«Дописи» Архип Тесленко

Читати онлайн твір Архипа Тесленка «Дописи»

A- A+ A A1 A2 A3

А повернеться до багачів: "Вот када б здєлать ето,— всміхається,— када б они, цебто бідняки, поневолі на переселення б пошли".

Деякі й багачі не згоджуються на це. "Що ж,— кажуть,— зіб'ють тобі землю в один шматок, а там, не дай чого, вчистить гряд або засуха в тому місці,— усе і пропало; або вист-ройся хутором, а прийде харцизяка який, запалить тебе, що ти тоді?"

Зараз цей Строй ще й учителем у харківській второ-класній школі4: гімнастики школярів учить. "Смірна-о!" — вигукує.

 

ТЮРМА ЛОХВИЦЯ (НА ПОЛТАВЩИНІ)

У Лохвицькій тюрмі прямо мучать 'людей. Режим неможливий. Як хто з тюремщиків про віщо питає тебе, одповідай йому "точно так" або "нікак нєт". А помилишся, скажеш "еге" або "ні" — кріпись!.. А як кажуть тобі "здоров!" — витягнись і кричи: "Здравія желаем, господин старший чи там: ваше високоблагородіє!" і все руки "по швам". А прогулка така: біля "отхожого" доріжка — кружальце в 23 ступні і ото крутись тією доріжкою один за одним, у землю дивись і мовчи та диш. Передача тобі тільки в неділю та в неділю приймається. Виписка з базарю — раз у місяць, а кари всякі раз у раз. Карають і душать у карцері і за те, що глянеш в "прозурку", до вікна надійдеш, і за те, що жартувать станеш з товаришем, вголос балакати почнеш. А оце недавно узнали, що в одного в'язня були десь гроші зашиті,— було йому!

 

"ГРАБІЖ" с. ХАРКІВЦІ, лохвицького ПОВІТУ

(НА ПОЛТАВЩИНІ)

Недавно було арештовано у нас двох хлопців — Пимона Бурду і Юхима Сироту. Арештовано їх нібито за грабіж. Та чи грабіж же?! Річ ось у чім. По середах і суботах їздить у село до нас земська пошта. Возить її, просту кореспонденцію, хлопчик років тринадцяти,— п'яничка. І от цей хлопчик заявив поліції, що нібито коли він повертався у Лохвицю у суботу, так годин у чотири-п'ять вечора, то у гаї біля Харківець його перестріли "домократи" Бурда й Сирота і "учинили грабіж" — тридцять копійок грошей ограбили. Тоді, як в той час Бурда був дома, верстви за півтори од того гаю. У його тоді був і Сирота, голитися приходив. Були ще деякі хлопці, дівчата були,— вечорниці у його. Знайшлись люде, які знають, де й до цього часу й після цього ці хлопці були. І ці люде так і свідчили. Отже, поліція повірила хлопчикові і заарештувала їх.

А це цими днями слідчий допитував свідків тих хлопців. Допитав і обох їх пустив з тюрми під догляд поліції. Є надія, що діло те до суда не дійде.

Арешт цей так підбадьорив був того "поштаря"-хлопчика, що незабаром він, у другу суботу, начепивсь був на селянина Головка. Упав сам з коня, верхом їхав, та й давай чіпляться до того і обвинувачувать його, що він стяг. Йдуть люде назустріч їм, він: "Ось лізе до мене... одправте у волость його!" — цебто Головка. Люде ті бачили, як діло було, і нічого.

с. ХАРКІВЦІ, лохвицького ПОВІТУ

(НА ПОЛТАВЩИНІ)

А в нас злодії "здравствують". Проти великодня оце уночі, як люде в церкві були, "христувать" заходились. У того, слухай, вікно вилупили, булки повитягали. У того крашанки були, та нема. У того образи порундало, грошей шукало.

Жалко, що наші селяне, а особливо багатирі, все це на "вчених" звалюють: на тих, що у церкві не завжди бувають, хрестяться не густо, що, мовляв, у бога не вірують.

— А вже той, що хреститься, ходить до церкви, не стане таке вироблять,— розсуждають вони.— Бога побоїться.

Ну й гарно ж тепер у нас у селі. Садки такі сиві стоять, саме цвітуть. Глянеш на село з вигону — сиво-зелене море. Так і поринають у йому хати, хліви. А пахощі! Аж у носі лоскоче. Соловейки й не вгавають.

 

МАЛЮНОК СЕЛЯНСЬКОГО життя

С. ХАРКІВЦІ (НА ПОЛТАВЩИНІ)

Є у Харківцях у нас селянин, на ймення Федір Яковенко. Син заможного батька, письменний, вдає з себе розумного, а... от ще людина! Одна з багатьох. Показав він себе, як ще колись старостою сельським у нас був. Ділись були з зборні "тетраді" і ділись хто його зна де. Замок біля шафи одкру-чений, і ні сліду, нічого.

"Це ти,— почав він чіпляться до писаря,— я тебе за це у Сибір запроторю!" І малось безневинному чоловікові скоїться лихо, та дізнались... Ділись ті тетраді, які саме йому, старості, не до вподоби були. Потім ще він показав себе добре оце під "слободу" під цю. Було, як огню, глядися його. Ото вже знай було: як поїхав Федька верхи у город, непремінно будуть гості з нагайками в село. То він десь почує, що той лаяв начальство, а той про землю балакав, то сяке-таке. Одно слово, похвала йому, честь. А то почались крадіжки в селі, пожарі. Хто? Хто це все робить? "А ті, що землі хотять, сякі-такі "домократи",— репетують багатирі. А Федька доносить, а Федька їздить у город. Як ось не стало коня у селянина Гринька. Знов: "домократи". І тут... виявилось. Продавав того коня на ярмарку... сам Федька. Піймався. Посидів, неборака, і він у тюрмі щось місяців з сім. Оце вийшов на волю і знов починає.

Отож чорносотенці наші не придумають ніяк, як би таки позбутися "домократів" з села. І от він стає у пригоді їм знов. У провідний понеділок 1 оце деякі з їх "поминали" батьків у крамаря в хаті. Дехто й з "домократів" трапивсь сюди. Нікому нічого ніхто. Як ось Федька: "Домократи" десять карбованців грошей вийняли в мене!.. Ось у цьому кармані були і нема..." Цвірінчить, доказує; усміхаються чорносотенці, підморгують йому.

 

с. ХАРКІВЦІ, лохвицького ПОВІТУ

(НА ПОЛТАВЩИНІ)

Села, заможнішого за наші Харківці, у повіті нашому не знайти. Красивішого теж пошукайте. Ось вийдіть на наш вигін літом коли,— а вигін у нас високий такий,— та гляньте униз: широчезна долина; у долині гаї, сади зеленіють. А в цьому морі зеленому поринають хати, де-де криті й залізом, клуні, хліви... Єсть і школа второкласна у нас, хлоп'яча. Там красуня така: в два поверхи, цеглова, стоїть, запишалась на вигоні. Єсть дві церковноприходських: хлоп'яча й дівчача.

Усе як усе. Тільки... люди. Багачів багато, і все такі: ні книг не читають, ні газет не виписують. "Те,— кажуть вони,— хліба не дасть і не доведе й до добра". А хто "занімається" цим, то "підоздрений" у їх "домократ", не хазяїн. "Домокра-тів" не люблять вони, о, не люблять! Єсть у нас декілька хлопців, які побували на засланні під завірюху під ту. Цим так прямо біда. Один до одного хоч не ходи. "Збираються он". І чого тільки не навидумують на їх! Де яка крадіжка, бешкет який, усе на їх звалюють: "Домократи усе... он їх студенти цьому понаучували",— розсуждають умники наші. А це ось що ще витівають вони: щосереди й щосуботи до нас земська пошта приходить. Хто дожидає письма од кого, іде в зборню тоді. Навідуються іноді й ці "домократи" туди. "Чого вони сходяться сюди? — репетують дукарі.— Од кого вони дожидають письом ото?.. Це од інших домократів, з Москвою звідуються! Розпечатувать письма! Староста провіряє нехай, бо... цими письмами так вони й Русєю заплутали!" 1

 

КОМЕТА с. ХАРКІВЦІ, лохвицького ПОВІТУ

(НА ПОЛТАВЩИНІ)

Вечорами тепер у нас видно на заході туманність якусь. Бліда при місяцю тільки вона. Комета Галлея, здається 1. От ще балачок про неї у нас! Селяни не можуть ніяк її собі уявить. "Ну, яка воно та комета? — розсуждають.— Така, мабуть, як змій, що до молодиць літає в димар".— "Е, ні,— пояснює який-небудь салдат,— ето планета така... як от, напримєр... ну, от напримєр, конєшно, што, як зачепить хвостом туполю абощо, то так тебе й вивернет з корінем. От, напримєр, у Амєрікє уже город розбила один, залила водою і нікаких. А от уже скоро вона у землю войдьоть на 76 год". Таке балакають. А "поважні" селяне: "Кумета!.. кумета!..— глузують.— Бог не дасть, то ніякої кумети не буде. То все студенти видумують, що в бога не вірують". А дехто: "Це за гріхи посилає махамету (комету) господь... Страшний суд буде". І оце вночі таки й справді багато наполохалось наших селян. Почав був дехто і в гріхах уже каятися. Одна баба, кажуть, і лампадку уже була засвітила. Пішло: "Кумета летить!.." Біжать, дивляться. А воно пожар, здається, десь був. Жевріло дуже на сході. Станеш кому показувать зараз її, так розчаровано стискає плечима: "Хм, так оце така вона,— каже,— а балакали як!"

 

СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ С. ХАРКІВЦІ, лохвицького ПОВІТУ (НА ПОЛТАВЩИНІ)

Один з засланців з нашого села, парубок С, покохав у Вологодщині великороску-дівчину одружився з нею, одбув заслання, привіз на Вкраїну її. Було це минуле ще літо. Ідуть із станції. Все таке їй тут вдивовижу. І сонце світить ясніш, і квітки рябіють світліш, і ліси не так зеленіють, садки скрізь кучеряві стоять. Роздивляється скрізь, про все розпитує: "А тощо, а то що? — вказує на який-небудь клен або в'яз,— вишня чи груша? Во так хохлащіна!" — усміхається. Приїхали додому вони.

(Продовження на наступній сторінці)