Кар хотів негайно послати розвідку, але мусив чекати, коли повернеться Вершомет із моряками, яких він послав з юнгою. Повідомлення Стьопи про те, що вони знайшли на кризі непритомну людину, його не дуже здивувало. Якби не вогні, на березі, то це здавалося б йому неймовірно дивним. Але тепер він переконався, що на острові Місячної Ночі були люди. Правда, як вони туди потрапили — цього він зрозуміти не міг. Адже район, де перебував "Лахтак", ще ніколи жоден пароплав, жоден літак не одвідували. В Архангельську Кар нічого не чув, щоб туди посилалось якусь експедицію.
Дивувався Кар, як такі великі вогнища могли розпалити на острові. Очевидно, там знайшлося чимало плавнику. Хоч дивно, як швидко він розгорівся. Особливо було йому дивно, що полум'я часом вибухало, ніби в нього підкидали сухої соломи.
З темряви почувся гомін голосів, і незабаром на крижині, біля вогнища, показались моряки з Вершометом. Нарти йшли порожні. Невідомого, що залишався непритомний, Павлюк ніс на руках, наче дитину. Велетенська сила дозволяла йому легко нести людину, вагою не менше як шістдесят п'ять — сімдесят кілограмів. Кочегар узяв її на руки, бо на нартах їхати було не зовсім спокійно.
Невідомого внесли в кубрик і поклали на ліжко. Запара, що трохи знався на медицині, відкрив йому рота і влив кілька грамів спирту. Потім з допомогою моряків роздягнув. На тілі було кілька ран. Запара помазав їх йодом, наклав вати і перев'язав бинтами.
З ясувавши, що невідомий звихнув праву ногу і ліву руку, гідролог одразу ж почав їх вправляти. Він зробив це так спритно, що йому могли б позаздрити чимало досвідчених лікарів-спеціалістів.
Не минуло й сорока хвилин, як невідомий, увесь забинтований, лежав на ліжку, і кочегар Ковягін доглядав його.
Незабаром у хворого підвищилася температура, і він почав марити. Він вимовив кілька слів, але ніхто їх не зрозумів. Це був іноземець. Але він говорив не по-англійському, не по-німецькому, не по-французькому Кар знав англійську й німецьку мови. Запара — французьку але вони не зрозуміли іноземця.
Влаштувавши хворого, вирішили зв'язатись з берегом. Карові самому кортіло піти туди, але він вважав, що йому ні в якому разі не можна кидати пароплав. Після загибелі капітана він дав собі слово, що під час цього вимушеного плавання залишатиме "Лахтак" лише в крайньому разі, коли це буде конче потрібно.
І хоч він сподівався на людей з берега, але вирішив все-таки послати туди розвідку. Іти на острів Кар призначив Лейте і Вершомета. Першого він посилав як свого помічника, досвідчену людину і знавця англійської мови — найпоширенішої мови серед моряків усіх націй, — а Вершомета як найвитривалішого й найдосвідченішого серед них мисливця-полярника. Кожен з моряків хотів піти з Лейте і Вершометом, але Кар більше нікому не дозволив.
Стьопі, що хоч і почував утому, теж дуже хотілось піти на острів, але він розумів, що Карова заборона мала рішучий характер. Проте юнга попросив, щоб йому дозволили провести розвідників хоч хвилин двадцять-двадцять п'ять, і коли вони нікого не зустрінуть, то він повернеться.
— Гаразд, — погодився Кар. — Але ти підеш не сам. З тобою піде і... Котовай.
Стьопа гадав, що Кар назове Павлюка. Всі присутні думали так само. Адже цей велетень найбільш підходив хлопцеві в супутники. Мабуть, у перший момент Кар і мав намір саме його назвати, але передумав. Лейте й Запара його зрозуміли.
— Лейте, — сказав Кар, — у вас є годинник. Через п'ятнадцять хвилин матрос і юнга нехай повертаються назад. Вони піднесуть вам рушниці й торби з припасами. Коли вийдете на острів і встановите контакт з тими людьми, дайте нам сигнал. Один вогонь перенесіть праворуч. Довідайтесь, що то за люди, в якому вони стані, і можете сказати, як ми сюди потрапили. Негайно ж повертайтесь назад.
— Єсть! — відказав Лейте.
Щойно розвідувальна партія рушила в путь, як три вогні погасли. Залишився один, але розгорівся він ще ясніше.
Вершомет і юнга, хоч і багато находилися за цей день, але майже забули про втому. Цікавість підганяла їх. Адже це так зрозуміло. Ті, хто залишився на пароплаві, проводили їх із заздрістю.
Тільки-но зникли обриси пароплава, — а вони зникли буквально через дві хвилини, бо вогнище на льоду було неспроможне перемогти темряву на більшу відстань, — як нерівність криги далась взнаки розвідникам.
Котовай спітнів і впав. Вершомет допоміг йому підвестися.
— Радий я, що зустрінемо на острові людей, — поспішаючи вперед, сказав Стьопа. — Досадно тільки, що острів цей, очевидно, вже має назву, а та, яку ми йому дали, мені дуже до вподоби.
— Нічого, синку! То не страшно. Є острови, що мають по кілька назв, — відказав Стьопі Лейте. — Наприклад, я чув, що острів Врангеля називався Новою Колумбією, островом Пловера, островом Келлета, островом Давидова.
Темрява нерухомо лежала навколо них. Здавалось, вони пливли в ній. Два вогники — один попереду, а другий позаду — своїм світлом порушували темряву ночі.
Раптом спереду зашаруділо, і перед розвідниками з'явились дві постаті на лижах.
У повітрі прозвучав незнайомий голос.
— Гу даг! (Здорові були.)
РОЗДІЛ XVI
Кремезна людина середнього росту стояла на лижах перед Лейте і простягала до нього руку.
— Де гледер мей мегет о се дем ї'йен. Вем ер ді? Вур кеммефра? [Я дуже радий вас бачити. Хто ви? Звідки ви йдете?]
— Привіт! Привіт! — привіталися розвідники з "Лахтака".
— Ми дуже поспішали, щоб зустрітись з вами — сказав Вершомет.
— Йей форштор дем іке! Йей ер норшкер! [Я вас не розумію! Я норвежець!] — відказав той же кремезний чоловік.
Другий стояв біля нього мовчки.
Так само мовчки стояв перший момент і Лейте. Він прислухався до мови незнайомого і не зрозумів її. Ясно, що це був не англієць. Проте це ще не значило, що він не знає англійської мови. І старий моряк звернувся до незнайомого по-англійському:
— Ми радянські моряки. В кригах стоїть наш пароплав. Хто ви?
Незнайомий теж одразу перейшов на англійську мову.
— Я — капітан Олаф Ларсен, норвежець. Моя шхуна "Ісбьорн" загинула, розчавлена кригами. Екіпаж вибрався на цей острів.
— Від імені капітана "Лахтака", так називається наш пароплав, — пояснив Лейте, — і всього екіпажу прошу завітати до нас. До пароплава лише п'ятнадцять хвилин ходу.
— Дякую, — сказав норвежець.
Його товариш кашлянув, наче теж приєднався до розмови.
Усі шестеро повернули назад до пароплава. По дорозі норвежець розпитував, чи довго вони в кризі і що за пароплав "Лахтак", скільки на ньому людей. Лейте відповідав коротко, бо в темряві, йдучи на лижах, розмовляти було не дуже зручно.
— Оскаре Петровичу, — звернувся Стьопа до Лейте, — спитайте їх, як цей острів зветься.
Лейте виконав просьбу юнги і через хвилину відповів:
— Вони не знають, як він зветься, бо в них немає карти цієї частини моря. Але вони його називають островом Полярної Ночі.
— Оскаре Петровичу, — знову заговорив юнга, — дозвольте мені випередити вас хоч на дві-три хвилини і сповістити товаришів про нашу зустріч.
— Гаразд, поспіши разом із Котоваєм! — дозволив боцман, радий хоч на кілька хвилин раніше сповістити Кара. — Скажіть: норвежець. Не балакучий. Знає англійську. Шхуна загинула. Екіпаж зимує.
Юнга й матрос поспішили обігнати решту лижників. Це їм удалося легко, бо Лейте і Вершомет ішли поволі, а в ногу з ними посували і норвежці.
Вони випередили своїх гостей майже на п'ять хвилин. Стьопа докладно відрапортував Карові про розвідку, і Кар звелів приготувати у приміщенні вечерю та все необхідне для зустрічі несподіваних гостей.
Аж ось із темряви виринули Лейте, Вершомет і норвежці.
— Ура! — привітали моряки з "Лахтака" своїх гостей.
Кар відрекомендувався, потиснув обом гостям руки і запросив їх на пароплав.
Норвежці відповіли на привітання і щось сказали один одному. Зійшовши на палубу, капітан Ларсен заговорив по-англійському і представив Карові свого супутника, як льодового лоцмана Ландруппа.
— Ми знайшли, очевидно, одного з ваших товаришів, — сказав Кар капітанові Ларсену і розповів про людину, що впала з тороса.
— О! Ельгар! Це наш матрос-мисливець Ерік. Він ходив полювати звіра. Коли сховався місяць, ми запалили вогонь, щоб допомогти йому повернутися назад. Він казав вам про нас?
— Ні. Він лежить непритомний. Ми вже подали йому допомогу.
Норвежці зразу ж пішли до товариша. Саме в цей час поранений розплющив очі й опритомнів. Капітан Ларсен сказав йому кілька слів. Поранений відповів. Їх розмову розумів лише Ландрупп, бо говорили вони по-норвезькому.
Ларсен обернувся до Кара.
— Матрос дуже вдячний своїм рятівникам. Він просить перенести його до нашого табору на острові.
Почувши це, Запара став рішуче заперечувати:
— В його стані це ніяк неможливо. Йому потрібно принаймні тиждень пролежати нерухомо тут, у нас. А може й більше. Спитайте, — звернувся гідролог до Кара, — чи є у них лікар. Коли є, то нехай швидше приходить сюди.
Капітан Ларсен відповів, що лікаря у них немає, і погодився, щоб матрос залишився на пароплаві.
За чаєм норвежець коротко познайомив Кара з своєю історією.
(Продовження на наступній сторінці)