Але тоді через повітряний басейн з аерозольними продуктами горіння, з підвищенням температури активність реактора виходила б набагато далі, а масштаби та інтенсивність забруднення були б значнішими. Закрити рештки реактора зверху — означає зменшити небезпеку забруднення через повітря, але погіршити тепловідвід, тобто створити загрозу розігрівання і зсуву маси палива вглиб. Треба було щось вирішувати. І вирішили зробити так: засипати реактор зверху матеріалами, які б і фільтрували, і водночас стабілізували температуру. Звідси легкоплавкий метал (поки він плавиться, температура не підвищується), котрий захищає від випромінювання, і карбонати, які відбирають тепло реактора для свого розкладу і виділяють при цьому вуглекислий газ, що допомогло зупинити горіння графіту. Розв'язувалась безпрецедентна у світовій історії проблема. Традиційні прилади, як правило, були непридатні або через неприступність точок вимірювання, або через високі температурні та радіаційні поля. Багатьом спеціалістам і організаціям довелося в найкоротший строк винаходити і нові методи, і нові технічні засоби для вимірювань, для закріплення активних частинок на місцях, аби їх не зносило вітром, для будівництва і дезактивації. Було зроблено дуже багато і, як ми тепер бачимо, досягнуто мети. Західні експерти на-зовуть згодом ці методи новаторськими й ефективними. Можна лише шкодувати, що все так оперативно робилося не до аварії, а після неї. А в перші дні працювати доводилося інтуїтивно.
І останнє, що я хочу сказати,— про молодих людей. Звичайно, доводилось спостерігати різні ситуації, іноді й не дуже приємні. Але були серед молодих такі, що викликали лише захоплення. Ось у нас багато писалося про героїзм пожежників. Дехто, читаючи, сварився, що вони, мовляв, занадто довго й даремно перебували на відмітках і зайве опромінювалися. А втім, це справжній героїзм, причому виправданий, тому що в машинному залі були і водень, і мастила... Вони не дали розвинутись пожежі, яка могла б призвести до руйнації сусіднього блока. Перший локалізаційний крок було зроблено правильно.
А як діяли військові льотчики! Це справді подвиг. Вони бездоганно працювали і з професійного погляду, і з будь-якого іншого. Багато молодих хлопців було і в хімічних підрозділах.. На їхні плечі лягла розвідка, вони діяли безстрашно і точно.
Ви знаєте, там все було гармонійне. Не можу сказати, що молодь працювала більше, ніж інші, але що поводилася вона гідно — то це факт. Фізики — і московські, і київські— лізли в саме пекло. Я б сказав, що молоді люди працювали, виявляючи високі людські і професійні якості".
Володимир Степанович Губарєв, письменник, журналіст, лауреат Державної премії СРСР, автор п'єси "Саркофаг":
"Усе, що відбувалося в Чорнобилі і довкола нього, для мене дуже прикро. Я вважаю, що в історії нашої країни це третя за своїм значенням подія.
Перша — татаро-монгольське іго. Ми заступили собою Європу від орд і варварства. Друга — фашизм. Ми врятували Європу від фашизму. І сьогодні ми убезпечуємо майбутнє людства дуже дорогою ціною.
Трагедія Чорнобиля — в цьому її особливість — полягає в тому, що ми зіткнулися з виявом атомної енергії саме у формі так званого "мирного атома". Таких катастроф більше не буде. Це я можу сказати абсолютно певно. І майбутнє цивілізації немислиме без атомної енергії. Але є Чорнобиль. Тому, коли ми будуватимемо це майбутнє, ми повинні враховувати уроки Чорнобиля. До Чорнобиля ми підходили до цього надто легко. Отож, справді, ми дуже дорогою ціною торуємо шлях до цивілізації майбутнього.
Я був би дуже примітивною людиною, якби описував у художній формі документальні події. Ясна річ, багато що з того, що лягло в основу п'єси, народилося в Чорнобилі, де я перебував як кореспондент газети "Правда". Але можу абсолютно чітко сказати, що конкретно я не мав на увазі жодної людини. Я намагався створити типові образи".
З п'єси "Саркофаг" (журнал "Знамя", 1986, № 9):
"Сергєєв. Там довго не могли збагнути, що сталося, а тому на всякий випадок у Москву не повідомляли. Чекали чогось...
Безсмертний. Мені здається, дуже серйозна аварія. По радіо чомусь нічого не кажуть.
Сергєєв. Все-таки вибух?
Птицина. Звичайно. Просто декому ой як не треба, щоб він був, і вони доводять, що реактор розвалився без вибуху. Пожежа. Просто пожежа".
В. Губарев:
"Коли я взявся писати "Саркофаг" — було природне бажання по-філософськи осмислити цю подію. Я хотів показати, що ми живемо в зовсім інший час, ніж собі уявляємо. Що ми живемо в атомно-космічний вік, що він має свої закони, свою філософію, свою відповідальність за вчинки людей і їхні наслідки".
З п'єси "Саркофаг":
"Безсмертний. Але яка, вибачте за нелітературне слово, наволоч відключила аварійну систему?! Я хотів скати, що це вбивство. Не самовбивство, а вбивство!..
Фізик. ...Головне для вас; з'ясувати, хто зняв аварійний захист.
Безсмертний. Хто зняв? Хто зняв? Аварійну систему відключила система. Система безвідповідальності.
Оператор. А ми все поспішаємо, квапимося, беремо зобов'язання, мовляв, на три місяці раніше строку, на дві доби, а він чотири рази просив про лічильник, ніхто не поспішив там, нагорі. Зате прохання начальства ми виконуємо... Чому так? Їх просять — мовчок, а нас — відразу ура! — і вперед!.. А все заради рапорту, премії... Кому потрібне таке прискорення? Це все одно, що пустити по місту машини зі швидкістю сто кілометрів на годину, хай чавлять усіх, головне — якнайшвидше... Пообіцяли відразу після свят на повну потужність вивести. На два дні раніше. Адже скрізь зобов'язання беруть... А ми що — руді?
Фізик. Тому і зняли захист".
В. Губарєв:
"У "Саркофазі" є три провідні ідеї. Перша: якщо людина поступається своїми переконаннями, своїми поглядами, якщо вона уникає відповідальності — то така людина живе в саркофазі. Друга ідея: якщо люди — кожен зокрема і суспільство в цілому — не роблять висновків з трагедії, то вони опиняться в саркофазі. І третя ідея: у п'єсі настійно, як рефрен, повторюються слова з інструкції по цивільній обороні — як модель атомної війни. Я хотів сказати: якщо людство не зважить на уроки трагедії, воно буде в саркофазі.
Ця п'єса була написана за тиждень. Це було в липні — з дев'ятнадцятого по двадцять шосте липня. Коли я почав її писати, я вже не міг спати, не міг розмовляти, я спав три години на добу. Інакше просто не міг. Розумієте, тепер я оцінюю всіх людей — де б вони не жили, чим би не займалися, яких би посад не обіймали — за їхнім ставленням до Чорнобиля. Якщо вона байдужа, якщо її не зачепила ця трагедія,— така людина, на мій погляд, пропаща. Бо є такі національні трагедії,— а це національна трагедія,— коли кожна людина повинна виявити своє ставлення до цієї події. Я хочу поглянути в очі тим людям, які кажуть, що п'єса не потрібна, що вона передчасна. Бо якщо ми не вдаримо на сполох, не подамо голосу застороги, то наші п'єси, наші літературні твори не буде кому дивитися, не буде кому читати".
З п'єси "Саркофаг":
"Фізик. Головне в цій трагедії — її уроки. Ми не маємо права не зробити їх... Історія людства ще не мала такого досвіду. Вибух реактора і його наслідки. Не виключено, що це єдиний випадок. Точніше — перший. Треба, щоб він став останнім. Для цього — вивчення за всіма параметрами. Науковими, технічними, психологічними".
В. Губарєв:
"І найголовніше, щоб ці уроки не минули даремно для нашої молоді. Адже ті, хто народився після 1961 року, після польоту Юрія Гагаріна, природно сприймають, що народилися в атомно-космічний вік. Вони звикли до стартів ракет. Але вони повинні зрозуміти одну річ: якщо вони живуть у такий вік, рівень їх знань і освіченості має бути набагато вищим, ніж у їхніх батьків. Бо вони приходять до керівництва принципово новою технікою. І завтра самі її створюватимуть. А вони іноді все це сприймають як належне, як певну даність. Як автомобіль на вулиці. Або як телевізор. Але ж це надскладна техніка. І дуже небезпечна. Вона вимагає від людини нового рівня і мислення, і знань, а найголовніше — ставлення до цього".
Роберт Гейл:
"Є багато уроків Чорнобиля. Один з них — необхідність навчитися співіснувати з ядерною енергією. У нас немає іншого виходу. Ми живемо в ядерний вік і повинні з ним добре ладити. У США ми одержуємо майже 17 відсотків електроенергії за рахунок атомних електростанцій. У деяких країнах Західної Європи ця цифра сягає 60 й 65 відсотків. До 1990 року на Землі буде близько п'ятисот ядерних реакторів. Інакше кажучи, питання не стоїть — вступати чи не вступати нам в ядерний вік. Ми вже у ньому. Отож потрібен високий ступінь відповідальності, точності й обережності при використанні атомної енергії. Якщо проаналізувати причини всіх аварій, що мали місце у США та СРСР, то можна побачити, що виникали вони не від самої ядерної енергії, а через помилки, припущені людиною.
Іще один урок полягає в тому, що аварії, схожі, на чорнобильську, зачіпають не тільки ту країну, в якій вони сталися, а й ряд сусідніх країн. Тому допомога при таких аваріях повинна надаватися не тільки на національному, а й на міжнародному рівні. Ми мусимо зрозуміти, що залежимо одне від одного, що атомна енергія, атомне озброєння розширюють свою географію.
(Продовження на наступній сторінці)