Писар: Нє-нє, нікакових грехов!.. Он нє вєруєть у бога, говорить: ето усьо природа.:. Разве можна нє вєрувать?.. Отчіво тада буваєть дощ, снєг, лєто, зіма?.. Кто ето усьо да-йоть?.. А он, падлєць, нє вєруєть. Тада, єслі нєт бога, то можна і убивать, і рєзать, і паліть, і красті, і всьо прочее учінять. Вот какой он!.. Он только притворяється, подлазіть до усякого, штоб одуріть, посмеяться!.. Нє вєруєть у бога і конєць!..
О в е р к о. Та не сучий же він син!.. Га?! А... щоб він щез, бісова душа!., значить, Галя не винна, це все я... я її силував кохать його... Ще й грошей... йому, собаці, позичив, а він отаке зробив!.. Га?! Піти ж за Галею... (Хоче йти.)
Писар. Подозвольте, подозвольте!.. Так начто ви єму ще й гроший позичили? Отберітє, отберітє... прямо пред'явіте вексіль в суд і опишите усьо у нєво... і про такое богомерзкое учінеиіє еічас в семінарію рапортіруйте, пущай єво там оджарять і прямо єво, падлиця, зошліте в Сибір.
Оверко. Та хай його чорти візьмуть!., в Сибір — це велике діло! Ми не вмієм з цим вожжаться.
Писар. Так другіє умєють!.. Напрімєр, я!., я зашлю єво! Етого ж нідзя прощать... нідзя! Как же!.. Отакой скрозь смєх, страм!.. А зошлем, то етово ні будіть... Смєх і страм пропадуть.
Оверко. Так, значить, нідзя... нідзя прощать... в Сибір бісову душу! Тільки як це зробить?!
Писар. Я зумєю: я как найду, та угощу человека три дядьков, да как скажу два-три словца господину^становому, так і дело готово — попадьоть!.. Ми єво в Сибір...
Оверко. А скільки ж це буде стоїть?! gt; :
Писар. Ето дело очінь трудное, головоломное, как же!., ето ж злоумишленноє насиліе... востановлєніє честі — до нево ума нужно багато... а я возьму з вас, по знакомості, очінь-очінь дьошево, ні более как з сотняжку! тольки половину січас мне пожалуйте в задаток.
Оверко (подумав). А чи не скрутите ви, бува, мені діла? Ви ж з ним товаришуєте!
Писар. Нє-нє, боже сохрані!.. Мнє дєньгі лучче; мнє аби дєньгі.
Оверко. Посидьте ж... я вам завдаток найду. Писар. Пріатлічно!.. Возьмітє же сюда чернило, піро і бумагу — січас накатаєм рапорт в симінарію. Оверко. Гаразд, гаразд!.. (Виходить.)
ЯВА 13 Писар сам.
Писар (ходить по хаті, заспівує). Трі-рі-рі, тра-ра-рам, тра-та-та... Ну ето повізло, нічіво... каби усьо так: з Грицька узял пятьдесят рубльов, да з Авер'яна возьму сто, да ещо натяну как-нібудь — на то, да на то — з полсотні!.. вот так!., маладєць Саврадім Сковородинович. (Осміхається.) Да, как би єво поступіть з Грицьком?.. Ілі січас сказать Авер'яну, пущай от дасть за ніво свою дєвку, ілі посля?.. А чи от дасть за ніво?.. Да... Для етого нада придумать, как би получче унізіть єйо, сконфузіть перед нім, а то он зразу вигнал єйо, а нинє как би назад... Ну ето посля — вспєєм... Хотя я й так запоздал... можить, Грицько уже думаєть, што я говорил про сватання з Авер'яном, да єщо поспішить свататься!.. Ну, нічіво... обожду з сим, поки укріпим виновность за семінаристом... Хотя он не виновен!., ето ж усьо Грицько... я же сам і навчил єго учинить ето... не грєх лі?.. Да... (Думає.) Ну, нічіво, зато дєньжонкі будуть... можна будіть подать попу на часточку... Дєньгі і грєхі одмалівають!!!? Долго лі єщо там будіть Авер'ян? Да... (Озирається.) Када би не наспєл... (Підступає до стола, набирає вареників у кармани, бере миску, п'є сметану... Пику вмазав, піджак ульопав — обтирає рукавом. Озирається кругом, скрізь заглядає: де що стоїть, де що лежить. П'є молоко з глечика на лаві, витягає з-під припічка мазницю.) Да... сапаги покраснєлі... нада ето, как єво, почерніть... (Маже, заспівує.) Тра-ра-ре. (Перекидає мазницю.) Вот так!., што ето?.. што тепер дєлать?.. Ху, чорт би тєбя побрал. (Шукає, чим би прибрать дьоготь, а далі розтирає його чобітьми і нагортає з-під припічка сміття. Ставить мазницю на місце... Ходить по хаті, нюхає руки, обтирає об штани, колупає в носі, заспівує і засвистує.) Тра-ра-ра... (Чухається.)
ЯВА 14 Писар і Оверко.
Оверко (ставить на,столі горілку, чорнило; кладе перо і папір). Еге, так нате ж вам завдаток — п'ятдесят. (Виймає з кишені і дає.) Та глядіть же, будь ласка, не скрутіть діла... тепер, знаєте, таке скрізь мошенство, що біда!.. Один ви, здається, й чесні... Я на вас вірю, як на себе.
Писар (подивившись на гроші, ховає їх в карман). Да, да... теперіча скрозь такое мошенство, что ні дай бог!.. А вот я ні такой... я чесность, правду люблю... я, как Христос, готов і пострадать за правду — вєртє совєсті... Вєрую в бога і конець!
Оверко. Спасибі за добре слово, за правду!
Писар. Да... у вас і водочка єсть?! (Дивиться на горілку і тре рука об руку.) Вот ми січас і рапорт сочинім.
Оверко. Еге... Так вип'єм же, щоб бог поміг... (Наливає чарку писареві, а потім собі.)
Писар. Вип'єм, вип'єм... ето дело! Как же!.. (Випивши, бере папір і перо в руки.) Вот тепер і за дєло примьомся. (Хреститься.) Господи, поможи нам учиніть усьо благоразумно!..
Оверко. Поможи боже!..
Писар (пише, проказуючи сам собі).
В семінарію Жителя... козака Авер'яна Васільєва Кнуря. Рапорт
Честь імєю донесті сім таковим рапортом в оную, вишепі-санную семінарію ніжеслєдующєє, а іменно: что житель... Василій Стратонович Сімоновській, обучающійся грамотє в таковой семінарії, без усякого со сторони моєй повода, самоуправно, без моєго соглашенія і ведома, а так равно і по неізвєсним мнє комбінаціям учініл фактічеські мнє принадлежащей дочке моєй Галії безподобноє дєло, то єсть, а іменно: произвьол богопротивное насиліє оной вишепоясненной Галії, нанеся оскорбітельную обєду, как мнє, означенному Кнурю, так равно і всем моім прямим і боковим сроднікам, чему явствует імеющійся в оной моєй Галії наслєднік названного онаго Сімоновського — Іван — мужеська пола, проізшедшій от, накритія вишеупомянутой моєй Галії, а єщо, кроме више-означенного наслєдніка мужеська пола, удостовєряють сім таковоє учинєніє ніжеіменуємиє, слєдующіє свідєтєлі, а імен: но... (До Оверка.) А вот, Авер'ян Василорич, .где би свідєтєлєй узять?
О в е р к о. А то вже ви знаєте... робіть, будь ласка, як
краще... Вип'єм ще!.. 5
Писар. Вєрно!.. Прикрасно!.. Вип'єм... (Випивши.) Так вот ви, Авер'ян Василович, дайте мнє єще рубліков з п'ять, то я сам і свідєтєлєй вам розшукаю, сам занесу їх сюда в рапорт, сам запечатаю єго хормальним порядком і... дайте єщо рубліка два на пересилку, рубліка три на маркі, на печать, на прочєє, то я сам і на почту пойду, сам і отошлю єво в семінарію і всьо сам, бо ви, відітє, не знаєте, гдє, как і что...
Оверко. Еге... я ні... ви... ви... знаєте... я за грішми не пошкодую, аби було діло, аби мені, мовляв, з сорому виплутаться... ви знаєте...
Писар. Да... Вот я отошлю ето в семінарію і січас начі-наю клопотать о зсилкє єво, мерзавца, в Сибір, чтоби виплутать вас із етого сорому. (Убік.) Ех, дєньжонок, дєньжонок натяну!..
Оверко. Еге-ге... із сорому... і... чоловік ви добрячий, золотий чоловік!.. Дайте, я вас поцілую. (Цілує.)
Писар. Вєрно... благородно!
Оверко. Вип'єм же ще.
Писар. Да, да... Вип'єм, вип'єм... (П'ють.)
Голоси знадвору. Рятуйте!.. Поможіть!.. Рятуйте!.. (Стук.)
О в е р к о ) Що воно? Що воно?!.
Писар (разом.) Шт0?! Шт0 такоє?!.
ЯВА 15
Дяк, Явтух і чоловік тягнуть, полунеся, Галю.
Галя. Ох... ох... ох... (Падає на землю і важко дише.)
Дяк І (Разом.) Отам... отам... у мене... в ярку...
Явтух / (махає руками). задушила... сама душилась... цуценя гав-гав!., ми туди... Отам... мовляв... мовляв... гав-гав... а ми,; мовляв... задушила... мовляв1.
Чоловік. Я чую — крик... задушила... побігли по старосту... по соцьких.
Оверко. Що?! о боже мій!.. О боже мій!.. О дитино моя!., о Галю!.. (Припадає до Галі.)
Мокрина (виходить, трусячись, з хатини.) Що?!.
Що?!., о, рятуйте ж мене!., о дитино моя!., о дитино моя!..
(Принада до Галі, цілує і плаче.) 1
Оверко. Дитино моя!.. Встань!.. Встань!.. Ти одна в мене... Прости мене... прости мене... обидив... прощаю тебе, прощаю...
Галя. Ох... ох...пізно... пізно... о, пече ж мене... о, пече мене... о мамусю, о татусю... Палазю... Марусичко... подруги!.. Де ви?.. Простіть... простіть...
Писар. Ето Сибір... Как же!.. Задушила... Смертоубієніє учинила... Сибір...
ЯВА 16
Входять: староста, соцькі з ціпками і мендалями і ще дехто.
Староста. А що тут зробилось?! (Дивиться.) А хм, погано...
Люди наближаються.1
Остороніться!.. та остороніться-бо!.. Ну, Оверку, Мокрино, годі плакать — вона опам'ятається!.. А де ж дитина?
Дехто. Там... у ярку... лежить... задушена...
Староста. Ну, ходімте туди, наведем слєдствіє, та остороніться-бо!.. вставайте!.. Оверку! дайте їй дихать. Ходімте!
Оверко (встає плачучи). Ходімте... спасем... маненьке... спасем... ох, дитино моя... дитино моя!..
Староста. Мокрино, вставай!., вставай, тобі кажеться, не остивай їй.
Мокрина. Я з дочечкою... я з дочечкою... о, рятуйте ж мене!
Староста (на людей). Візьміть її од неї!., вона їй мішає, вредить.
Люди беруть Мокрину.
Мо к р и н а. О, не одривайте мене... не розлучайте з дочечкою... о, рятуйте мене... О боже мій!..
Г а л я. О, пече мене... о, страшно мені... Мамусю, татусю, не тікайте від мене... пече мене... простіть мене... не тікайте!..
Староста. Несіть, несіть її надвір, за нами. Ну, ходімте всі, а ти, Явтуше, побудь тут, щоб вона не вибігла куди... держатимеш у сінях дверей... Ходімте! (Виходять.)
Писар. За се Сибір їй...
(Продовження на наступній сторінці)