, що найчастіше зустрічались Вершометові.
Невже іноземець: німець, англієць, американець? — угадував мисливець.
Почав вираховувати, коли мусить повернутись Стьопа з підмогою Виходило, що вже пора Щоб допомогти себе знайти, він кілька разів вистрілив. І ось у відповідь звідкись іздалеку долетіло кілька пострілів. Стріляли з берега. Стріляли з кількох рушниць.
— Ого! — сказав сам собі мисливець. — Вони добре озброєні.
В цей час зовсім близько почулось: — Го-го-го! Вершомет! — і через кілька хвилин четверо моряків під проводом Стьопи з'явилися, з нартами перед мисливцем.
РОЗДІЛ XV
На льоду за кільканадцять метрів від "Лахтака" палало вогнище. Тут порядкували Торба і Лейте. Перший, економлячи паливо, сперечався за кожне поліно, а другий, навпаки, — тягнув у вогонь усе, що можна, аби ясніше горіло. І хоч як механік доводив, що палива в них дуже мало, боцман на те не зважав. Лейте хотів, щоб на острові добре було видно їх вогонь.
(Продовження на наступній сторінці)