Дячиха. їж, хоч і не хочеться... їж, поправляйся та скоріше шукай собі місця.
С е м і н а р и с т. Не до місця вже мені... Я зразу думав, іцо хоч пастухом буду, а тепер чую, що... скоро, скоро... г Дячиха. Так, так, моя дитино, не хоти пастухом,— то сором. Саме краще шукай місця в писарях.
Семінарист. Ех, і не до писарів уже мені.
Дячиха. Чого?!. Не хочеш?.. Як же жить? Уже ж зовсім-зовсім приходять кінці: батько зажурився — лежить не встає, я теж нікуди не гожусь, що маєм — попродають за довги, і тоді я — по шматки, а ти?.. А батько нездужащий?!
Семінарист. Стоїть пак жить?! Стоїть за жизню жаліть?! Ех, нічого не поможеться!.. Треба вже, треба хоч трохи втішить батька, поки ще й сам не заліг. Тільки де тепер найти місця в писарях?
Дячиха. Ось твій товариш, Саврадим Сковородинович, шукає до себе ще одного писаря, то й скажи йому, він тебе, здається, прийме.
Семінарист. Ага, це добре... скажу, повинен прийняти.
Дячиха. І спитай його, чи правда, що буцімбито він казав Оверкові, що ти Галю загнав на той світ.
Семінарист. Хіба?! Невже б він таке брехав на мене?.. Він же мені товариш... не думаю.
Дячиха. Та йя так... Хіба б таки товариш товариша схотів отак топить?! Це, здається, брехня.
Семінарист. А хто ж Це вам казав?
Д я ч и х а. Оверко сам і казав.
Семінарист. Хм, мені щось не віриться...
Дячиха. Ото спитаєш його... Ну, ходім уже їсти.
Семінарист. Мені не хочеться їсти.
Дячиха. Та ходім-бо... Тобі ж треба поправляться.
Семінарист. Од часнику?.. Ну, схочу — їстиму, а тепер ще не хочеться.
Дячиха. Тим-бо ти й худий такий... Ну, гляди ж, щоб їв... Та попроси ж місця в Саврадима Сковородиновича. (Пішла.)
С ем інарист. Гаразд.
ЯВА З Семінарист сам.
Семінарист. .Бідні родителі!.. Чи вони сподівались собі такого горя, як позичали й висилали мені гроші?! Ні... вони надіялись; надіялись на мене, а тепер... де та надія?.. Немає... а вони таки вп'ять надіються — заставляють місця шукать!.. О, чи вони ж знають про ту страшну гадину, яка вбралась в груди нещасного їх сина? Знають, що ще... щ£ небагато, і він у могилі?! О, що тоді станеться з ними? Вони; ж... батько, о, бідний батько, лежить, жде помочі од сина!.'/ Так ось яка ти, жизнь!.. О, якби оце зараз умерти... умерти;'' щоб не бачить і не чуть їх страданій!.. (Помовчавши.) А вони ж безпомощні, тоді як?.. Де буде їх надія, де буде втіха?! Смерте!., подаруй мені жизні, щоб я хоч трохи втішив їх, —бідних; подаруй, хоч поки я поховаю їх, а тоді... тоді я з радістю прихилюся до тебе.
ЯВА 4
Семінарист, учитель і писар.
Учитель
Доброго здоров'я, Василь Стратонович! Як діла?.. Я скучив за
Писар
Моє вам почтєніє, почтєнєйший Василь Стратонович!.. Как ви по-жіваєте? Я оченгіо соскучился за вами.
Семінарист. Здрастуйте, здрастуйте! (Чоломкаються і цілуються.)
Писар. У, как ти похудал!.. Отчіво ето так?..
Учитель. Мабуть, екзамени трудні дуже були? Ось поправишся, як назначать попом.
Писар. Воображаю: наш почтєнєйший товариш Васи-лій Стратонович — батюшкою!., ето очень пріятно.
Семінарист. Ех, приятно!.. Сідайте!..
Учитель. Яке це гарне місце... ти, видно, любиш проводить врем'я в таких місцях?..
Писар. Вот ми, Василь Стратонович, провидьом сіводня времнячко, так провидьом!..
Учитель. Еге, оце ми прийшли за тобою, Василь Стратонович, щоб... будем кашу варить.
Семінарист. Я ні. .
Учитель. Чого?., будеш... ми потягнем.
Писар. Непременно!.. Как же!., по товаришиськой дружбі нада.
Учитель. Будеш, будеш... З нами які баришні будуть!..
Писар. У, баришні!.. Ето прелість баришні, шик баришні!.. Я завсігда тольки й учінял би цєлованіє в їх сахарнії уста.
Семінарист. Мені не до баришень.
Учитель. Чого?.. Ще ж ти не надів ряси,— можна.
Писар. Как ни до баришень? Разве ти не імєєш к нім возбудітельних поползновеній?.. Слушай!.. Как блищать і как ціамкають їх юбки і кохти!.. как розовєють їх нєжнії пики!., цак видимаються їх палящії делікатнії груди!., і ти... о, еслі б ти учініл прикосновєніє к оним поіменованним грудям або к... О святиє угодніци... О царіца небесная!., не можу... не можу учиніть воздержанія... душечки!., о душечки!.. О явлєніє, возбуждєніє!..
Учитель. Товар добрий, оті баришні!.. і, товар!., золотий товар!., і як так бог умудрився видумать отакий безцінний товар?!
Писар. Верно.
Учитель. Як побачиш, так аж... ах!..
Писар. Вєрно. Нєт нічего на светє краще, как препро-вождєніє времені з баришнєю.
Учитель. Я це й сам добре знаю... А як його тільки проводить з нею, як начать?..
Писар. А вот так: зразу подсовнуть ногами, наклоніться німножко, подавіть єй ручку своей таковой, учиненной карлю-кообразним настроєнієм, смеяться, смотреть єй в глаза і говоріть что-нібудь комбінаціонноє з німецьким ілі хранцузь-ким гласованіями.
Учитель. А що говорить їй?.. Я ніяк не придумаю, що говорить.
Писар. То, что поумнее, напрімєр: как тібє кутається, как спиться, ілі как балакають мужики, ілі какая вот погода і вообче прочее таковоє ахвектноє, благоразумное, і дєлай так, чтоби она получчей роздивлялась на твоє шикообразноє убрання. Видиш, баришні люблять такових только кавалеров, каковиє ходять поблагороднее і каковиє говорять побольше.
Учитель. А саме главне — тих, які убрані краще, які показуються багатими. Так що оце й нам треба подумать об убранні.
Писар. Да-да, ми нарядімся к каше. Вот і ти, Василь Стратонович, должен нарядіться поблагороднее, а то, право, нам стидно гулять з тобою, что ти ходіш то в сітцових рубашках, то в прочей юрундє.
Учитель. Еге... Мені не раз приходилось червоніть через тебе і робить вид, що я не знаком з тобою.
Писар. У, ето і мнє не раз приходилось... Как же!., зустрічаємся з людьми, і он в такому недилікатному убранні!., ето, разумєється, при людях не інтересно гулять з тобою через таковоє убрання.
Учитель. Авжеж так... А сьогодня ще й при баришнях! Сьогодні треба убираться якомога краще.
Писар. Да-да... Сєводня, по поводу оних названних баришень, нам подлежить учинєніе самого наряднейшаго костюмірованія, ібо ми любим їх, еслі онє хорошо наряжені, так оні нас.
Семінарист (убік). Бідні существа!.. Хіба наряди ваші повинні грать першу роль в битії?! Хіба нарядом откри$-н те тайну битія?!
Учитель. Еге... А в віщо б же його краще нарядиться?..
Писар. Думай... что получчей.
Учитель. Еге... В тебе, Василь Стратонович, здається, тужурка є,— дай оце мені її на врем'я.
Семінарист мовчить, замислився.
Чуєш!., дрімаєш?! Дай, кажу, тужурки. Семінарист. Нащо вам тужурка?..
Учитель. А як же... Хіба не чуєш?.. Гуляти з баришня-мй!.. Дай, як є.
Семінарист. Є... чорна.
Учитель. Е, чорна не так-то, якби сіра!.. Дай мені сірої.
Семінарист. Немає сірої.
Учитель. Хм, погано. Де ж би його достать?.. Як не достану сірої, то даси й чорної... Треба на святки фрак справить.
Писар. А я, чорт побері, нікак не достану шляпи та галстуха.
Учитель. Так, може, в тебе, Василь Стратонович, є тросточка така, знаєш, тоненька, лаком обкрашена?.. Дай мені на времня.
Писар. В тебе, Василь Стратонович, є такая немецкая кніжіца — ти дай мнє єйо.
Учитель. Дай мені, кажу, тросточки.
Писар. А мнє немецкой кніжіци.
Семінарист. Підождіть... У мене тросточки немає... глодова палка є.
Учитель. Е, з глодовою якось не так делікатно... ні махнуть, ні... Дай мені тросточки.
Писар. Дай мнє немецкой кніжіци.
Семінарист. Нащо вам книжечка?..
Писар. Та так, знаєш, не мішало б подгильнуть при розговоре какоє-лібо немецкое або хранцузькоє словцо... Ето, знаєш, благоразумно, та єщо при баришнях!.. Ето ж ахвект.
Учитель. У мене є словар — продивимось, там є всякі.
Писар. Ето прекрасно... Тепер мнє єщо нужно достать глаженої рубахи та духов.
Учитель. Ая собі вчора купив: на п'ятака глажених воротничків і на три копійки духів... а от цепки до часів ніяк не достану!..
Писар, Ая серебряну цепку і серебряна часи подтибрил у свого барина... А вот єщо что нужно — треба купить бариш-ням гостінцов... Ето, знаєте, как-то ахвектнєє.
У ч и т е л ь. А треба! Як же!.. Та тільки де б карбованців два грошей позичить?
Писар. Да... так ти, Василь Стратонович, наряжайся получче на кашу.
Семінарист. Ех, вам наряди, вам баришні, вам і все, а мені... я жизні не рад.
Учитель. Чого? що попом скоро будеш?..
Семінарист. Попом!.. Бодай уже так не попувать!..
Писар. Чіво?.. Можить, оджарили лінєйками в семінарії або что другое учініл?.. Ха-ха-ха!.. Прошкодился — молодець!..
Учитель. А може, екзамена не видержав? Семінарист. Страшно й казать. Учитель. Чого страшно?..
(Продовження на наступній сторінці)